110 років тому готель у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) на три дні став резиденцією для монаршої особи, нащадка правителів Великого Тосканського герцогства на півночі Італії та родича імператора Австро-Угорщини.

У четвер, 9 червня 1910 року, на залізничному вокзалі Станиславова урочисто зустрічали одного з членів монаршої родини Габсбурґів – архикнязя (ерцгерцога) Леопольда Сальватора Австрійсько-Тосканського. На прибуття швидкого потяга, яким 47-річний вельможа високого рангу мав прибути до міста, на пероні очікували староста Станиславівського повіту Юліуш Прокопчиць, бургомістр Артур Німгін, два армійських генерали Фіше та Геммінген, а також заступник очільника Дирекції залізниць, державний радник Подлевський.

Такий поважний та представницький склад делегації для зустрічі офіційної особи, за нинішніми мірками, міг би викликати хіба приїзд до міста міністра Авакова, хоча влади в руках тодішнього аристократа було значно менше, ніж у нинішнього МВС.

Як і належить давнім аристократам, архикнязь Леопольд був лицарем, тобто займався військовою справою. Він почав службу лейтенантом, а на час свого приїзду був у званні генерал-інспектора артилерії. Власне його візит до Станиславова був складовою інспекційної поїздки Галичиною: перед початком Першої світової війни австрійці вирішили перевірити свої гармати та чи є ще порох у порохівницях.

Окрім того, цей вельможа був пожиттєвим послом (депутатом) до палати панів Державної ради у Відні. Але в державні справи Леопольд Сальватор особливо не пхався. Він був не тільки воякою, але й завзятим мисливцем, тож постріли зі зброї по дичині і гуркіт гармат на полігонах були для нього милішими, ніж промови із парламентської трибуни.

Архикнязь часто бував у Карпатах – якось їздив на полювання аж у Гриняву. Але частіше він відвідував так звані «Мізунські рівери» (мисливські угіддя), де мав облаштований мисливський будиночок. Вперше ерцгерцог Сальватор прибув сюди 1895 року та одразу під час мисливської розвідки добув найгарнішого, як він сам потім вихвалявся, оленя за всю 23-річну історію свого полювання.

Під час перебування на полюванні, яке часом тривало тижнями, Леопольд Сальватор своєю аристократичною щедрістю здобув прихильність місцевих людей. На недільні богослужіння в костелі у Вигоді, на які приходив архикнязь, завжди збиралися натовпи цікавих… 

Коли потяг,  яким їхав генерал-інспектор архикнязь Леопольд Сальватор, прибув на двірець у Станиславові, окрім офіційної делегації, як писала тогочасна преса, на зустріч прийшли також багато станиславівців. Вельможа був у військовому мундирі та у супроводі ад’ютанта.

Поважного гостя одразу запросили на сніданок у ресторан на вокзалі, тоді це ще не вважалося моветоном. Підкріпившись з дороги, архикнязь не став гайнувати час, а наказав осідлати йому коня і верхи через усе місто вирушив на оглядини 31-го полку польової артилерії (в його казармах сьогодні – військова кафедра технічного університету нафти і газу – авт.). Інспекція відбувалася на плацу біля парку Діброва (міський парк Шевченка – авт.).

Оселився архикнязь у недавно збудованому готелі “Новий Центральний” на тодішній вулиці Собєського (тепер Січових Стрільців – авт.), який належав відомому готельєрові Леонові Кесслеру. Треба сказати, що, напевно, приїзд високого армійського чина наклав свій відбиток на подальшу долю цієї кам’яниці: в радянський час тут був військовий готель “Червона зірка”, який під назвою “Зірка” ще донедавна перебував у віданні Міністерства оборони України. Зараз, як і багато інших пам’яток, ця будівля потрохи розсипається.

Але у 1910 році це був найсучасніший із готелів у місті. На першому поверсі тут була ресторація (як свідчить фото, напис на закладі було зроблено українською мовою – авт.), кажуть, це був перший заклад міста, в якому запровадили меню. Комплексні обіди там коштували 1,5-2 крони (приблизно 150-200 гривень за нинішніми цінами – авт).

Для свого перебування архикнязь Леопольд Сальватор винайняв три номери на першому поверсі готелю з фронтової частини. На парадному вході упродовж усього часу несли варту солдати 58-го полку ландверу «Станиславів», в якому служили переважно місцеві парубки. Оркестр цього полку розважав вельможу під час трапези в ресторані готелю.

Ополудні у п’ятницю, 10 червня, архикнязь провів аудієнцію для представників місцевої влади, вислухав клопотання і звернення, а пополудні сів у автомобіль і вирушив до Калуша на відкриття тутешньої солеварні (саліни). Увечері, повернувшись у готель, він влаштував світську вечірку, на яку були запрошені генерали Фіше та Геммінген, а також полковник Тадеуш Розвадовський, уродженець Калущини, який згодом очолив польську армію “Схід”, що у 1918-1919 роках воювала проти Української галицької армії.

Наступного дня архикнязь Леопольд з важкою, мабуть, головою оглянув 33-й полк польової артилерії, після чого вирушив на вокзал, щоб продовжити свою інспекційну поїздку потягом у Чернівці.

НОРВАКС