Наступним етапом декомунізації цього об’єкта має стати демонтаж титанового обеліска.
Про це повідомили на сторінці Калуської міської ради.
Сьогодні, 6 серпня, в Калуші розпочали демонтаж окремих елементів меморіально-скульптурного комплексу «Пагорб Слави».
Роботи виконуються відповідно до рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 28.05.2024 року «Про надання дозволу на демонтаж окремих частин Пагорба Слави в комплексі з пам’ятним знаком загиблим на війні в Афганістані» — «задля захисту культурного простору України шляхом мінімізації культурологічного впливу проросійського наративу на світогляд громади в умовах війни, з метою здійснення демонтажу пам’ятних знаків, пов’язаних із російською федерацією та колоніальною спадщиною, беручи до уваги звернення Координаційної ради політичних партій та громадських організацій Калущини та висновок щодо історичної і мистецької цінності Пагорба Слави комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради».
Першочергово комунальники прибирають напис «1941–1945» на гранітній стелі та демонтовують велике кам’яне панно з барельєфами облич людей.
Якщо цифри дати так званої Великої Вітчизняної війни витерли досить швидко, то процес демонтажу панно вимагає значно більших зусиль.
«Спочатку треба відкрити конструкцію: пробити відбійним молотком у плитах отвори в кількох місцях, щоб зрозуміти, яким чином вони прикріплені до основи. Лише після цього будемо продовжувати роботу. Можливо, доведеться відрізати певні елементи різаком, зачіпляти трос і потягнути трактором…» – пояснює складнощі демонтажу головний інженер КП «Калушавтодор» Віктор Масляк.
Меморіальний комплекс «Пагорб Слави» у найвищій точці Калуша, на вул. Височанка, тодішнє радянське керівництво почало споруджувати у 1972 році.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи