Катманду. Лхаса. Кайлас. Майже торкнутися до забороненої священної гори, яка «чистить» мізки і карму. Іноді духовне просвітлення відбувається на висоті понад 5000 м і буквально звалює з ніг. Таємничий Тибет протягом двох тижнів підкорював іванофранківець Олег Головенський.

«Багато хто переконаний, що активно живе, хоча насправді він лише невтомно метушиться», – тибетська мудрість.

З тибетського щоденника

«З перевалу Дролма-Ла (на висоті 5648 м) починається нове життя. Мінусова температура на перевалі, вітер і мізер кисню в повітрі: три кроки вгору, потім хвилину повисіти на тренінгових парках, щоб віддихатися, тоді знову три кроки вгору… Спуск, тиск за 200… Кров «кипить» у голові. «Важко» – це нічого не сказати. З семи учасників експедиції кору (ритуальний обхід священного Кайласу) пройшли тільки четверо. В мене все на межі сил тілесних або й за ними… Але воно того вартує!».

«Сьогодні знову по 12 годин у дорозі в цілковито незвичних, надскладних кліматичних умовах. Знову зупинилися в місті без назви. Принаймні maps.me і google.maps його не знають. Подолали перевал на висоті 5200 м. Ночуємо на 4604 м. Завтра виїжджаємо на священне озеро Манасаровар. Далі Кайлас!»

Кайлас має покликати

Тибет. Кайлас – духовна колиска арійської ведичної цивілізації, яку буддисти вважають світовим місцем сили. Висота гори – близько 6700 м.

Один день медитації на Кайласі, як стверджують монахи, прирівнюється до десяти років медитації в будь-яких інших місцях.

Верхівку цієї гори й досі нікому не вдалося підкорити. І не рекомендують цього робити. Були тільки спроби, які, за переказами, завершилися доволі печально. Побутує історія про молодих американських альпіністів, які намагалися підійнятися на верхівку Кайласу: один загинув, а решта на півшляху раптом передумали і повернулися назад. Однак протягом кількох років усі члени цієї групи померли від якихось хвороб.

Найважливішою метою, тим, заради чого сюди приїжджають, є кора – паломницька буддистська традиція в Тибеті, коли гору Кайлас обходять навколо. Щось на кшталт Хресної дороги в християнському світі.

Цікаво, що кора простягається на 53 км на екстремальних висотах: від 4700 до 5650 м над рівнем моря.

За буддистськими законами, Кайлас треба обійти навколо аж 13 разів і лише тоді можна підступитися ближче до гори. Витримують не всі навіть один обхід. Багато паломників знесилено здаються, а трапляється навіть, що помирають – просто на священному шляху: шалений брак кисню, довга відстань і, що найголовніше, непідготовлений духовний стан даються взнаки.

Буддисти, індуїсти та прихильники бон-по (національна релігія тибетців) вірять, що Кайлас охороняють духи і тим, хто йде кору з нечистими помислами, вони створюють перешкоди і проблеми, якими, у свою чергу, «чистять» карму. Неготових духи відштовхують і не дозволяють пройти кору. «Це не та гора, до якої може приїхати кожен охочий, – пояснює іванофранківець. – Кажуть, що Кайлас має покликати. Я років вісім готувався до Кайласу».

А ще кажуть, що кору навколо Кайласу треба йти «без розуму», тобто логіку, думки, необхідно «вимкнути», доступ можливий тільки в стані гармонії. Кора вичищує розмаїтість сприйняття і дозволяє позбутися «розумування», яке є джерелом внутрішніх суперечностей. «Кору треба йти з вірою, чистотою, але без словесних думок. І тоді там відбуваються цікаві речі, які змінюють, напевно, особистість», – наголошує Олег Головенський.

Важка кора

Переддень кори починається зі святих ведичних озер: Манасаравар (світле озеро, «мудрість Брахми (творця світів)»), яке прісне, там завжди штиль, і Ракшас-Тал (темне озеро), яке мертве і на якому постійно шторм. Ці озера розташовані поруч, за п’ять кілометрів одне від одного, на висоті 4600 м, обидва – 20 км у діаметрі.

А далі починаються справжні фізичні випробування. Українська група ґрунтовно підготувалася до проходження кори: термобілизна, мембранний одяг, трекінгові черевики, зимові термошкарпетки… Адже на вершині перевалів, через які пролягає кора, на висоті більше 5000 м, зазвичай температура з позначкою мінус, сильний вітер, сніг по коліна…

Цікаво, що багато індусів були взуті просто в кедах на босу ногу та джинсах. І все одно йшли. До речі, для індуїстів і буддистів померти під час проходження кори навколо Кайласу вважається почесним, адже це гарантує квантовий стрибок у кармі в майбутніх інкарнаціях.

В українській групі з семи чоловік кору змогли пройти тільки четверо, серед яких і Олег Головенський, хоча й далося йому це зовсім нелегко. Священний шлях долали три дні.

«Найбільша проблема – шалений брак кисню. Там переосмислюються цінності, колись важливе стає другорядним, а раніше дріб’язкове перетворюється в пріоритетне. Навіть на тілесному рівні усвідомлюєш, яким щастям є дихати на повні груди нормальним повітрям», – пояснює Олег.

