Нещодавно в галереї «Арт-на-Мур» відбулася презентація нових робіт Тетяни Павлик під назвою «Сакральне». Експонувалися акварелі духовної тематики з різних періодів творчого життя художниці. Різна техніка, образна мова та стиль показують всю багатогранність її творчого доробку.

Тетяна Павлик працює у досить складній техніці — акварель, та ще й «акварель по мокрому». Ця техніка не дозволяє виправляти, переробляти картини, як при використанні олійних, гуашевих або інших фарб. Картини акварельними фарбами малюються з першого разу, що вимагає точності, віртуозності і навіть розвинутої інтуїції.

 – Техніку, в якій ти працюєш, можна назвати безповоротною. Як концентруєшся перед роботою, що тобі для цього потрібно?

Саме так – концентрація і глибока зосередженість. Перш за все, бажано усамітнення і максимальна відстороненість від зовнішнього світу, а в цьому мені сприяє тиша і приємна музика. Звичайно, бувають різні обставини, наприклад, пленери, де мусиш пристосовуватися, але там дуже надихає сама атмосфера.

– Як ти створюєш свої картини: керуєшся спонтанним натхненням чи розплановуєш кожну деталь, картина вже в тебе в голові?

Бувало по-різному. На початках творчого шляху переважав спонтанний підхід, а з часом почали з’являтися серйозніші теми – тоді ідея виношується і дозріває в уяві. Але не йде мова про деталі, бо моя акварель настільки мінлива і непередбачувана, що все одно поведе за собою.

– Твоя остання виставка називається «Сакральне». Митець і віра, митець і Боже… Де кордони, за які переступати не можна, на твою думку?

Якщо митець з Богом, то й кордонів не може бути. А якщо говорити про релігійні канони, то мене менше цікавить усталена іконографія. Переважно я ставлю за мету подати ту чи іншу тему по-свіжому й нестандартно, пропускаючи через своє духовно-філософське осмислення.

– Що для тебе важливіше: власна самореалізація чи донесення до максимального загалу свого творчого меседжу?

Думаю, власна самореалізація все-таки важливіша. Людина тоді легше знаходить внутрішню гармонію. А доносити свій творчий меседж до загалу, тим більше до максимального, досить небезпечно, бо можна скотитися до кон’юнктурного, так званого мистецтва.

– Містицизм, ірраціональність, невпевненість… Наскільки важко ти переживаєш своє існування в цьому світі?

Так, ці три поняття мені дуже близькі… Тому і важко, тому і не описати. Але хто сказав, що буде легко?

– Чи має мистецтво точки зіткнення з мораллю?

Звичайно, для людини все в цьому світі має точки зіткнення з мораллю. На мою думку, митець має нести світлий, позитивний меседж, навіть якщо все в чорних фарбах і провокує на важкі роздуми. Деструктивне та агресивне мистецтво впливає негативно на підсвідомість людини. Тому гасло «Не нашкодь!» для мистецтва є також доречним.

– Вал інформації розмиває оцінки. У чому полягає критерій якості в сучасному мистецтві?

Дуже важко словами описати… Якщо коротко, то це має бути по-справжньому мистецьким. Тобто високим, нешвидкоплинним і не підвладним часу, на яке не має впливу мода чи течія і яке не йде на поводі в широкого загалу.

– Хто на кого впливає: глядач на митця чи митець на глядача? Хто веде, а кого ведуть?

У мистецькому світі буває по-різному, на жаль. І це сумно, коли митця ведуть, бо він тоді перестає бути ним. Я особисто цього остерігаюсь, бо хочу залишитись митцем.

– Скільки за часом і як часто ти малюєш?

У зв’язку з шаленим ритмом життя все менше часу є для творчих пошуків і експериментів. Але більше виношую, переосмислюю, малюю в уяві. А потім втілюю вибухово, при першій можливості.

– Що тобі необхідно для роботи? Які умови?

Саме тиша й усамітнення, яких мені дуже бракує…

– Чи є у тебе якісь улюблені персонажі або образи, до яких ти найчастіше звертаєшся у своїй творчості?

