Виявляється, в Україні є доволі незвичайні музеї. Два з них розміщені на Прикарпатті.

У селі під Харковом виставлені оригінали Пікассо і Малевича, в Полтавській області розкажуть про справжні весільні традиції українців, а в Карпатах можна доторкнутися до таємниць чарівників-мольфарів. Незвичайні музеї розсіяні по всій Україні: їх можна знайти як в обласних центрах і великих містах, так і в провінції. Рейтинг музеїв склав портал про подорожі itinery.

Локація 1. Верховина: в гості до карпатських чаклунів

Легендарні і таємничі мольфари – маги карпатських гір, холодного сонця, густих лісів і розкішних лугів-полонин. Мольфарство як невід’ємна частина гуцульських знахарських традицій – пряма спадщина язичницьких культів, які ніколи особливо не зникали в цих місцях.
Влітку 2015 року в Ворохті Івано-Франківської області відкрився музей гуцульської магії. На вигляд – типова етнографічна хата з великою кількістю специфічних артефактів – палиць, ножів, банок з незрозумілим зіллям. І тільки з розповіді екскурсовода стає зрозуміло, що насправді означають ці предмети: в руках досвідченого мольфара ніж здатний розігнати хмари, а посох – примирити подружжя, що посварилося. А ось традиційний місцевий музичний інструмент – дримба – налаштовує енергетичне поле людини (до речі, трагічно загиблий у 2011 році «останній мольфар» Михайло Нечай був багато років саме керівником гуртка гри на дримбі).

У музеї проводяться майстер-класи з виготовлення магічних артефактів. Наприклад, спеціальних дерев’яних ложок або по старовинній техніці секретного листування, яким передавалися таємні знання від одного покоління мольфарів до іншого.

Телефон: 067-928-07-94.

Час роботи: за домовленістю.

 

Локація 2. Великі Будища: весільні традиції Полтавщини
Модні останнім часом весілля в українському народному стилі дуже часто виявляються просто пародією на традиційні звичаї, пов’язані з цим найважливішим дійством у житті людини. Справжнє весілля по-українськи вже складно зіграти навіть у віддаленій сільській місцевості. Багато звичаїв та обрядів стали незрозумілими, багато відійшли в минуле.

Однак є люди, які українські весільні традиції відроджують та популяризують. Так, в полтавському селі Великі Будища, в самих гоголівських місцях, відкрився музей-вистава, який нікого не залишить байдужим. Не залишить тому, що будь-хто, приїхавши сюди, стає в буквальному сенсі учасником театралізованого дійства. З відвідувачів, особливо якщо це група, обов’язково вибирають і наречену з нареченим, і дружок, і батьків молодих, і сватів. Навіть якщо туристи потраплять на весілля, яке вже проходить в цих стінах (а така послуга все більш популярна, заяви потрібно подавати до місцевої сільради), то їм запропонують стати на заході дорогими гостями. У будь-якому випадку, жодний не поїде без нових вражень!
Вітання, пісні, подарунки, традиційні страви щедрої полтавської кухні, і навіть незмінний самогон – все це входить до вистави, в ході якої буквально занурюєшся в атмосферу цієї найважливішої події в житті людини.

У музеї можна побачити старовинну весільну сукню та скриню з приданим – тобто, все, як годиться на справжньому весіллі в серці полтавської провінції.

Телефони: 05351-9-63-25, 066-817-00-78, 068-411-24-13. З Полтави в село ходять автобуси.

Час роботи: за домовленістю.

Локація 3. Харків: 12 оповідань про секс і не тільки
У Східній Європі подібних музеїв, в яких про «це» розповідають з науково-медичної точки зору, нічого не приховуючи і не соромлячись відповідати на будь-які питання, просто немає. Крім Харкова. Єдине обмеження для відвідувачів тут – вік. До 21 року багато з представленого тут не покажуть. Так що наймолодшим відвідувачам слід приходити сюди мінімум двічі за життя. Тим більше, що в ньому організовують окремі екскурсії і для школярів, і для студентів.

Музей, який має репутацію найбільш пікантного в Україні, несе саме просвітницьку функцію. Справа в тому, що він відкритий при кафедрі сексології та медичної психології Харківської медичної академії. Популярність музею обумовлена і тим, що сюди приїжджає все більше іноземних туристів. Дванадцять залів музею розповідають про сексуальну культуру різних регіонів світу, а заодно – і про статеву поведінку тварин. У залах можна побачити репродукції картин і малюнків, скульптури і статуетки відповідної тематики, створені за різних цивілізацій та епох. Є тут і колекція «іграшок для дорослих», починаючи з найдавніших часів.
N.B. З етичних міркувань в тексті статті ми приводимо лише найбільш нейтральні ілюстрації до експозиції музею. Щоб побачити все без купюр, доведеться відвідати музей особисто.

