«Галицький кореспондент» розпочинає серію матеріалів про прикарпатських майстрів пензля, глини, металу, тканини, вовни. Чого б не торкалися руки цих людей, все перетворюється на витвір мистецтва, який десятиліттями милує око шанувальників.

Український кераміст Михайло Мурафа живе неподалік Спілки художників в Івано-Франківську, має невеликий будинок. Перед помешканням художник розбив сад скульптур, де є місце як для зелені, так і для робіт авторів світового рівня. Позаду дому – майстерня під відкритим небом. На землі – гранітні плити, дерево, гіпс. Митець показує готову дошку, з якої зробив змію, з іншої – крокодила. Не кожен би розглянув у дерев’яній довбні плазунів. А майстер у всьому знаходить схожість…

Цього року Михайло Мурафа святкує 70-річний ювілей. З нагоди свята у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України кераміст презентував виставку власних робіт. Правда, організація її забрала чимало часу, оскільки довелося звозити роботи з області та обласного центру. Інші ж так і залишилися у приватних колекціях в Угорщині, Румунії, Польщі, Канаді, США, Словаччині, в Києво-Печерській Лаврі, Запорізькому художньому музеї, Криворізькому історико-краєзнавчому музеї.

Народне

За кожною роботою – життєві спогади. «Щасливе дитинство» – наймиліша робота автора. Адже образ внучат художник використав з сімейної світлини. Зберігається вона в одному з дошкільних закладів Івано-Франківська.

Композиція «Дощ» народилася вночі. Михайло Мурафа саме приїхав до Львова на завод кераміки, де для групи митців виділили приміщення. Майстер взяв до рук глину, замішав гарненько, сформував циліндр, який зав’язав на ніч тканиною. Вранці навідався до майстерні, а там, наче тісто, викотилися краї. Думав-думав і вирішив зробити з того комір. Далі прилаштував голову. На думку спав образ відомого радянського актора-вірменина Фрунзика Мкртчяна. А оскільки майстер закоханий у Гуцульщину, то приробив обличчю вуса, а до постаті додав вівцю. І вірменин став гуцулом, а щоб не був дуже бідним, то Михайло Мурафа додав ще одну вівцю. І перетворився чоловік на заможного господаря, який перевіряє, чи падає дощ. «Я навчався у Косові, полюбив цей край, прив’язався до нього. Я не гуцул, але став ним», – додає автор.

Сакральне

«Мати Тереза» з’явилася сама собою. Колись у рідному селі автора, Бовшеві Галицького району, був кар’єр, з якого добували алебастр (молодий мармур). Після війни у селі працювало кілька майстрів, які виготовляли з каменю вази, чорнильниці та інші речі, які відправляли по всіх теренах Польської республіки. «Я відбивав зайвий камінь, а у руках з’явилася ось така постать. Чомусь зразу вона мені видалася схожою на Матір Терезу», – розповідає художник. На виставці скульптуру доповнили промовисті слова відомої черниці. «Дивний камінь! Ззаду має вкраплення чорного кольору, що ніби тяжке життя святої.  На грудях я зробив серце, адже своє серце Мати Тереза віддала людям», – підсумовує автор.

До сакральних робіт Михайла Мурафи можна віднести й роботу «Тривога». Її автор створив у 1986 році,  коли вибухнув Чорнобиль. «У той час в майстерні я виготовляв стелажі, коли почув про страшну катастрофу, – пригадує митець. – Під враженнями за одну добу створив цю скульптуру. Почав вранці і вранці наступного дня закінчив». Художник пригадує, що коли ліпив «Тривогу», то не торкався руками глини. Було полотно знизу і полотно зверху. Коли зняв його, то перед очима постала Тривога…

Мистецьке

Є у портфоліо Михайла Мурафи й монументальні роботи. Кожен франківець, який відвідував обласний драмтеатр, звертав увагу на керамічне панно. Це колективна робота співавторів Василя Вільшука, Йосипа Косовича, Михайла Мурафи та Олександра Медведєва. Василь Вільшук був керівником проекту. Роботи над панно розпочали у 1979-му році, а завершили у 1981-му. Загальна площа панно 100 м. кв. Всі роботи виконувались у Львові на заводі будівельної кераміки, а готова композиція збиралась з частин. Мало хто знає, що на тому панно майстри увіковічнили й себе. На рівні людського зросту є плитка із трьома гуцулами, які сидять і грають на сопілках. Зліва направо це скульптори Василь Вільшук, Йосип Косович і Михайло Мурафа.

«Ідея панно належить Василю Вільшуку. А виконували всі. Правда, кожен робив своє. Четвертину ліпив я, – пригадує Михайло Мурафа. – Майже вісім місяців пішло на роботу. Якось, працюючи над панно, подумав, навіщо мені шукати типажі, коли я можу увіковічнити своїх колег!»

Великий рельєф «Морське дно» колись прикрашав стіни дитячого лялькового театру в Івано-Франківську. Це також робота рук Михайла Мурафи. Результат так вразив тодішнього першого секретаря міськкому компартії Ярослава Федорчука, що він готовий був запропонувати 28-річному майстру квартиру. «Федорчук бачив, як я привіз дві тонни глини, бачив, як працював з нею. Я приходив на роботу о сьомій, а робітники арматурного заводу  – о 9-10-ій. Коли закінчив панно, то Федорчук запросив мене в кабінет і найперше спитав, чи у мене є житло. Я сказав правду. Якби не мав, то обов’язково його б виділили. Як альтернативу, мені дозволили випалювати роботи у печі на арматурному заводі», – пригадує художник. Роботи з лялькового театру зникли, але автор знає, що вони живуть у чиїйсь колекції…

Сьогодні Михайло Мурафа клопочеться над виданням власного каталогу робіт «Михайло Мурафа. Кераміка. Мозаїка. Декоративна скульптура», який має з’явитися за сприяння Івано-Франківської міської ради. Також міркує, як частину робіт передати до музею. Вдячний дітям, колегам, друзям, громадським активістам, які допомогли з коштами в організації ювілейної виставки. Приємно вражений односельчанами, які завітали на ювілей і запросили на гостину в рідне село. Кажуть, чекають талановитого майстра у Бовшеві, який подарував йому дорогу у творче життя…

Ірина БАБІЙ