Що треба побачити в Галицькому районі? Поради для туристів.

З настанням потепління  час задуматись про мандрівки. Не обов’язково для цього їхати за кордон чи у віддалені куточки України та витрачати багато часу й грошей, адже і в нас під боком є місця, які варто відвідати кожному. «Галицький кореспондент» започаткував рубрику «Топ-20 найцікавіших місць». Ми побуваємо в кожному куточку Прикарпаття і розкажемо вам про нього, запрошуючи на мандрівки. Цього тижня ми пропонуємо вам ознайомитися з 20 найцікавішими місцями Галицького району.

Галицький район розташований в етнографічному регіоні Опілля. Це давній центр Галицького князівства і відповідно Галичини. Голова РДА Ярослав Бартків розповідає, що, якщо Львів називають теперішньою столицею Західної України, то Галич – історичною. Більшість найцікавіших атракцій району розташовані у Крилосі та Галичі.

1. Пам’ятник-символ «Меч і Рало» (с. Крилос)

Першим туристів у Крилосі зустрічає споруджений у 1985-1987 роках пам’ятник-символ «Меч і Рало», що височить на Крилоській горі при дорозі Івано-Франківськ – Галич. Він розташований в урочищі Прокаліїв сад – місці, де в княжі часи пролягала перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави.

«Меч і Рало» є символом єднання древньоруських міст. Їхні назви викарбовані вздовж меча. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, символізує припинення війн. Вздовж нього можна прочитати літописні свідчення про Галич і городи руські.

2. Музей етнографії (с. Крилос)

Музей етнографії, який донедавна носив назву музей народної архітектури та побуту Прикарпаття, – це музей просто неба, що входить до складу Національного заповідника «Давній Галич». Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, і знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кінця XVII – початку XX ст.

Будівлі, що знаходяться на території музею, відтворюють «мікросела» чотирьох регіонів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Всередині кожного житла є своєрідний етнографічний музей з одягом, меблями, посудом відповідно до місцевості, з якої привезли хату.

3. Музей історії давнього Галича (с. Крилос)

Музей, який присвячений історії стародавнього Галича, розташований у Митрополичих палатах – пам’ятці архітектури XVIII ст. Саме тут розміщувалася літня резиденція митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Митрополичі палати споруджені з матеріалів монастиря святого Іллі, фундаменти храму якого знаходяться біля пам’ятника-символу «Меч і Рало».

В 1938 році за ініціативою митрополита та доктора археології Ярослава Пастернака тут відкрито музей історії давнього Галича. Коли владика вже був важкохворим, то висловив бажання створити біля фундаментів Успенського собору музей-заповідник, а от втілив цю ідею дослідник Галича Пастернак.

У музеї  представлені археологічні знахідки, виявлені під час досліджень Крилоського городища та його довкілля. Серед експозиційних колекцій: зброя, ювелірні вироби галицьких ремісників, керамічні плитки, архітектурні деталі з фресками з Успенського собору тощо.

4. Руїни Успенського собору та церква Успіння Пресвятої Богородиці (с. Крилос)

Кожного року тисячі прочан приходять сюди на всеукраїнську Патріаршу прощу, щоб помолитися до Галицької чудотворної ікони Матері Божої. Урочистими моментами прощі є приїзди Блаженнішого Патріарха Святослава (Шевчука).

Церковна споруда, яка належала до найвеличніших храмів середньовічної Європи, розміром 32,5 на 37,5 м, побудована в час князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр). В 1241 році собор був зруйнований, а з його залишків у 1584-1586 роках у стилі ренесанс збудована Успенська церква. Про це свідчить те, що на  білокам’яних блоках, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті – написи, видряпані на камені, більшість з яких відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. У 1937 році, під час розкопок Успенського собору, археолог Ярослав Пастернак виявив саркофаг з рештками Ярослава Осмомисла, який був похований тут у 1187 році. Крилоський Успенський храм був резиденцією єпископа Гедеона Балабана.