Звичайно, по музею можна вештатись самому, затримуючись буквально біля кожного експоната, але краще замовити екскурсію. Інакше у вас з’явиться дуже багато питань. Адже поняття «можна» і «не можна», «соромно» і «не соромно» в різні епохи і в різних державах могли відрізнятися кардинально. Зате після відвідання цього музею ваші знання про це «найважливіше з усіх» занять вже не будуть такими, як раніше.

Про те, що може статись, якщо розважатися та захоплюватися «цим» занадто нерозбірливо, розповість окрема тема в експозиції, присвячена профілактиці венеричних захворювань і СНІДу.

Телефони: 057-715-63-15, 057-700-50-02.

Час роботи: 11:00-19:00, усі дні, крім понеділка.

Локація 4. Одеса: тут звучить історія
Південна Пальміра більш ніж багата на музеї, і їх кількість зростає майже з кожним роком. Серед когорти нещодавно відкритих музеїв особливо виділяється музей звуку, вірніше, звукозаписуючої апаратури, починаючи з тих часів, коли були створені перші музичні шкатулки.

Потім були грамофони, патефони, мікрофони і магнітофони, шпигунські «жучки» та сценічні мікшери – прогрес не зупинявся. Дивно, що записи на бобінах 1920-30-х років часто звучать більш чітко, ніж записи наступних часів. Так-так, майже всі записи в музеї можна послухати. Інакше для чого йому існувати? Тут можна почути раритетні записи пісень або голосів відомих людей, які часто існують в одному-двох примірниках. Можна відчути свою причетність до епохи появи першого радіо або звукового кіно, побачити рідкісні моделі звукозаписуючих пристроїв: наприклад, кишеньковий «мікрофон» – «прадіда» плеєра, який було створено в Швейцарії в середині 1920-х. Є тут і передовий німецький радіоприймач часів Третього Рейху, і перший радянський приймач з дистанційним управлінням, презентований в кінці 1950-х – такий собі «привіт Штатам» (щоправда, його дизайн і основні технічні дані були просто запозичені з США).

Телефони: 048-701-23-72, 067-782-47-02, 093-839-53-59.

Час роботи: 13:00-18:00, крім неділі та понеділка.

Локація 5. Київ: музей «вікторіанських» мод
Цей музей відкрився тільки в середині 2017 року, і вже став помітною точкою на карті найбільш незвичайних культурно-просвітницьких атракцій столиці. Назва Victoria Museum відсилає нас одночасно і до блискучої епохи британської королеви Вікторії (правила в 1838-1901 роках), і натякає на ім’я куратора і засновниці музею – Вікторії Лисенко. Крім того, в Лондоні є музей Вікторії і Альберта, названий на честь королеви та її чоловіка – перший в світі музей декоративно-прикладного мистецтва. Вікторія Лисенко проходила в ньому стажування. Тож у київського музею в назві – потрійне смислове навантаження.
Одна з найцікавіших, незаслужено романтизованих, з одного боку, і також незаслужено засуджених, з іншого, ера панування Британії над чвертю світу не залишає байдужими нікого, хто так чи інакше торкається «великого стилю» тієї доби. У київському «вікторіанському» музеї про цю епоху розказано через моду – один з найбільш повсякденних, і водночас, презентаційних аспектів будь-якої історичної епохи. Краще один раз побачити і почути, ніж сто разів прочитати – мабуть, так можна сказати про те, чому потрібно відвідати цей музей.Звичайно ж, можна сказати, що він суто жіночий – безумовно, він обов’язковий для відвідування представницями прекрасної статі будь-якого віку. Але вікторіанська епоха одночасно, й навіть більшою мірою, епоха мужніх білих чоловіків, які створили імперію, над якою не заходило Сонце. Як одягалися всі ці люди, віддалені від нас всього лише 120-150 роками? Що брали з собою в театр, як ходили вдома? Зрештою, який був їхній ранковий туалет – в прямому і переносному сенсі, бо тутешня колекція нижньої білизни вже точно не залишить байдужим нікого. Іноді на блискучу епоху корисно подивитися і через призму спіднього…Звичайно, тут не забута і мода, по якій одягалися й піддані іншої імперії – Російської. За словами засновниці музею, вона намагається зберегти моду Срібного століття – й не просто зберегти, а й максимально повно розповісти про неї відвідувачам.Музей обладнано за зразком аналогічних закладів Західної Європи та США. Експозиція розташована на двох поверхах. Сукні, костюми та інші аксессуари для музею передали українські колекціонери Олексій Шереметьєв, Галина Кокоріна, Тетяна Дмитренко, Віталій Дорохов і Вікторія Гресь. Також тут можна побачити речі з Національного історичного музею, Музею театрального, музичного та кіномистецтва, Київського національного університету технологій та дизайну та Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

Нові експонати надходять сюди буквально кожен місяць, тож у нього є шанс стати одним з найцікавіших і відвідуваних в Україні.

