Олег Перепічка загинув у кривавий серпневий день 2014-го під Іловайськом. Та мешканці його рідного села Хохонів Галицького району не втрачають надії, що ім’я героя, яке вже з півроку полум’яніє на пам’ятній дошці, встановленій на фасаді школи, в якій він вчився, все-таки допоможе. Тобто спонукає впливових чиновників ближче придивитися до цього навчального закладу та врятувати його від потенційного закриття.

 

Коли менше 25 – ситуація фатальна

Громада Хохонева до яких тільки інстанцій не апелювала, доводячи, що закривати Хохонівську ЗОШ І-ІІ ступенів не можна. Але все марно. Селяни бояться, що ось-ось Галицька районна рада може винести невтішний «вердикт». Та влада втішає, що мова йде не про закриття, а тільки про реорганізацію школи.

Оскільки подібна ситуація склалася на сьогодні у цілій низці сільських шкіл Івано-Франківщини, то спробуємо на прикладі Хохонівської розібратися, хто і чим реально міг би їм зарадити.

Головне, що поставило такі загальноосвітні заклади перед загрозою реорганізації, – це нечисленність учнівського контингенту. Саме через це структурній перебудові підлягає у Галицькому районі шість шкіл: Височанська, Медухівська, Нараївська, Староскоморохівська, Хохонівська та Яблунівська. Стосовно таких, як вони, Закон України №3628 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики)» від 24 грудня 2015 р. зазначає, що всі навчальні заклади, у яких менше 25 учнів, можуть бути тільки школами першого ступеня, тобто початковими.

Це означає, що старшокласники змушені будуть вибрати собі школу або в сусідньому селі, куди їх  доставлятиме шкільний автобус, або, за рішенням батьків, інший навчальний заклад де завгодно. Найважливіше, кажуть законодавці, щоб дитина отримала якісні знання. Хоча громадськість давно зрозуміла, що непопулярні зміни в освітянській мережі спровокувала, перш за все, нестача коштів на утримання великих сільських шкіл. Колись вони мали по 100-200 учнів, а сьогодні, скажімо, у Хохонівській школі лише 14 учнів та 14 педагогічних працівників. Здавалося б, про що тут дискутувати?

Зважаючи на те, як відчайдушно ця школа бореться за свою подальшу долю, ми все-таки вирішили здолати 47 км шляху з Івано-Франківська до Хохонева, щоб на місці з’ясувати ситуацію. Враження від школи та села точно збіглося з тим, що у своїх чолобитних доводять вчителі та представники громади.

Школа типова, простора, розташована на лоні природи, у безпечному від транспортного руху місці. Дітям створені належні умови для навчання та відпочинку. Навчає їх молодий та досвідчений колектив педагогів зі стажем роботи від 8 до 22 років. Немає жодного пенсіонера. У школі обладнані кабінети з усіх предметів, є, звичайно, і комп’ютерний клас. Щодо фізичного розвитку дітей, то вони мають для цього спортивну кімнату, спортивний та ігровий майданчики.

Але Хохонів є однією з крайніх точок Івано-Франківщини, і саме через це, висловлюючись мовою його мешканців, «село потрапило до негласного переліку дір, які нікого не цікавлять». Не маючи своєї сільради (належить до Дитятинської), село опинилося у стані пасербиці при мачусі. Наразі воно доведене до страшного занепаду, знищена майже вся інфраструктура, яка б сприяла створенню робочих місць, розвитку та омолодженню населеного пункту і, попутно, росту народжуваності.

Як зазначають представники сільської громади, зокрема, і у своєму зверненні до депутатів районної ради, «село вимирає». «А останнім цвяхом у його домовині, – вважають вони, – стане реорганізація школи. Бо якщо діти у селі не матимуть де здобути освіту, то в ньому не залишатимуться молоді сім’ї. Наразі школа є єдиною установою, яку не встигли зруйнувати чи привласнити. Але реорганізація призведе до цього. Оскільки при закритті старшої учнівської ланки батьки забиратимуть зі школи і своїх молодших дітей, щоб разом прилаштовувати їх у родичів чи знайомих в іншому селі або місті».

Тому, на думку селян, школа, по суті, не реорганізується, а хитромудро закривається, так би мовити, з відтермінуванням вироку.

Скільки коштуватиме людям економія?

Вчителі Хохонівської ЗОШ додають, що, переводячи школу у статус початкової заради економії коштів, насправді держава ніякої економії не досягне. Тому що з «реорганізованих» 12-ти учнів школи ІІ ступеня двом треба буде організувати індивідуальну форму навчання (це діти-інваліди), а для шести учнів, які утворюють клас, доведеться у котрійсь з сусідніх шкіл додатково виділити 33 години згідно з навчальним планом, оскільки в усіх навколишніх ЗОШ такий клас відсутній.

Крім того, хохонівським школярам старших класів необхідно буде забезпечити підвіз (а це витрати на пальне, зарплату водія та, насамперед, на купівлю та утримання автобуса). І ще одне: як добиратимуться учні до далекої школи взимку, коли задуває дороги чи покриває їх ожеледицею так, що рейсові автобуси не ходять по кілька днів поспіль? То чи не краще дітям відвідувати свою школу, приміщення якої у будь-якому випадку потрібно буде опалювати й обслуговувати, бо там залишаться ще 4 учні різних початкових класів?