Оригінальною пам’яткою давньогалицької кам’яної пластики ХІІ ст. є вирізьблене у північній стіні притвору церкви зображення казкової істоти – крилатого змія-грифона.

5. Галичина могила (с. Крилос)

Галичина могила – це одинокий курган діаметром 26 м, що знаходиться на найвищій точці Крилоського городища між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича. Історик України Михайло Грушевський вважав, що тут міг бути похований засновник Галича. У 1991–1993 рр. за її дослідження взялася археологічна експедиція під керівництвом Володимира Барана і Богдана Томенчука. Під час розкопок тут у символічному похованні було знайдено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна – кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, тощо, які вчені датують Х ст. Це підтверджує те, що тут міг бути похований князь – засновник міста. Хоча, оскільки археологи не виявили людських решток, вони припускають, що це могло бути символічне поховання з метою сакралізації.

У 1998 році, під час урочистого святкування 1100-річчя Галича, всередині Галичиної могили облаштували музей і вона стала ще одним унікальним об’єктом Крилоської гори.

6. Княжа криниця та джерело «Францискові очі» (с. Крилос)

Неподалік від Успенської церкви б’ють з-під землі холодні джерела, які не раз рятували галичан під час тривалих облог, коли річкова вода ставала непридатною для пиття. Виникнення Княжої криниці оповите легендою. Один із давніх тутешніх правителів не захотів здати ворогам обложену фортецю. Їжі вистачало, а запаси води вичерпувалися. І тоді вийшов князь з почтом на високий берег, витяг меч, встромив його у землю – і звідти вдарило джерело. Залога фортеці була врятована від спраги, а вороги відступили. Джерело, яке князь наказав розчистити і обкласти каменем, відтоді почало називатись Княжою криницею.

Вода у ній цілюща, бо, за переказами, давала сили і наснаги воїнам, робила їх невразливими до ворожих стріл та мечів, а ще надавала їм впевненості у перемозі. У 1998 році криницю відреставрували та облаштували поруч оглядовий майданчик.

Спустившись униз, можна попити цілющої водиці з іншого джерела, яке має романтичну назву «Францискові очі».

7. Центр реабілітації диких тварин (с. Крилос)

На старій дорозі до м. Галич знаходиться центр реабілітації диких тварин. Він створений у 2007 році у Галицькому національному природному парку задля реабілітації і подальшого повернення у рідну стихію представників місцевої фауни, які потрапили в біду.

Сюди приймають тільки хворих або скалічених при різних обставинах, а також молодих тварин, котрі не можуть самі добувати їжу і в дикій природі приречені на загибель. Після лікування та реабілітації тих тварин, які здатні надалі жити на волі, повертають у рідне середовище.

Центр реабілітації диких тварин – ідеальне місце для відпочинку разом з малечею. Дітям припаде до душі спостерігати за маленьким оленем, лисицями, вовчицею, птахами, які занесені до Червоної книги,  та іншими утриманцями або ж погодувати їх. Зараз там налічується понад сотня тварин.

8. Музей природи (с. Крилос)

Побувавши у центрі реабілітації диких тварин, неможливо оминути увагою і музей природи, який розміщений поруч. Ідея його створення зародилася ще під час святкування 1100-річчя Галича у 1998 році. Впродовж цього часу і аж до 2003 року формувались природничі фонди у Національному заповіднику «Давній Галич», а в 2004 році в Музеї історії давнього Галича була відкрита експозиція «Природа Землі Галицької». Вона представляла різні типи природних комплексів , налічувала 199 експонатів (187 видів тварин) і займала площу 48 кв. м.