Телефон: 044-355-55-98.

Час роботи: 11:00-19:00, крім неділі та понеділка.

Локація 6. Вінниця: скарби зі сміття
Музеїв вторсировини в Україні кілька. Основні з них – в Києві та Вінниці. Вінницький відомий менше, тому про нього варто розповісти докладніше.

Людина, як показує практика, може викинути все, що завгодно – від старовинних картин до зброї. І добре, якщо знайдуться люди, які знають справжню ціну предметів, вилучених зі сміття. І не заберуть собі додому, щоб потім продати, а виставлять на огляд, супроводжуючи все це відповідною розповіддю.Музей у Вінниці, на території підприємства з переробки вторсировини, створив В’ячеслав Воєводін, який довгі роки трудився тут комірником. Чого він тільки не знайшов! Наприклад, німецьку бритву 1695 року…Зараз в колекції Воєводіна до двох тисяч експонатів – самовари, картини, статуетки, ордени, значки, цілі сервізи і безліч технічної апаратури, не кажучи вже про книжки – зібраній «на смітнику» бібліотеці можна позаздрити.

Час роботи: з 10:00 до 17:00, крім суботи та неділі (але можна домовитися, якщо приїжджає велика група).

Локація 7. Черкащина: найбільший приватний військовий музей України
На дорозі між двома головними «шевченківськими» селами України – Моринцями та Шевченковим – знаходиться невеличкий хутір з несподівано «французьким» ім’ям – Шампанія. Походження назви залишається невідомим, зате сам хутір в останні роки став однією з головних точок на карті військового туризму – тут знаходиться найбільший в країні приватний музей такого роду.

Колишній військовий-афганець, підприємець, волонтер і фанатик своєї справи Олег Бойко зібрав на хуторі справді унікальні експонати. Рідкісні зразки зброї, чудово збережена форма різних армій і епох, колекція німецьких пропагандистських плакатів часів Другої Світової та шевронів російських «іхтамнєтов» з нинішньої донбаської війни, не кажучи вже про особливо повну «афганську» колекцію – все це багатство можна оглянути в трьох залах музею.На подвір’ї – військова техніка, на якій бажаючі можуть покататися. Звичайно ж, не безкоштовно. Але зате в музеї всі експонати – робочі! Як то кажуть, взяв – і можна відразу до бою. Правда, стріляти доведеться холостими.Без екскурсії тут робити нічого. Інакше як дізнатися, наприклад, докладніше про долю двох валіз – німецького офіцера та українського солдата-переможця, виставлених в одному залі? Або про німецького льотчика, який безвісно зник в зимовому українському степу? А історії ці дуже показові.А як вам гангстерський автомат Томпсона на озброєнні загороджувальних загонів НКВС? Будь ласка, ось він – на стіні. Поруч – пістолет-кулемет рано померлого генія-зброяра Олексія Судаєва (1912-1946), чия доля буквально «загубилася» на тлі нібито «народного самоучки», псевдоконструктора Калашникова…

І такі історії можна розповісти, фактично, про кожен експонат – від величезних коліс фронтової німецької гармати до гвинтівки з запаяним дулом, призначеної в радянській країні абсурду для вартових солдатів в Кремлі – щоб часом не покусилися на вождів.Є тут і воскова фігура Тараса Шевченка в натуральну величину, яка зображує його в казахському степу в період заслання. Фігура називається, до слова, «Перший воїн-інтернаціоналіст».

На даний момент в музеї зібрано майже 30 тисяч експонатів, 80% з яких – справжні раритети. Експозиція ділиться на «афганську», «німецьку», «радянську» і «українську» частини, плюс техніка на подвір’ї. З 2011 року, коли музей відкрився, його відвідали туристи з 130 країн.

Телефони: 04740-96519, 067-5779600, 097-9122500

Час роботи: за домовленістю.