Мало того, іванофранківця на додачу дуже мордував кашель – ще внизу, в столиці Непалу Катманду, загострився хронічний бронхіт. А згодом відкрилася і виразка, про яку він раніше навіть не здогадувався. Фактично протягом семи днів нічого, крім антибіотиків, Олег не їв. Бо ж якщо на висотах починається запалення легень, то в людини часто лишається 14 годин до смерті: легені набрякають, наповнюються піною, повітря не надходить.

У такому стані українському туристу не радили летіти на висоту, навіть до столиці Тибету – Лхаси. Полетів: «Якщо вже приїхав, то мушу здолати шлях».

Попри всі випробування, Олег Головенський жодного разу не пошкодував про своє рішення. Незважаючи на фізичний дискомфорт, відшукав дещо цінніше – інший погляд на світ.

«Про моменти свого просвітлення, як правило, не розповідають. Як тільки почнеш цим ділитися – одразу втратиш, – переконаний він. – Під час кори народжуються почуття, які передати словами складно. Кардинально змінюється ієрархія цінностей і, здається, народжується мир у душі».

«Вітаю Бога в тобі»

Оскільки проходження кори тривало тільки три дні, решту часу Олег Головенський із колегами мали можливість пізнавати надзвичайно цікаву місцеву культуру.

Помітили, що люди на Сході живуть і мислять по-іншому. Ставлення до часу і матеріальних речей тут суттєво відрізняється від того, що домінує в Західному світі. Матеріальне важливе, але другорядне. Там цінують внутрішній спокій, коли людина ладнає сама з собою, дотримується заповідей.

До речі, в буддизмі та індуїзмі, як і в християнстві, в основі релігії – 10 заповідей, зміст яких в принципі ідентичний. Цікаво, що у Непалі всі вітаються: «Намасте», що означає «Вітаю Бога в тобі».

Нетрадиційна для цілого світу медицина в Тибеті вважається традиційною. А сучасна – навпаки, нетрадиційною. Там звикли лікувати не наслідок, а причину, застосовуючи гомеопатію. Місцеві медики намагаються діяти не лише на хворі органи, але і на енергетичний стан людини, тобто підвищити її стан свідомості. Тибетські лікарі керуються психосоматикою і переконані, що на фізичне тіло людини цілковито впливає її стан душі. Тому підключають ще й медитативні практики.

Мав Олег Головенський і «комунальне» спостереження. У містах Непалу й Тибету масово замінюють бруківку, навіть таку, що виглядає більш якісною за ту, якою сьогодні «застилають» Івано-Франківськ. Замінюють на природній камінь і сучасні бетони. Камінь – поступово і лише в історичних центрах, бо це недешево. Бетони і сучасні асфальти – всюди в інших місцях, бо це якісніше, надійніше і дешевше за бруківку. Кажуть, бруківка не виправдовує себе: кілька років – і треба міняти. «Може б, і в Івано-Франківську починати зупиняти цю «бруківкову епопею»? – роздумує Олег. – Звісно, бруківка (навіть нашої сумнівної якості) – це краще за болото. Але чи це вершина? Ні, звичайно».

Золото як стихія

Особливої уваги заслуговує розкіш Тибету. Наприклад, буддистський «Ватикан» – 1000-кімнатний палац Потала, що в Лхасі, площею 260 тис. кв.м. Вважається історичною резиденцією Далай Лами. Енергетично це одне із найпотужніших місць, як вважають багато туристів.

Всередині – сотні тонн золота в неймовірних багатотонних ступах, мандалах.  Ступа – це споруда, схожа на храм, але всередині не порожня, є символом світобудови. Все має певне значення, наприклад, сходинки – елементи духовного розвитку людини на її шляху до Бога.

Ставлення до золота тут зовсім інше. На Заході золото – це міра цінності, а на Сході це ще й елемент «стихії», символ нетлінної чистоти. «Шкода, що фотографувати всередині палацу Потала заборонено. Хоча дотримання цього правила ніхто не контролює, все одно обходиться без порушень, – каже Олег Головенський. – І в цьому чудово проявляється вся суть східного мислення: ти можеш обдурити людей, але не обдуриш себе і Бога».

Наталя МОСТОВА

 

До теми

Непал, борщ із цибулею та сметаною та пиво «Еверест». І дивне не це поєднання, а те, що цьому передувало і як це стало можливим.

Непал був абсолютно закритим королівством до 1954 року. Саме тоді в країні вперше відкрили готель «The Royal Hotel» і видали перші 12 туристичних віз. І все це заслуга однієї людини – одесита Бориса Лисоневича! Українець за рік до того познайомився з королем Непалу в Калькутті, за його запрошенням потрапив у Непал і переконав монарха відкрити країну для туристів.

У ті роки готель відвідали безліч видатних сучасників. Бориса називали своїм другом король Іспанії Хуан Карлос, королева Єлизавета II, Жан Поль Бельмандо, який зняв про нього фільм, і багато інших. Журнал «Life» в 1959 році назвав його другою пам’яткою Непалу після Евересту. В меню й досі подають борщ за рецептом Бориса, котлету по-київськи і біфстрогонов.

Адміністратор ресторану зробив українській групі, до якої також належав і Олег Головенський, знижку 20%, коли дізнався, що туристи з України і серед них є одесити.