Колись журналістка «Галицького кореспондента» Марта Баранецька пожартувала: «Новинна журналістика Прикарпаття тримається на трьох китах: скандал, кримінал і Тіна Кароль».

Ну, і якщо зі скандалом та криміналом усе більш-менш ясно, то Тіна Кароль – це наш прикарпатський феномен. Оскільки вона провела своє дитинство у Франківську, то новини про Тіну на кшталт «Тіна Кароль записала нову пісню» чи «Тіна Кароль оприлюднила новий кліп» набирають багато переглядів, тому франківські сайти ставлять їх не роздумуючи.

Кожна нова пісня – це новина, кліки, обговорення. Відтак такими заголовками не здивуєш. Але коли співачка почала записувати менше пісень, ЗМІ вдалися до інших «штучок». Тепер на сайтах з’являються новини із заголовками штибу «Тіна Кароль показала фото свого сина», «Тіна Кароль оголила груди», «Тіна Кароль показала нову сукню». Ці новини і заголовки мене веселять, але врешті я помічаю, що час від часу цікавість бере верх над здоровим глуздом і я таки клацаю на посилання. Ясно, що розчаровуюся, бо Кароль таки не оголилася на тій фотографії, а сукню я взагалі встигла побачити навіть без заходу на новину, у Фейсбуці.

Коли натискаю на новину, то розумію усю безглуздість ситуації, але все ж до цього підштовхує. Втім заспокоюю себе: це ж у мене професійний інтерес, мені ж треба знати, як працює ринок франківських ЗМІ, я ж сподіваюся, мої журналісти не будуть робити таких новин і т.д.

Цікаво, про що думають інші, коли натискають? Хтось із нею вчився в школі, з кимось вона жила по сусідству, з кимось працювали її родичі, а хтось просто любить слухати її пісні. Добре. Але невже це причина, аби робити новини з кожного її мінімального оголення чи луку?

Зрештою, феномен Тіни Кароль, як я недавно дізналася, – це не такий вже і феномен. Ще до того, як Ані Лорак поїхала у Росію, вона була таким самим феноменом у рідних Чернівцях. Усі новини про неї, навіть найбезглуздіші, читалися на «ура». Але тепер її там не люблять, і ЗМІ на ній наробити собі переглядів уже не вдається. Хтозна, може, шукають нову зірку.

Тобто виходить, що плюс-мінус у кожному регіоні є своя зірка, яку люблять і про яку читають на «малій батьківщині». А медіа цю любов підживлюють постійними новинами.

Окремо можна говорити про кримінальні новини та ДТП. Їх теж читають значно більше, ніж позитив. Добрі новини можуть лайкати, коментувати і навіть поширювати, але читають їх значно менше. Ми навіть колись у редакції відстежили, що позитивна новина про перемогу наших дітей-спортсменів у якійсь там країні набрала 900 поширень і тільки 300 кліків. Цікаво, що ж має бути в голові у людини, яка поширила новину, навіть не відкривши її? А з іншого боку, хіба це є великим злом? Людина захотіла поділитися радістю з друзями від успіхів прикарпатських дітей, а сама читати не хотіла. Так їй добре, і злого вона нікому не робить. Звісно, дивує те, що таких людей багато, але це їхнє право як читачів соцмереж.

Було, що ми навмисно для соцмереж робили відео тижня з добрими новинами. І ви не повірите, але такі відео дивилися у п’ять разів менше, ніж інші, зокрема ті, в яких кримінал таки був присутній. Спершу нас читачі навіть похвалили, мовляв, молодці, давно пора. Хтось поставив лайк, хтось поширив. Але вже через місяць такі новини перестали бути цікавими навіть для тих, хто нас хвалив…

Натомість кримінальні новини і ДТП набирають значно менше лайків та поширень і значно більше переглядів. Люди читають їх, проте соромляться це показувати. Це теж їхнє право. Цікаво, чому про це читають? Бо їздять цією трасою, бо мають схожу машину, бо сусід тиждень тому теж потрапив у ДТП, бо… може, просто цікаво.

Редакції і журналісти схильні соромитися того, що у них читають негативні новини. Відтак деякі медіа закривають статистику, аби тільки вони могли бачити, що у них читається найбільше. Але чого тут соромитися? Журналісти «Галицького кореспондента» два роки тому пройшли стажування у виданні «Daily Press», що в місті Ньюпорт Ньюз (штат Вірджинія, США), і ви не повірите, але там теж найбільш «читабельними» є кримінал, скандали та ДТП. Люди скрізь однакові. То чи варто нам соромитися своїх читачів?

…За останній рік наша редакція провела багато ґрунтовних журналістських розслідувань, які депутати не захотіли бачити і коментувати, написала достатньо лайфів, репортажів та порушила чимало проблемних тем. Вони теж отримують тисячі переглядів, але їх значно важче написати, вони потребують відряджень, опрацювання документів та коментарів. А от із новинами все значно простіше, і від них більше фідбеку.

То до чого я все це веду? До того, що поки будуть новини, доти будуть дискусії, якими вони мають бути. А ми, скільки б не робили вигляд, що їх не читаємо, все одно будемо їх читати, хоча б для того, щоб посміятися, поговорити про професійну деформацію журналістів і написати злий коментар.

Усім, хто не погоджується, треба читати принт. Але таких, як ми знаємо, дуже мало, і саме їм я хочу нагадати, що найякісніша газета в Україні «Дзеркало тижня» закриває свою друковану версію. Поспішайте насолодитися.