У 2006 році музей був переміщений до головної садиби Галицького національного природного парку. Сьогодні експозиція представлена у трьох залах загальною площею 80 м кв. Опудала степових птахів і ссавців, фотографії та гербарії степових рослин, вітрини з комахами, величезна колекція жуків та опудал водних і болотних птахів, а також їх гнізда з кладками яєць, величезний старий дуб з багатьма дуплами – багатоповерхове помешкання лісових звірів – білок, сонь, куниць, кажанів; птахів – сов, дятлів; комах – диких бджіл, жуків – все це можна побачити у музеї природи.

9. Галицький замок (м. Галич)

Галицький, або Старостинський замок розташований на високому пагорбі Галич-гори на правому березі річки Дністер і в минулому служив фортифікаційною спорудою оборонного значення. Проте його попередника вперше згадують ще 1114 р. як укріплену цитадель. Хто і коли знищив її – невідомо. Відбудова замку як оборонного форпосту Галицького староства розпочалася у середині ХІV ст.

Одні дослідники приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимиру Великому, інші стверджують, що він був споруджений волинським воєводою Любартом у 1350-1352 рр. Другу перебудову замку провів у ХVІІ ст. галицький староста Андрій Потоцький. Під час турецько-польської війни 1676 р. замок був зруйнований і занепав.

У наші дні від замку залишились руїни мурів 5-гранної наріжної (західної) башти на рівні 2-го ярусу і рештки оборонної стіни з бійницями, а на території замку збереглися численні підвальні приміщення. Тут проводяться реставраційні роботи, а на Замковій горі часто відбуваються фестивалі, наприклад фестиваль гармат.

10. Церква Різдва Христового (м. Галич)

Церква Різдва Христового – цінна пам’ятка архітектури пізнього Середньовіччя і одна з найдавніших церков Галичини.

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають понад двісті років. Найвірогідніше, що мурована церква Різдва Христового збудована у ХІV ст. До відкриття Я. Пастернаком 1936 р. фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.

11. Пам’ятник Данилу Галицькому (м. Галич)

Пам’ятник великому князю і королю Галицько-Волинських земель в Галичі, який розташований в центральній частині міста неподалік церкви Різдва Христового, відкрили у 1998 році. Композиція пам’ятника складається з постаменту висотою близько 3,5 м, на якому стоїть бронзова постать вершника заввишки 4,2 м.

Князь зображений на коні, його права рука відведена назад і тримає меч.Місце для нього було вибрано не випадково. Історики вважають, що ця площа Галича та квартали довкола з’явилися саме з ініціативи князя Данила для іноземних, перш за все німецьких, купців, організованих у громаду за магдебурзьким правом.

12. Старий металевий міст через Дністер (м. Галич)

Ця інженерна споруда має досить цікаву історію. Технічний проект металевого мосту в Галичі 1900 р. виготовило конструкторське бюро фабрики машин Е. Заліневського, що в Кракові. Протягом 1910–1912 рр. міст через Дністер завдовжки 312 м було споруджено. Він стоїть на чотирьох кам’яних опорах-пілонах і складається з ажурних металевих форм, які скріплені між собою заклепками.

Міст тричі був зруйнований: вперше – під час Першої і двічі під час Другої світової війни. Після відновлення служив для руху транспорту понад 30 років, аж до 1984 року, поки не збудували новий міст, а цю пам’ятку початку ХХ ст. було перетворено на пішохідну комунікацію.

Нещодавно відремонтований міст завершується алеєю Небесної Сотні, яку було освячено 20.02.2016 року.

13. Музей караїмської історії (м. Галич)

У Галичі є унікальний музей – музей караїмської історії та культури. Завітавши сюди, можна поринути у світ історії, духовної та матеріальної культури галицьких караїмів. За однією з версій, вони прибули в Галич за домовленістю короля Данила з ханом Батиєм у 1246 році. Оскільки головним заняттям караїмів була торгівля, то оселилися перші 80 караїмських родин вздовж правого берега Дністра, поближче до пристані, куди прибували кораблі з товаром.