На початках творчого життя був близький мені образ Мавки. З часом, як мені здається, він трансформувався і зустрічається в різних іпостасях, які передають і вразливість, і самотність людської душі.

– Як ти вважаєш, талант до малювання повинен бути «в крові» чи цього можна навчитися?

Залежно для чого. Якщо людина має потяг до малювання для хобі та задоволення, то можна і навчитися. А митець має з ним народитися, максимально розвинути і все життя вдосконалювати.

– Яку свою картину ти найбільше не любиш? Через що?

Щоб не любити – такої немає. Інша річ, не сприймаю, можливо, як картину. Вважаю не достатньо вдалою, але комусь вона може сподобатися – і так не раз траплялося. Тому вона чекає на свого поціновувача.

– Наскільки сни впливають на твою творчість? Що тобі сниться?

Бувало таке, що ідеї приходили через сни. Але частіше через те, що ношуся з якоюсь ідеєю цілий день, то мені сниться цілу ніч, що я малюю і намагаюсь її втілити.

– Тебе взагалі дратують люди, які не розуміють того, що ти робиш?

Ні, не дратують. Я розумію, що вони не мусять те розуміти. Їх просто приваблює щось інше.

– Яка природа твого натхнення? Що чи хто збуджує в тобі імпульс?

І природа, і мистецтво, і саме життя…

– Що тобі потрібно для комфортного існування? 

Мати більше вільного часу для творчості, яка для мене є медитацією, молитвою і ліками.

– Що ти думаєш про цензуру як таку в сучасному світі, в сучасній Україні? Чи стикаються сьогодні художники з її виявами в тому або іншому вигляді?

На щастя, особисто не стикалася ні з якими видами цензури і тому не можу нічого більше сказати.

– Франик має бекграунд для мистецьких проявів? На досвід кого з попередників ти опираєшся?

Так, звичайно. Один Станіславський феномен чи «Імпреза» чого варті! А опиралася, скоріше, коли вчилась і формувалась як художник. Це було у Львові – саме мистецьке середовище. Зокрема, Іван Остафійчук, Роман Романишин…

– Франківськ у творчому плані перебуває в стані занепаду чи підйому?

Якщо говорити про творчий план, то Франківськ – на підйомі. Відкрились нові галереї, активна виставкова діяльність, купа нових проектів, презентацій, вистав, концертів, фестивалів і т.п. Але в загальному мистецький рівень бажає бути вищим. І не тільки у Франківську, але й по всій Україні.

– Ти займаєшся своїм просуванням? Чи можна стати відомим художником сьогодні тільки завдяки силі таланту, чи це зараз залежить більше від технологій промоції?

Просуванням не займалась і не займаюся. Просто роблю виставки, по можливості. Ніколи не ставила собі за мету стати відомим художником. Важливо, що залишу після себе. І думаю, що самого таланту замало, щоб стати відомим.

– Зараз, коли в країні війна, наскільки важлива роль художника та художніх інституцій в цей період?

На початку війни здавалося, що дуже важлива. Багато художників і я особисто часто брали участь в благодійних аукціонах та інших проектах на підтримку пораненим. Та з часом все затихло… І почуваєш себе Дон Кіхотом і розумієш, як мало від тебе залежить.

– Чи можна сказати, що місцева влада досить розвинута естетично?

На превеликий жаль, місцева влада досить слабо розвинута естетично, бо пропагуються і підтримуються часто немистецькі, а деколи й нефахові творчі проекти і кадри.

– Чому, на твою думку, є міста і місця, де більше художників, а є такі, де їх менше? З чим це пов’язано – зірки повинні якось скластися?

Може, це й пов’язано із зірками, скоріше, з Божим провидінням. Та все ж, на мою думку, сприяє цьому мистецьке середовище і культурна спадщина.

– Твої табу в творчості і твої мрії?

Табу?… Напевно, навпаки, прагну більшої свободи, залишаючись завжди собою. А мрій багато, але основна – позбутись внутрішніх пут, знайти гармонію і рівновагу.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