Днями

ЛІКАР

Один мій хороший друг розповів історію. Він працює хірургом у “травмі”. Хірургів на зміні троє, але цього дня одного терміново забрали у відділення, а інший чимось отруївся і лежав під крапельницею. Такий-от невдалий день. Обіцяли дати заміну і… дали якогось молодого, недосвідченого торакальника. І то добре. Та все пішло за законом… самі знаєте чого. Дві аварійки, ножове поранення і падіння з висоти. Чотири важкі тригодинні порожнинні операції – не те, що відпочити і пообідати – чашка кави між переодяганням і миттям, і та поспіхом. Здавши зміну, хірург вийшов на вулицю в стані, близькому до трансу. Ну, знаєте – очі не бачать, ноги не йдуть, голова не думає. Додому і спати. Хоча спочатку зайти в кафе і щось з’їсти. На автоматі спорожнивши тарілку (що замовляв, убий, не пам’ятаю), хірург був виведений з трансу власником кафе: «Лікарю, у вас був важкий день, так? Багато операцій? Випийте ось сто грамів коньяку, розслабтеся. Обід за рахунок закладу, таксі я вам викликав…» Хірург прийшов до тями: «Ну, так, я хірург… І день був важкий… А що, так помітно?» – «Так, лікарю. Ви, коли поїли, сказали офіціантці: «Я закінчив. Збирайте інструменти і зашивайте». Ви з травми, так? Я шість років на “швидкій” пропрацював, бачив таке…»

Якось

РАХУНОК

Знайома розповіла.

Заходжу якось в єгипетське кафе. За мною заходить американець. На вулиці холодно, тому сідаю біля барної стійки, простягаю руки до вогню, де смажиться шашлик. Американець сідає поруч зі мною з тією ж, мабуть, думкою. Бармен-араб запитує, що ми будемо їсти. Американець каже: «Будь ласка, фалафель і пляшку мінералки». Я кажу: «Мені те ж саме, будь ласка». Приносять їжу і чомусь одну тарілочку з соусами на двох. Я здивувалася, але нічого не сказала. Американець попросив рахунок, я ще їм. Він бере рахунок і починає щось з’ясовувати, я не вникаю, дивлюся з ввічливості в інший бік, гроші – це все ж таки privаcу. Нарешті він розібрався з рахунком і йде, араб йому вслід кричить: «Оце жлоб, хіба так з жінками поводяться!» Американець в шоці кулею вилітає за двері, бармен звертається до мене: «Kрасуне, навіщо тобі цей козел?»! Я відповідаю: «А ми з ним не знайомі». Він: «Hу, як же, ви ж разом зайшли, разом сіли, ось я йому і дав рахунок за двох».

І взагалі…

Професор взяв у руку склянку з водою, підніс її вгору і запитав своїх учнів: «Як ви думаєте, скільки важить ця склянка?» В аудиторії жваво зашепотіли. «Приблизно 200 грамів!.. Ні, грамів 300, мабуть!.. А може, і всі 500!» – почулися відповіді. «Я дійсно не знаю точно, я не важив її. Але зараз це не важливо. Моє питання ось яке: що станеться, якщо я буду так тримати склянку протягом декількох хвилин?» – «Нічого!» – «Справді, нічого страшного не станеться, – відповів професор. – А що буде, якщо я триматиму цю склянку у витягнутій руці, наприклад, години дві?» – «Ваша рука почне боліти». – «А якщо цілий день?» – «Ваша рука оніміє, у вас буде сильний м’язовий розлад. Можливо, навіть доведеться їхати в лікарню», – сказав один зі студентів. «Як ви гадаєте, вага склянки зміниться від того, що я її буду тримати цілий день?» – «Ні!» – розгублено відповіли студенти. «А що потрібно зробити, щоб все це виправити?» – «Просто покладіть склянку на стіл!» – весело сказав один студент. «Точно! – радісно вигукнув професор. – Так само з усіма життєвими труднощами. Подумай про якусь проблему кілька хвилин, і вона виявиться поруч з тобою. Подумай про неї кілька годин, і вона почне тебе засмоктувати. Якщо будеш думати про неї цілий день, вона тебе зморить. Можна думати про проблему, але, як правило, це ні до чого не призведе. Її «вага» не зменшиться. Вирішити проблему дозволяє тільки дія. Виріши її або відклади вбік. Немає сенсу носити на душі важкий камінь, який паралізує тебе».