Днями

ВІК

Жінка вирішує зробити підтяжку обличчя як подарунок на свій день народження. Вона витрачає 5000 доларів і отримує чудовий результат. По дорозі додому вона зупиняється біля газетного кіоска, щоб купити журнал. Перш ніж піти, вона запитує продавця: «Ви не проти, якщо я поставлю вам одне питання? Як ви думаєте, скільки мені років?» – «Близько 32», – відповідає продавець. – «Насправді мені 47 років», – радісно каже жінка. Через деякий час вона заходить в «Макдональдс» і, отримавши замовлення, ставить дівчині на касі те ж питання. Та відповідає: «Я б дала вам не більше 29 років». Жінка відповідає: «Ні, мені 47 років». Тепер вона дуже добре себе почуває. На зупинці, чекаючи автобуса додому, вона запитує те ж саме старого чоловіка. Він відповідає: «Мені 78 років, і мій зір починає погіршуватися. Хоча, коли я був молодий, був достовірний спосіб дізнатися, скільки років жінці, але для цього необхідно, щоб ви дозволили мені засунути руки під вашу блузку і помацати ваші груди. Тоді я можу точно сказати, скільки вам років». Жінка відмовилася, і вони мовчки чекали свого автобуса. Але цікавість взяла верх, і вона нарешті сказала: «Що, до біса, я втрачаю – пробуйте!» Старий засунув обидві руки під блузку і почав обмацувати жіночі груди. Через пару хвилин вона каже: «Добре, добре, то скільки мені років?» Він витягає руки і каже: «Вам 47 років». Приголомшена жінка не може збагнути: «Це неймовірно! Як ви дізналися?» Старий відповідає: «Я був за вами в черзі у «Макдональдсі».

Якось

ОКУЛІСТ

Заходить пацієнт-флегматик до психіатра-холерика. Лікар показує пацієнту чорнильні плями Роршаха: «Скажіть, що ви бачите?» Пацієнт знудьгованим голосом: «Плями». Лікар засувався на стільці: «Ні, ну, може, ви бачите голу жінку або дитину?» У відповідь врівноважений спокійний тон: «Плями бачу». Лікар починає нервувати: «Ну, все-таки спробуйте сконцентруватися… Незвичайних тварин якихось або рослини бачите?» Пацієнт більш жваво, але без особливих емоцій: «Нічого я не бачу. Просто плями». – «Персонажі казок, фільмів… Послухайте, якщо ви не будете співпрацювати, я не зможу вам допомогти, – гарячкує лікар. І продовжує вже з неприхованим роздратуванням: – Що, зовсім-зовсім нічого не бачите?» Знову знудьгований голос: «Плями». Лікар нервово перекладає папери і ручки з одного місця на інше: «Все, ну його… Йдіть до окуліста, нехай він вас лікує!» Пацієнт злегка піднімає брови: «А я де?»

І взагалі…

Співробітники ридали від його грубості і трималися на роботі лише через науковий фанатизм і поклоніння перед талантом шефа. Коли Шведська Королівська Академія Наук сповістила йому про присудження Нобелівської премії, Рентген лише знизав плечима. Нобелівський комітет офіційно запросив лауреата на урочисте вручення. Рентген велів передати через секретаря, що зайнятий речами більш важливими, ніж їхати в Стокгольм без вагомої мети; мовляв, можуть надіслати премію поштою, якщо їм так кортить. Шведи ображено пояснили, що цю найпрестижнішу нагороду вручає на державній церемонії в присутності вищих осіб особисто Його Величність король Швеції. Рентген роздратовано велів передати, що якщо королю нічого більше робити, а, мабуть, так і є, то нехай сам і приїде до Відня, а він, Рентген, учений, а не придворний нероба, сказав же, що зайнятий, і у нього ніяких справ до шведського короля немає. Премію переслали. Так от. Рентген займався дослідженням своїх променів півтора року і описав дванадцять їх властивостей на чотирьох сторінках. Після чого заявив: все, тема вичерпана, більше тут робити нічого. І перейшов до наступних проблем. Співробітники ж, захоплені відкритими перспективами, вчепилися в так самовпевнено і поспішно залишене шефом золоте дно. І через деякий час всі вони померли від променевої хвороби, на той час ще не відомої. Але головне, з тих пір пройшло вже сто років, а до властивостей променів, описаних Рентгеном, ніхто так і не зумів додати жодного рядка.