Бучач – старовинне місто, що мальовничо розкинулося на берегах річки  Стрипи, що на Тернопільщині.

   Як зауважив знавець української архітектури Г. Левин Бучач – один з найоригінальніших поселень в нашій країні. І це справді так. Це місто закохує з першого погляду своєю ніжністю та стриманістю. Воно чимось нагадує куточок Львова.

   Особливою ознакою міста є його архітектура, а візитною карткою – Бучацька ратуша, яка  вважається однією з кращих в Європі. Зведена вона 1751 року в стилі рококо, архітектор львів’янин Бернард Меретин, скульптор Іван-Георгій Пінзель. Фундатором будівництва був меценат, людина з високим художнім смаком Микола Потоцький.

За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України XVIII ст. Але, на жаль, після пожежі в 1865 році велика частина скульптур, якими була оздоблена ратуша, знищені. На даний момент, ведеться реставрація, планується заміна втрачених скульптур копіями.

У Бучачі варто відвідати монастир оо. Васильян, заснований 7 грудня 1712 року. При монастирі діє  історико-філософський колегіум ім. Св. Йосафата, де навчається 130 учнів з різних куточків України.

  Ще однією сакральною пам’яткою міста є парафіяльний костьол Успіння Богородиці, який зведений на місці старого готичного храму на кошти Миколи Потоцького у 1761-1763  рр. У ньому – п’ять вівтарів, складаються вони з традиційних для пізньобарокової епохи колон, живописних зображень біблійних сцен, святих та ангелів. Фігури з вівтарів св. Миколая та св. Антонія передано у фонди Тернопільського краєзнавчого музею та Львівській галереї.

  У  Бучачі є найдавніший мурований храм, збудований у 1610 р. – церква Святого Миколая. Особливістю сакральної пам’ятки є унікальний іконостас XVII-XVIII ст., у якому синтезовано малі архітектурні форми, різьба по дереву  та малярство, особливо виділяються намісні ікони та різьба дияконських та царський воріт.

Побачити робити Пінзеля та його учнів можна завітавши до храму Св. Покрови (1764р.). Більшість робіт знищено в роки більшовицької влади. Але в інтер’єрі збереглися фігури святих головного вівтаря та казниця. На подвір’ї встановлено меморіал жертвам сталінського режиму, останки яких виявлено 1990 р. у підвалах церкви.

Також цікавою є скульптура святого Яна Непомука (1750р.) та  Богородиці (1751р.), які виготовили архітектор Б. Меретин і слульптор Пінзель. Фігури знищили в роки більшовицької влади, але у 2007 році їх відновили.

  Пам’ятний знак – фігура Ісуса Христа, освячена 24 серпня 2003 року, скульптор Р. Вільгушинський.  Зустрічає фігура мандрівників на роздоріжжі шляхів з Бучача на Тернопіль і Чортків.

На території Бучача є руїни замку XIV-XVII ст., який збудували на місці давнього городища. Замок має форми викривленого овалу, відповідно до рельєфу гори. Палац був триповерховим. Кажуть, що замок сполучений таємними ходами зі всіма сусідніми замками. У середині XVIII ст. після втрати свого оборонного значення, був покинутий власниками. В наступні  роки споруда використовувалася для господарський потреб та зберігання боєприпасів. На початку XIX ст. власники замку Потоцькі дозволили міщанам за гроші розбирати мури як будівельні матеріали.

Крім сакральних та фортечних споруд, Бучач здивує старим містом і долиною річки Стрипи, а також 400-річною Золотою Липою. Саме під нею був підписаний Бучацький мир між Польщею і Туреччиною.

    Джерело Яна Собеського –  цікавий об’єкт для туристів. Колись через Бучач по дорозі до Язловець у 1684 р.  проходила польська армія під командуванням Короля III  Собеського,  який зупинився біля цього джерела. Там збереглася текстова таблиця на польській мові, що нагадує про ту подію.

  Славу Бучачу  створюють і його видатні люди. Тут народилися видавець і книгозгавець Йосип Кнепель, журналіст і публіцист Осип Назарук, живописець Міхал Віктор Чепіта, письменник, лауреат Нобелівської премії Шмуел  Йосеф Агнон,  письменник, журналіст Михайло Островерха та інші.

     Відвідайте це місце торкніться поглядом і душею невимовної краси Бучацького краю,  відчуйте буремну хвилю емоцій.

Ірина БОРОВА