Наприкінці серпня 1910 року, коли трапилася ця історія, Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) був невеликим містом, поява в якому чужинців відразу впадала у вічі, особливо поліційним агентам, які мали звичку тоді пантрувати на вокзалі, насамперед у час прибуття потягів. Якщо тепер поліцаї довкола вокзалу переважно ганяють різних приблуд ромської національності і місцевих безхатьків, то у той час їхня пильність стосувалася більш поважних гостей міста – заїжджих авантюрників, злодіїв та таємних вивідувачів.

У той час у напруженій політичній атмосфері міжнародних відносин уже пахло великою війною, яку згодом назвуть Першою світовою. Розвідки різних країн у передчутті неминучих воєнних дій передовсім цікавилися дислокацією, чисельністю та озброєнням ворожих гарнізонів, а також комунікаціями – залізницями, мостами та дорогами.

Станиславів хоч і був порівняно невеликим містом (на початку ХХ століття тут проживало близько 30 тисяч осіб), але десяту частину населення тут становили військові. Секрети тутешнього гарнізону особливо цікавили Генштаб російської армії: кордон зі східним сусідом проходив зовсім недалеко – по території теперішньої Тернопільської області, за Збручем.

Оскільки, як і тепер, місто в межиріччі двох Бистриць у той час уже було «воротами в Карпати» для найперших туристів, які відкривали для себе курорти та пансіонати в Яремчі, Делятині та Ворохті, багато хто із таємних вивідувачів вдавав із себе таких мандрівників, які цікавляться лише привабами місцевої природи та прагнуть на повні груди вдихнути цілющого гірського повітря.

Один із таких подорожніх, щойно зійшовши із потяга, привернув до себе увагу поліцейського агента.

«Таємничий мандрівник, віком близько 40 років, прибув на залізничний вокзал Станиславова і викликав підозру в поліцейського, який патрулював на станції. Він пішов назирці за цим мандрівником до одного з першокласних готелів, де той зупинився», – розповідала історію затримання шпигуна газета Kuryer Lwowski.

Першокласним готелем, як уточнила газета Kurjer Stanislawowski, був заклад Арона Занка на вулиці Собеського (тепер – Січових Стрільців). Саме сюди пізнім вечором 29 серпня 1910 року навідався поліцейський агент, йдучи слідом за прибульцем, і запропонував гостеві нашого міста назвати своє ім’я та пояснити причину свого візиту. Чужинець виглядав розгубленим і поводився дивно, тож агент прийняв рішення заарештувати його і доправити до відділку. Допит і обшук затриманого дозволили припустити, що в руки станиславівського агента потрапив непересічний російський шпигун.

«Затриманий сказав, що його звали Ян Експозіто, він італієць, а родом походить з Одеси. Він розмовляє чотирма мовами, його називають одним з найкращих російських шпигунів, який тривалий час крутився Галичиною в гарнізонних містах. Під час обшуку у нього виявили зашифровані листи та різні важливі записки, що свідчили про шпигунство», – писала тоді газета Kuryer Lwowski.

Це затримання наробило великого розголосу в цілій Галичині. Краківський тижневик Nowości Illustrowane опублікував фото підозрюваного у шпигунстві – інтелігентного вигляду чоловіка із розкішними вусами, відкритим поглядом та високим чолом.

У поліції припустили, що Експозіто – вигадане прізвище «італійця», який насправді є співробітником військового відділу Міністерства закордонних справ Росії і в той же час працює у варшавській “Охранці” – таємній поліції, що була прообразом пізнішого КГБ-ФСБ, в якій він належав до числа найбільш здібних агентів.

При тому, що затриманий чудово розмовляв російською, італійською та німецькою мовами, він заперечував своє знання польської мови. Як стало відомо під час слідства, за рік до затримання він перебував у Львові, де увійшов у довіру до представників соціалістичних кіл із середовища російської еміграції. Щоб завоювати прихильність львівської поліції, він зробив їй несподіваний подарунок – здав правоохоронцям групу фальшивомонетників, про яких сам дізнався від російських емігрантів. Водночас він роз’їжджав різними гарнізонними містечками Галичини, збираючи інформацію під час приятельських зустрічей із австрійськими офіцерами, з якими на диво легко знаходив спільну мову…

Які саме секрети вдалося виявити російському шпигуну, який у Станиславові прикидався італійцем, достеменно невідомо. На час слідства ця інформація була недоступною для тогочасної преси.

«Більше подробиць, з огляду на розслідування, яке все ще проводить поліція, ми повідомити не можемо», – резюмувала газета Kurjer Stanislawowski.

Про кінець коломийської банди з сокирами

У той час, коли станиславівська поліція приймала привітання за виявлену пильність, яка дозволила затримати небезпечного шпигуна, у Коломиї місцеві жандарми теж мали причину гордитися власними здобутками.

Активні пошуки розбійників, які, як повідомлялося раніше, здійснили за короткий час два напади в околицях Коломиї, намагаючись здобути касу із грішми спершу в податковому управлінні в Гвіздці, а згодом – в пропінації у Дятківцях, завершилися успіхом.

«Звістку про затримання цієї шайки бандитів зустріли радісно на цілій Коломийщині, де від часу першого нападу ніхто не був певен за збереження свого життя та власності», – повідомляв краківський тижневик Nowości Illustrowane, опублікувавши фото восьми затриманих чоловіків, як було зауважено, ромської національності.

Серед групи молодих та дужих чоловіків на тогочасній світлині вирізняються постаті двох мужчин поважного віку, таких собі чи то патріархів злочинного світу, чи то циганських баронів.

Богдан СКАВРОН