Україна має доволі непросту й цікаву історію.

Її унікальні звичаї, традиції та культура заслуговують чималої уваги.

Галицький кореспондент продовжує ділитися цікавими фактами про нашу країну.

Свято Маланки в Поповій Греблі, що на Поділлі, місцеві називають Циганами, а маланкарські гурти — «циганськими сім’ями». Жителі села припускають, що традиція святкування походить із Румунії. Попередні покоління перейняли її від румунських ромів, у яких вони тепер і наряджаються.

До маланкарського гурту Попової Греблі входять Стара, Старий, Старший Синок і Синки. Вони водять за собою Маланку — хлопця 6–7 років, якого наряджають у кожух, довгу спідницю й фартух. На голові зав’язана хустка, а обличчя нафарбоване: червоні щічки та підведені очі. У руках Маланки — кужель (шматок прядива чи вовни) на палиці чи веретено. Вона — центральний персонаж, який «циганська сім’я» має оберігати й захищати від крадіїв. Раніше селяни викрадали Маланку та інших молодших персонажів, ховали в льоху й не віддавали, доки «сім’я» не дасть добрий викуп.

«Циганська сім’я»

За традицією в Циганах ходять лише неодружені чоловіки, тому і в Старого, і в Стару перевдягаються молодики. В обох на спині під кожухом або шубкою підкладені подушки, щоб персонажі здавались горбатими. Через плече звисає коров’ячий ріг. Раніше рогом сповіщали про загрозу, коли викрадали Маланку чи когось із персонажів оточували селяни. Нині Старі трублять у ріг для забави, щоби наробити галасу.

У Старої на мотузці, крім рогу, прив’язана також лялька, яка символізує її найменше дитя.

Старі тримають файду — батіг із кизилу з дерев’яною ручкою та шайбою на кінці. Нею Цигани дражнять перехожих або відбиваються, коли на них нападають.

Ще один важливий атрибут — палиця-ключка. Коли «сім’я» вже готова до святкового обходу хат, Стара та Старий «перепускають» Синків, тобто освячують їх у Цигани. Старі стають по різні боки дороги і зчіплюють палиці-ключки одна з одною. Синки перестрибують через палиці, а Старі б’ють їх файдою по спині. Цей обряд має архаїчні елементи карнавальної ініціації, тобто освячення парубків у інших, міфічних істот. Наступного дня, 6 січня, вони знову перестрибують через умовний кордон, повертаючись до людського світу.

Усі Цигани носять на обличчях маски з хутра чи чорної тканини, яку верхнім краєм пришивають до яскравих головних уборів, прикрашених квітами та стрічками. Вирізи для очей і рота обшиті червоною тканиною.

Якщо костюм Старих — це кожух навиворіт, то Синки вбрані в шинелі або плащі, схожі на шинелі. Ця деталь нагадує про часи панування Російської імперії, де військові носили шинель(Російська імперія окупувала Поділля після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році).

Маланка та «циганська сім’я» супроводжують колядників, бешкетують і розважають перехожих. У колядницькому гурті є головний — Береза, він збирає наколядоване й відповідає за святковий стіл для колядників після обходу хат.

Зранку 5 січня і колядники, й Цигани сходяться до заздалегідь вибраної хати, де вони готуються до свята, перевдягаються. Цигани пригощають колядників, щоб ті добре заколядували. Дорогою Цигани співають, гучно кричать, «перепускають» Синків, дражняться з перехожими і трублять у коров’ячий ріг. За ними йдуть старші колядники й малі діти, яким цікаво бути серед химерних галасливих персонажів.

До теми: Цікаве про Україну: атрибут колядників – різдвяна зірка