У науковому світі суперечки про походження караїмів не вщухають і сьогодні. Початки їх історії сягають середини VІІІ ст. н. е. – часу, коли у Багдаді, на території сучасного Іраку (тодішнього Аббасидського халіфату), почав свою релігійну проповідь Анан бен Давид.

Особливо актуальною діяльність цього музею є сьогодні – в той час, коли караїмська громада завершує своє існування у Галичі. Різке скорочення їхньої чисельності зумовлене табу на змішані шлюби. У Галичі та в селі Залуква ще збереглися давні караїмські кладовища, які також варті уваги.

14. Храм Святого Пантелеймона (с. Шевченкове)

За декілька кілометрів від Галича у с. Шевченкове знаходиться перлина сакрального мистецтва, єдина білокам’яна церква княжої доби – храм Святого Пантелеймона. У 1194 р. його збудував галицько-волинський князь Роман Мстиславич і назвав на честь діда – київського князя Ізяслава, християнське ім’я якого було Пантелеймон. Церква збудована у романо-візантійському стилі, тому схожі храми можна зустріти у Німеччині та Угорщині. На стінах збереглися старовинні графіті, завдяки яким дослідникам вдалося прочитати його ранню історію.

Храм Святого Пантелеймона знаходився біля старих торгових шляхів, тому часто піддавався різним нападам і грабежам. Час теж активно попрацював над руйнуванням споруди. Але до 1100-річчя Галича храм був відреставрований. Сьогодні це діючий греко-католицький храм, екстер’єр та інтер’єр якого наближено до первісного вигляду.

15. Костел Благовіщення (смт Більшівці)

Костел Благовіщення у Більшівцях є ще одним місцем, яке манить паломників. Кожного року у липні сотні прочан з України та Польщі приходять до Чудотворної ікони Матері Божої Більшівцівської, копія якої знаходиться у костелі Благовіщення (кармелітів), а оригінал – у Гданську.

Костел Благовіщення є однією з найвизначніших і найбільш збережених пам’яток пізньобарокової архітектури ХVІІІ ст. Первісно у 1624 р. на цьому місці був збудований дерев’яний костел. Фундатором його будівництва вважався тогочасний власник цих земель – польний коронний гетьман Мартин Казановський, за розпорядженням якого тут також було споруджено монастир кармелітів. Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані. Лише у 1717 р. за розпорядженням полковника Я. Галецького тут розпочалося спорудження нового мурованого костелу, який був освячений у серпні 1777 р.

На основі науково-проектної документації, розробленої фахівцями Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» 2002 року, розпочато реставрацію костелу і монастирського комплексу при ньому. У цьому ж році вони були переданий під опіку ченців-францисканців із Польщі.

16. Польський військовий меморіал (с. Дитятин)

Минулого року у 95-ту річницю героїчної битви польських військ проти більшовицької навали в околицях Дитятина там відновлено польський військовий цвинтар, який був зруйнований за радянської влади. Останніми роками пам’ять про полеглих там вшановували біля хреста на місці поховань. Протягом двох місяців пантеон заново споруджено завдяки фінансовій підтримці Ради охорони пам’яті і мучеництва Польщі.

У вересні 1920 року поблизу Дитятина точилася битва 8-ї кавалерійської дивізії та 123-ї бригади червоних козаків під командуванням Примакова з 4-ою батареєю 1-го польського полку гірської артилерії під командуванням капітана Зайонца. Нерівний бій біля Дитятина почався 16 вересня 1920 року о 9-ій годині ранку і безперервно точився до 3-ї години пополудні. В бою загинуло 97 вояків.

17. Касова гора (м. Бурштин, с. Бовшів)

Поблизу села Бовшів знаходиться комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення – Касова гора. На заповідній території росте понад 300 видів судинних рослин – це близько 10% усіх рослин України, багато з яких занесені до Червоної книги України. За словами вчених, тут збереглися деякі види рослин, які можна зустріти тільки в заповіднику Асканія-Нова та Стрілецькому степу Курської області.