Локація 8. Ніжин: версти і зупинки поштової служби
Поштова станція в місті Ніжин, що на Чернігівщині, завжди була однією з найбільш відвідуваних за часів Російської імперії: місто розташоване на перетині найважливіших доріг державного значення. Воно було центром торгівлі і освіти. Мало того – станція ця, на відміну від багатьох інших у імперії, вважалася зразковою. Тутешній комплекс станційних споруд зберігся майже повністю, і в одному з його флігелів з 1993 року діє єдиний в Україні музей, присвячений кінній пошті XVIII-XIX століть.
Основу експозиції склала колекція місцевого краєзнавця Олександра Лазаренка, який передав місту колекцію предметів дорожнього побуту і документів з історії пошти.Історія поштового зв’язку в Ніжині невіддільна від історії самого міста. Адже свого часу населення Ніжина випереджало не тільки губернську столицю – Чернігів, а й Київ. Атмосфера кімнати станційного доглядача нагадує нам про те, що через тутешній «вузол комунікацій» проїжджали, в буквальному сенсі, сотні тисяч людей. Тут доглядачеві вручали свої «подорожні» (хто їде, звідки, куди і для якої потреби) Гоголь і Пушкін, Шевченко і Грибоєдов, Ломоносов і Максимович, Гребінка і Глібов, Коцюбинський і Котляревський…Всі експонати тут – справжні, а інтер’єр кімнати доглядача відтворено з усією ретельністю, що створює відчуття попадання в кінодекорації. Крім того, в музеї регулярно проводяться виставки, присвячені відомим уродженцям Ніжина або особам, з ним пов’язаним.

Телефон: 04631-2-54-95.

Час роботи: 9:00-16:00, без вихідних.

Локація 9. Пархомівка: тут «оселилися» Рембрандт, Пікассо і Малевич
У Краснокутському районі Харківської області розташований музей, який здатний здивувати вже одним фактом свого існування. У стінах колишнього дворянського маєтку знаходиться картинна галерея, якій може позаздрити будь-яке велике місто. Але до колишнього власника маєтку вона відношення не має. Все зібрано в радянські часи простим шкільним учителем Опанасом Луньовим.

Він почав збирати свою колекцію в 1955 році, і дуже скоро його подвижницька діяльність стала широко відома і в Радянському Союзі, і за його межами. Влада заохочувала діяльність Луньова – таким чином можна було довести, що в країні соціалізму музей зі справжніми шедеврами можна створити при будь-якій школі. Але виник і «вижив», чомусь, тільки цей музей.Кандинський, Малевич, Рєпін, Реріх, Айвазовський, Тропінін, Боровиковський, Кіпренський, Шишкін, Левітан, Сєров, Бенуа, Васильківський, Княжицький, Глущенко, Маяковський (так, він був ще й ілюстратором!), чудова добірка старовинних ікон, в т.ч. старообрядницьких – все це зібрано в тутешніх стінах.

Особливо вражає той факт, що оригінал знаменитого «Голуба миру» роботи Пікассо, який став символом антивоєнного руху, знаходиться саме тут – в Пархомівці. Його подарував музею сам великий художник.Всього в музеї 6 тис. експонатів. З приводу багатьох з них мистецтвознавці сперечаються, не будучи впевнені, що ті чи інші роботи належать пензлям великих майстрів. В першу чергу, це стосується двох офортів, що приписують Рембрандту, картини іспанського художника XVII століття Мурільйо, і творів нібито великих французів – Гогена, Сезанна, Мане і Пісарро.Зате в автентичності картин голландців XVII століття Рейсдала і Хооха, французького художника XVIII століття Фрагонара та його сучасника італійця Піранезі сумнівів немає. Вже одне це відносить музей в Пархомівці до числа найбільших художніх зібрань України.

Що ж стосується Малевича, то його зв’язок з цим селом тим більше прямий. Він провів тут дитинство, тому що його батько керував місцевим цукровим заводом (до слова, гарний будинок, в якому жив керуючий, також зберігся).Тому дослідники авангардистських художніх течій з усього світу приїжджають в Пархомівку знайомитися з атмосферою, в якій зростав автор «Чорного квадрата».

Телефон: 05756-95369.

Час роботи: 9:00-17:00, взимку – до 16:00, крім понеділка та вівторка.

Локація 10. Пнів: Прикарпаття як нафтове Ельдорадо
Наприкінці XIX та на початку ХХ століття саме Галичина була найбагатшою нафтовою провінцією Європи. У Прикарпатті, на нинішній Івано-Франківщині містився центр з видобутку чорного золота. Це була «велика і прекрасна» епоха перших нафтових олігархів, банкрутств, катастроф, злочинів і афер.

З того часу в місті Надвірна Івано-Франківської області існує нафтопереробний завод. У сусідньому з Надвірною селі Пнів знаходиться навчально-курсовий комбінат ПАТ «Укрнафта», при якому в 2013 році відкрився музей нафтопромислів Галичини.У залі на першому поверсі розповідається про історію виникнення нафтовидобувної промисловості в регіоні, демонструються стенди та документи, присвячені цьому досить маловідомому аспекту економічної історії України.

На експозиції під відкритим небом представлено справжнє обладнання тих часів, причому в більшості своїй – в робочому стані.

Телефон: 099-791-48-94.

Час роботи: 8:00-17:00, крім вихідних, але у вихідні можлива екскурсія за домовленістю.