І дійсно, якось не складається арифметика великої економії. Зате нововведення виглядають загрозою для батьківських гаманців та здоров’я дітей. Бо якщо дитина вставатиме о 6-ій ранку, щоб вчасно зібратися та потрапити до школи, то є сумнів, що вдосвіта вона поснідає так, аби бути ситою цілий день. Батькам потрібно буде давати учневі десятку на шкільний обід (у рідному селі діти на великій перерві здебільшого харчуються вдома). Та чи у кожної родини будуть для дітей щоденно гроші, зважаючи на те, що сім’ї здебільшого виживають зі своїх присадибних господарств?

Є ще одна, вже соціально-політична заковика: Конституція України гарантує рівний доступ до освіти. Та хіба не порушує цю норму нинішня реорганізація шкіл? Чи уже з дитячих літ людині дають можливість звикати до того, що у нас є рівні перед законом, а є й рівніші?

Ось така навала питань, відповіді на які здебільшого не на користь оптимізації мережі навчальних закладів. Окрім того, люди, навчені гірким досвідом останніх десятиліть, до кожної наступної «перебудови» ставляться з наростаючою пересторогою. От і кажуть сьогодні у Хохоневі: «Ми вже маємо гіркий досвід руйнування колгоспів та заводів. Нам називали їх рудиментами, та нічого кращого їм на зміну не прийшло. В результаті люди – без роботи, економіка та соціальне забезпечення – на межі. І знову ми наступаємо на ті ж українські граблі. Навіщо? Кому на руку реорганізація, оптимізація чи інша форма руйнації шкіл та безграмотність народу? Невже нас нищить не тільки зовнішній, але й внутрішній ворог?»

 

Є шанс, якого нема

Важко з приводу питань від народу що-небудь заперечити. Та й не в тому наша мета, а у пошуку виходу. Варто зауважити, що вже довший час шукає його і влада Галицького району. Винесене нещодавно на сесію райради питання реорганізації шкіл було відкладено. Голова РДА Ярослав Бартків, голова райради Павло Андрусяк, начальник райвідділу освіти Іван Матейко та група депутатів ще раз побували у «гарячих» школах, зважили всі «за» та «проти». Але остаточного рішення ще нема.

Тим часом люди радять навіть таке: «В країні не виконується маса законів, тож давайте не виконувати і Закон №3628». Не будемо з цього приводу вдаватися у моралістику. Скажемо про головне: прикінцевими положеннями закону передбачено, що школи (окрім початкових), в яких навчається менше 25 учнів, не фінансуються з коштів освітньої субвенції. Тобто школу можна залишити, але держава не дасть грошей на її функціонування, на зарплату учителів тощо.

Щоправда, теоретично все-таки є шанс на порятунок. Виявляється, якщо бюджет району чи сільської ради мають змогу утримувати школу з кількістю дітей менше 25, то будь ласка! Але біда в тому, що і ця лазівка у Галицькому районі не спрацює через відсутність фінансових резервів. З цієї причини цього року навіть фонд заробітної плати педагогічних працівників у районі сформовано тільки на 10 місяців. Тому далі будемо оперувати минулорічними показниками.

Наприклад, на утримання Хохонівської ЗОШ І-ІІ ступенів у 2015-му пішло 523 тис. гривень. Вартість утримання одного учня складала 30 тис. 806 гривень. Заробітна плата вчителів – 453 тис. 900 гривень. Для порівняння: дохідна частина бюджету Дитятинської сільської ради, на території якої школа розміщена, – 328 тисяч. У районній казні теж не передбачається вільних коштів. Крім того, під реорганізацію разом з Хохонівською підпадає ще п’ять шкіл, то чому саме ця претендує на преференції?

«А тому, що наша школа дійсно виняткова», – наполягають вчителі, учні та їх батьки і вкотре називають ім’я випускника-героя Олега Перепічки, який служив у добровольчому батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення і віддав своє життя за Україну. Тепер він неперевершений приклад у вихованні підростаючого покоління. Учні вважають за велику честь сісти за парту, за якою сидів колись Олег. У нього залишився маленький син. То невже йому так і не доведеться сісти за батькову парту, бо школи не буде?

Важко сказати, чи стане славне ім’я загиблого бійця вирішальним у долі його рідної школи. І чи знайдеться впливова людина, повноваження та авторитет якої допоможуть зберегти цей навчальний заклад. Село не втрачає доброї надії. Але зауважує, що родина Олега Перепічки готова зняти його пам’ятну дошку зі шкільної стіни. Щоб не чинилась наруга та вандалізм над освяченою пам’яткою. А така ймовірність є. Бо якщо будівля школи опустіє та не буде добре охоронятися, вона, через свою віддаленість від пожвавленої частини Хохонева, стане принадою для нічних збіговиськ різних сумнівних осіб з навколишніх сіл.

…Нам залишається тільки додати, що зазвичай такі великі будівлі, втративши своє призначення, швидко перетворюються у руїни. І це дуже страшно, бо нічого не будуючи, вже хронічно знищуємо навіть те, що маємо. І щоразу під гаслом покращення.

Марія ПАЛЮГА