Вже не перший рік паліативна бригада Карітасу підтримує невиліковно хворих Івано-Франківська та області. Зараз вони опікуються 170 важкохворими людьми. «Галицький кореспондент» попрямував з ними у село Братківці Тисменицького району, щоб подивитися, як допомагають безнадійно хворим. Докладніше >>
Прикарпатські медики зустрічалися, щоб обговорити проблеми та підвищити поінформованість громадськості про паліативну допомогу. Докладніше >>
В Україні створено лише два центри, сім хоспісів та близько шістдесят самостійних відділень паліативної допомоги, що забезпечують доступ до 1, 5 тис. стаціонарних паліативних ліжок при рекомендованій Всесвітньою організацією охорони здоров’я потребі у 3,5 тис. ліжок, передає кореспондент УНН. Потреба у паліативній допомозі в Україні задоволена лише на 25%. Про це повідомив заступник голови Правління ГО “Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги” Анатолій Царенко під час засідання “круглого Докладніше >>
Івано-Франківська обласна лікарня допомоги невиліковно хворим «Хоспіс» отримала чергові подарунки від Благодійного фонду Людмили Гончарук. Цього разу для закладу закупили протипролежневі системи – спеціальні медичні матраци, які запобігають утворенню пролежнів у знерухомлених хворих. За словами благодійниці, про потребу закупівлі таких систем повідомила керівник хоспісу Ірина Слугоцька. «Ці системи полегшать перебування у закладі людей, які не Докладніше >>
На сайті електронних петицій до Президента України зареєстрували пропозицію створити державні хоспіси у кожному місті України, передає УНН. “Проблема державних хоспісів завжди була, є і буде актуальна. Наприклад, в моєму рідному місті Харкові державних хоспісів всього три, — для онко- та ракових хворих, для самотніх і загальний. До загального черги по півроку. Хвилює це ті сім’ї, в яких є лежачі, безнадійно хворі, особи похилого віку, вмираючі люди. Докладніше >>
У навчанні брали участь психологи, соціальні та медичні працівники лікувальних закладів, які працюють в хоспісах, паліативних і хоспісних відділеннях. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює