Сьогодні, 21 травня, відомий українець, лідер рок-групи “Океан Ельзи”, композитор і громадський діяч Святослав Вакарчук висловився з приводу подвійного громадянства в Україні. Поміж усіх думок хотілося б виділити наступні.

“В останні місяці після кількох гучних історій я всерйоз задумався над проблемою подвійного громадянства в Україні. Вважаю, сьогодні примарний страх перед подвійним громадянством для українців неактуальний. І час запровадити систему двосторонніх ратифікацій, яка працювала б за тим самим принципом, що й уникнення подвійного оподаткування. Півтора роки тому я говорив про це особисто президенту, але не знаю, наскільки серйозно він сприйняв мої слова,” – пише Святослав Вакарчук в своєму блозі на сайті НВ.

“Не слід боятися, ніби українці, отримавши таку можливість, масово емігрують. По-перше, за бажання вони зроблять це і без подвійних паспортів, використовуючи й усі незаконні способи. По-друге, не так вже й просто українцю, який поїхав кудись на роботу або навчання, отримати у цій країні громадянство. Тому впевнений: дозвіл на отримання другого громадянства не погіршить ситуацію, зате допоможе розв’язати питання з фахівцями з інших країн, які зможуть працювати у нас.

Правильна міграційна політика — один зі стовпів успіху США і країн Латинської Америки. Сполучені Штати стали такими, якими вони є, завдяки тому, що розумно розпоряджалися можливістю надавати своє громадянство.

Нам потрібно припинити думати про національність як про кровну категорію. Це конституційна категорія: будь-хто, незалежно від місця народження, походження, якщо він хоче жити тут і працювати на користь країни, має отримати доступ до громадянства, не відмовляючись при цьому від свого коріння.

Те саме стосується й інтелектуальної міграції. Уявіть: український програміст вирушає до США шукати кращої долі, бо тут у нього немає можливості проявити себе. І ось що може статися далі: за 5-10 років він отримає американське громадянство і буде змушений відмовитися від українського. А ще за 10 років у нього з’являться амбіції допомогти своїй країні. І цей розумний, освічений чоловік 40-50 років, який бажає продовжити кар’єру на батьківщині, не зможе там очолити міністерство або державну компанію, хоча міг би, враховуючи таланти, досвід і любов до країни, де він народився і виріс,” – підсумовує діяч.