Андрій Бойчук — родом із села Боднарів.

Ветеран російсько-української війни Андрій Бойчук — єдиний прикарпатець, який у лютому 2025 року представлятиме Україну на міжнародних змаганнях “Ігри нескорених” у Канаді. Там він випробує свої сили у трьох видах спорту.

Андрій Бойчук служив снайпером і розвідником. У грудні 2023 року воїн отримав поранення, внаслідок якого йому ампутували ногу. Про свій бойовий шлях та мотивацію ветеран розповів Суспільному.

Два місяці тому ветеран почав тренування. Тричі на тиждень він по півтори-дві години проводить у спортзалі.

“Силові заняття — підняття штанги, турнік, бруси, бігова доріжка та гребля. Мій тренер — це мій реабілітолог. До обіду він тут — тренер, а після обіду — лікар-реабілітолог”, — каже Андрій Бойчук.

Військовий з 2014 року боронив українську землю у складі десантно-штурмової бригади. Зі слів Андрія Бойчука, він воював майже на всіх “гарячих” напрямках фронту. Після поранення, яке отримав під час повномасштабної війни, йому ампутували ногу.

“Танк почав стріляти по нас. Не було чутно приходу танка, і так сталося, що я отримав поранення в коліно. Це я вже потім побачив. Я не міг собі допомогти, а просто впав. Я ніс планшетку і руки замерзли. Турнікет накладав побратим. Я чекав на евакуацію — медики прийшли через добу. Два дні я був з побратимами в окопі, з турнікетом — три дні”, — розповідає Андрій Бойчук.

Після ампутації ветеран став на протез через чотири місяці. Тепер Андрій вчиться ходити без милиць та готується до “Ігор нескорених”, на які вирушить до Канади разом із 34 членами національної збірної.

“Треба боротися з собою. Треба заставити себе зранку встати, зробити зарядку і не лінуватися приїхати в зал. Треба плавно або, як кажуть латинською, festina lente — поспішай повільно. Бо тут можна поспішити й зробити собі травми”, — говорить Андрій Бойчук.

Свої сили на змаганнях ветеран випробовуватиме в біатлоні, веслуванні на тренажерах та у волейболі сидячи. Зі слів Андрія Бойчука, Україна буде представлена в одинадцятьох видах спорту.

“У нас — сім’я ветеранів. Ми один одного розуміємо. Мені, наприклад, у цій сім’ї легше, ніж у тій, де люди — здорові. У сім’ї “нескорених” можна нічого не говорити — там тебе одним поглядом зрозуміють”, — додає військовий.

Також читайте: «Завідувач мішків»: незрячий волонтер з Калуша допомагає у створенні кікімор для ЗСУ