29 грудня 1946 р. у селі Дубовиця Войнилівського району енкаведистами були затримані Іван Омелянович Новицький (1925 р.н.), Омелян Васильович Новицький (1928 р.н.) та Степан Олексійович Куйбіда (1927 р.н.).

У касаційній скарзі Степан Куйбіда писав: «Я дізнався, що у моєї тітки в Дубовиці украли свиню, і підозрювали, що її украв боєць «Нечай». Іван Новицький як кущовий провідник наказав піти в село і знайти винного, а якщо це «Нечай», то убити його, щоб інші не крали». Але в селі упівці наткнулися на енкаведистів, і під час затримання Омелян Новицький та Степан Куйбіда отримали поранення.

Згідно з матеріалами кримінальної справи, Іванові Новицькому інкримінували те, що навесні 1944 р. він вступив у сотню «Тютюнника», отримав псевдо «Орел», п’ять разів брав участь у боях з радянськими силовиками, потім в с. Діброва був станичним села, а з листопада 1946 р. виконував функції кущового провідника на 8 сіл району. Натомість Омелян Новицький відповідав в УПА за збір продуктів харчування під псевдо «Мілько». Степан Куйбіда навчався у старшинській школі “Олені”, був бойовиком в оточенні І.Новицького під псевдо «Стефко».

За вироком військового трибуналу від 15 березня 1947 р. Івана Новицького було ув’язнено на 20 років виправно-трудових робіт, а Омелян Новицький і Степан Куйбіда були засуджені до 10 років обмеження волі.

В умовах хрущовської відлиги упівці подавали касації, і Іванові Новицькому строк ув’язнення навіть зменшили до 10 років. Але в характеристиці з табору щодо Степана Куйбіди було зазначено, що він «порушував табірний режим, належав до націоналістичних угруповань, був учасником нелегальних зборів, виготовляв холодну зброю, за що на рік потрапив у в’язницю». Це було пов’язане з тим, що повстанець брав участь в організованому ОУН Кінгірському і Воркутинському повстаннях в’язнів.

Після завершення терміну ув’язнення п. Степан п’ять років працював на шахті у спецпоселенні у м. Інта Комі АРСР, отримав інвалідність ІІ групи, а в 1964 р. переїжджає на Болехівщину, де працює охоронцем тресту «Прикарпатліс» і трубоукладачем «Прикарпатводбуд».

У 1988 р. на прохання п. Куйбіди розпочинається перегляд його кримінальної справи. Політв’язень під час слідства наголошував, що після арешту його протягом 3-х днів під час допитів били (навіть зламали руку). Однак перших успіхів у реабілітації С.Куйбіда досягнув лише в квітні 1993 р., коли його справа була перекваліфікована із ст. ст. 54-1а і 54-11 КК УРСР на ст. 196 (носіння зброї) і міра покарання зменшена до року.

У свою чергу, Куйбіда стає одним з організаторів «Меморіалу», Народного Руху України, Братства ОУН-УПА, козацького руху на Івано-Франківщині.

Остаточну крапку у справі реабілітації Куйбіди було покладено в лютому 1998 р., коли Пленум Верховного Суду України вирок скасував, а справу закрив за відсутністю в діях упівця складу злочину. Відповідальність за носіння зброї була знята, бо за чинним у 1946 р. законом, за такі дії не передбачалося покарання.

Варто ще додати: реабілітації Куйбіди було досягнуто в час, коли його син Василь був мером Львова[*]. І чи думали кадебісти, коли ув’язнювали упівця, що той не тільки доможеться реабілітації, а й виростить сина – знаного державного діяча незалежної України?

[*] Василь Степанович Куйбіда (нар. 8 травня 1958 р.) – український політик, громадський діяч, науковець. Міський голова Львова (1994-2002 рр.). Народний депутат України 5-го та 6-го скликань. Міністр регіонального розвитку та будівництва України (2007-2010 рр.). Голова Народного Руху України (з грудня 2012 р.).

Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.