Ви не мусите любити тварин. Ні, ну от чесно. Не мусите. Ви не мусите годувати вуличних приблуд, брати їх на перетримку чи лікувати. Зовсім не мусите їздити волонтером у притулок для бездомних цуциків чи оплачувати рахунки благодійного фонду, який виловлює бездомних чотирилапиків і прилаштовує їх у оселі.

Ви навіть не мусите репостити заклики про прилаштування покинутих цуциків чи кошенят у Фейсбуці. І заводити їх у себе вдома теж не мусите.

Але, припустимо, ви їх любите. Котів, собак, морських свинок – не важливо. У вас вдома живуть якісь там рибки чи папужки, суперпородиста кішка чи собака, підібрана на вулиці? Як вони там опинилися, у вас вдома? Це був свідомий вибір чи емоційне рішення? Ви довго готувались до цього чи спонтанно взяли в дім тваринку, повівшись на моду чи вмовляння дітей?

Мені завжди було цікаво, чому люди заводять тварин. Щоб що? Я думала – щоб любити. Адже любов багато чого пояснює і виправдовує. Далеко не тільки в стосунку тварин. Як виявилося – не завжди. І породисті приблуди на вулицях міст та у притулках – яскравий тому приклад.

Поки ми отут з вами мило бесідуємо, в мене на плечі сидить руде кошеня, завбільшки, як долоня мого старшого сина. Руде-руде, аж гаряче. Молодший назвав його Вогником. Вогник – то Вогник. Підозрюю, за кілька місяців то буде вже не Вогник, а Вогень. Але поки що це крихітка. Ось так і працюю – з Вогником на плечі. Може, він мій маленький рудий янгол? Я ото все наполегливо намагаюся переселити його спати в хатинку з коробки. Він сам її собі обрав. Я навіть коцик йому туди пожертвувала. Але от спить там лише тоді, коли нікого поруч немає. А коли в кімнаті хоч хтось із людей – лізе обійматися. Зовсім вуличне кошеня, приведене абсолютно дикою кішкою, яка не дає до себе навіть наблизитись. А воно така милота і пестьоха. От як?

Їх було троє. Сіре, чорне та руде. З’явилися на території Палацу Потоцьких, як нізвідки – голоднезні, худющі та блохасті. Як вони знали, що від голоду треба бігти до людей? Лізли на руки, дерлися по одягу. Аж доки їх не нагодували. Тоді просто розляглися і зовсім не боялись та не втікали. Так, наче з народження були серед людей, в ласці і теплі.

Сірого одразу забрали. Ми спершу дуже сумували. Думали – пропав. А ні. Пощастило. Рудого ми взяли собі. Чорне ще й досі там. Тож якби так хто хотів удома космічного кота – ви знаєте, куди йти.

У мене ніколи не було породистих котів. Лише приблуди, які знаходили мене якось самі. Коли помер останній, я пообіцяла собі більше не брати котів додому. Ну, хіба на голову мені впаде. Десь приблизно так і опинився у нас Вогник. Тож тепер житиме у нас. Не так з любові до котів, як з любові до дітей, які страшенно хотіли кота. І це років десь на 15. Я свідома того, що діти вже встигнуть вирости, а кіт все ще буде. Отакі перспективи.

Втім, ви можете любити тварин настільки, що відмовитесь від вживання м’яса або й усіх продуктів тваринного походження. Але так робити ви теж не мусите.

От що ви справді мусите, це свідомо і по-дорослому брати на себе відповідальність за тих, кого приручили (привіт, Екзюпері). Усвідомлювати наслідки і виклики такого вибору.

Хз-ююююшщ—8еееееееееееееееещопццццццццццццццццщой6у            оццццццццццццццццццццццццццццццццццщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууцццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццццщл и      зщзйчіуууууууууууууччччччччччччччщ8ооооТ НКЦ            Л

Оооо! Цей абзац написав наш Вогник, поки я пішла по каву. Вирішила вам його залишити. Це до теми наслідків.

Просто вирішив прилягти на ноутбук. А ще – відкрив дві вкладки з калькулятором, змінив налаштування робочого стола й тачскріну і затиснув капслок. А могло бути і значно гірше. Міг і річний звіт видалити чи рукопис дисертації стерти. Або «внести правки» до проєкту бюджету грантової заявки. Тож додаткових 350 знаків до блогу – не найбільша шкода, яку міг втнути крихітний котик. Так, тваринка в домі – це не тільки радощі.

Беручи додому тварину, ви мусите не лише подбати про її добробут, здоров’я і утримання до старості й смерті. Але й взяти відповідальність контролю за її розмноженням. У такий спосіб, який вам підходить найбільше – від стерилізації до планування потомства. І не важливо, чи це породиста тварина, дітей якої ви плануєте продавати, чи вуличне звіреня, чиї нащадки нікому і задарма не потрібні.  

Ви однаково відповідальні за розмноження тварини, незалежно від того, самець у вас чи самка. Якщо ви допустили самовигул нестерилізованого самця, ви маєте розуміти відповідальність за розмноження. І вона полягає у запобіганні та плануванні, а не знищенні вже народженого.

Тож, кидаючи десь у лісосмузі торбу з обридлим котом, що напакостив вам у тапки, чи п’ятьма цуценятами, яких вдруге за рік привела ваша собаня, спитайте себе на хвилинку: а чи є в мені ще людина?..