Назва гори оповита легендами. Одна з них оповідає, що тут, в лабіринтах карстових печер, князь Данило Галицький зберігав золото та коштовності. Однак ближчою до істини вважається легенда, яка переповідає, що в таємному сховку в одному з підземних ходів тримав свою касу-скарбницю бовшівський боярин. Та одного дня вхід до печери несподівано обвалився – і скарби назавжди залишилися всередині гори. З тих пір люди нарекли гору Касовою.

18. Біблійний сад та церква Воздвиження Чесного Хреста (с. Маріямпіль)

Місто Марії Маріямпіль має чим пишатися. Саме тут відбуваються прощі родин до Маріямпільської Чудотворної ікони Матері Божої і нічні чування родин мігрантів та всіх охочих. Проте у церкві Воздвиження Чесного Хреста знаходиться тільки копія ікони, а оригінал – у Польщі.

Якщо ви хочете побачити цвітіння сакури, то вам не потрібно їхати за кількасот кілометрів у Закарпатську область, а достатньо приїхати у Маріямпіль. Саме тут у 2011 році було закладено перший в Україні Біблійний сад, дерева якого власноруч посадив та освятив єпископ івано-франківський Кир Володимир Війтишин. Понад 25 видів дерев і кущів, які згадуються у Біблії, були зібрані з усіх куточків світу. Біля кожного виду встановлені таблички, з яких можна довідатися, де вони описані в Біблії , а також їх богословське значення. Вхід у сад здійснюється через «райські ворота», а на центральній площі встановлена фігура Матері Божої.

Поруч з храмом та Біблійним садом знаходиться колишній монастир капуцинів. Зараз у цьому приміщенні діє жіноча колонія.

19. Дуб Симона Петлюри (Маріямпіль)

Саме під такою назвою цей дуб внесений у каталог «500 найвизначніших дерев України». Він є одним з найбільших і найдавніших на території нашої області. Обхват стовбура на висоті 1,3 м становить 6,5 м. Висота – 25 м, ширина крони – 30 м. Дуб є ровесником Маріямполя (1376 рік).

За легендою, в 1920 р. під ним відпочивав Симон Петлюра, тому й дерево носить таку назву. 20 січня 2012 р. депутати Івано-Франківської обласної ради ухвалили рішення про надання «Дубу Симона Петлюри» статусу заповідного об’єкта та включили його до складу природно-заповідного фонду області.

Дуб Симона Петлюри росте на території Маріямпільського дендрологічного парку, який закладений у 1690 році і є найстарішим на Прикарпатті. Тут зростають такі види дерев, як липа, дуб, ясен, каштан, клен, береза, смерека, туя, ялівець, гінкго білоба, тюльпанове дерево, кипарисовик тощо.

Праворуч від дендропарку знаходиться оглядовий майданчик та цілюще джерело.

20. Рекреаційний комплекс «Підгірки» (поблизу моста на автошляху «Галич – Пукасівці»)

Якщо ви вже втомилися і хочете відпочити або ж помилуватися однією з найчистіших річок Європи, то вам треба побувати у рекреаційному комплексі «Підгірки», який споруджений на узбережжі річки Лімниця поблизу моста на автошляху «Галич – Пукасівці».

Цей комплекс перспективний для розвитку екологічного, пляжного, водного та історико-краєзнавчого туризму, тому є потреба в створенні стаціонарної зони відпочинку з облаштуванням альтанок, автостоянок, дитячого та спортивно майданчиків тощо.

Зараз тут вже створено 15 десятимісних відпочинкових секторів, котрі будуть обслуговувати працівники Галицького національного природного парку. Рекреаційні місця обладнані мангалами, сміттєвими урнами й туалетами. Крім того, тут облаштований оглядовий майданчик, з якого відкривається панорама річкової долини.

Наталія Козак