Колись

ІКРА

Знайомий розповів.

– Моя свекруха працювала хірургом у відділенні екстреної гнійної хірургії. Кажучи просто, оперувала всіх, кого привезла швидка або хто доплентався сам. У далекі 90-ті клієнтами іноді були не тільки ті, хто з фурункулами й апендицитом, а порізані, підстрелені і т.д. Згідно із законом, у випадках криміналу відразу треба було дзвонити в міліцію. Дзвонили. Але одного разу подзвонити не дали. В ту ніч свекруха була черговим лікарем. Ніч починалася спокійно, навіть задрімали черговою зміною в ординаторській. Але о 4-ій ранку двері різко відчинилися. На порозі стояв типок у шкірянці, неголений і досить неприємний, і неввічливо запитав: «Хто хірург? Пішли». Свекруха, протираючи очі, вийшла в коридор. А там натовп – двоє тримають попід руки третього, той скорчився і обхопив руками живіт, ще два типи, прихилившись до стіни, спідлоба дивляться на неї. Одягнені всі однаково: шкіряні куртки, норкові шапки, ланцюги, татухи, звірячі пики – словом, всі атрибути поганих хлопців тих років. Запитати, як вони пройшли у відділення у верхньому одязі і без халатів, свекруха, ясна річ, не наважилася. Задерши куртку на хворому, вона побачила ножову рану, яка запалилася вже, як мінімум, кілька днів тому. На прохання вийти з відділення супроводжуючі не відреагували, тому, зітхнувши, свекруха попросила довести пацієнта до операційної. Закрити двері туди не дали, так і оперували при відкритих дверях, у проході яких стояли двоє. У молоденької медсестрички тряслися не тільки руки – вона зубами дріб вибивала під поглядами братви. Ще один залишився стояти біля відкритих дверей ординаторської, поглядаючи на телефонний апарат. Операція була складною, години дві чистили і шили. Свекруха намагалася пояснити, що хворому не можна залишати лікарняні стіни, тому що потрібні перев’язки й ін’єкції, але братки, так само мовчки і не звертаючи уваги на лікарів, зняли зі стола сплячого пацієнта з дренажними трубками, накинули куртку і всією гурбою вийшли. Двері за братвою закрилися, жінки зітхнули з полегшенням і на непевних ногах повернулися в ординаторську. І тут знову двері відчинилися. Той самий типок став на порозі і важким поглядом по черзі кинув на кожну з п’яти жінок – ніби порахував. Обернувся і грюкнув дверима. Запала мовчанка. Тоді у лікарнях про охорону не чули, дві хірургині, медсестра, ординаторка і практикантка були абсолютно беззахисні у відділенні, в якому якщо і були чоловіки, то тільки лежачі. Так і сиділи кілька хвилин мовчки і нервово переглядаючись. Знову ривком відчиняються двері, заходить типок і мовчки ставить на стіл п’ять банок червоної ікри. На ті часи – розкіш і страшний дефіцит.

І взагалі…

Їдуть в купе поїзда чоловік і жінка. Мужик сором’язливий трапився, ніяк не познайомиться. Але потім зібрався з духом і каже жінці: «Хочете, я вам розповім притчу?» – «Розкажіть». І ось мужик почав розповідати: «Батько з сином, щоб бути ближче до сонця, вирішили піднятися на найвищу гору. Лізли, лізли, потім батько каже: «Слухай, сину, я вже старий і у мене немає сили. Лізь далі сам». І син поліз. Ліз, ліз і забрався на одне плато. Бачить, на сіні лежить гола жінка. Він розгубився і бігом вниз до батька: «Там нагорі на сіні лежить гола жінка». Тато: «Лізь і бери її». Син давай знову наверх, а там нікого, тільки сіно. Він знову до батька: так і так, там нікого, тільки сіно. Батько: «Лізь і їж сіно». Син наверх і давай їсти сіно. З’їв сіно – ніякого результату. Знову вниз: «Я їв сіно, але нічого». Батько каже йому: «Тільки такий осел, як ти, міг упустити жінку». Розповів чоловік притчу, а жінці вже треба виходити. «Давайте я допоможу вам винести речі», – запропонував він. І виніс. Жінка йому дає гроші. «Що ви, я безкоштовно». А жінка: «Це вам на сіно».