Днями

РИБА

Розповіла моя подруга, яка у час пошуку нової стабільної роботи підробляла на рибній базі. Всі ми знаємо, що запах риби дуже стійкий і позбуватися його треба довго, й бажано хорошими мийними засобами. Тож співчуваю сім’ям працівників рибних баз. Так от. Після робочого дня всі, природно, поспішають скоріше потрапити додому, тому співробітниці моєї подруги нашвидку приймали душ і, побризкавшись парфумами (щоб усунути рибний запах, а точніше, трохи його заглушити), швиденько застрибували в рейсовий автобус і їхали по домівках. І ось одного такого дня їдуть дівчата додому, а на задньому майданчику стоять двоє підпилих мужичків. Через кілька зупинок після довгого принюхування один іншому досить-таки голосно каже: «Ну, який це гад нажерся риби і запив одеколоном!»

Якось

ВАСЯ

Розповів один знайомий. У селі електриком працював Вася. Він рідко був без роботи: комусь розетку полагодити, лічильник встановити, дроти протягнути, і тому мало його хто бачив тверезим, оскільки в селі рідкою валютою розраховувалися. Одного разу сильний вітер дроти порвав, якраз напроти сільради. Покликали Васю, і він героїчно долав наслідки стихії: в гумових рукавичках, на ногах «кігті» для легшого повзання по стовпах. Щось там прикручував. А тут Федя проходив мимо, напарника шукав. Побачив Васю на стовпі, свиснув, показав пляшку. Васі не треба було повторювати і, щоб не втрачати час дарма, він вистрибнув з «кігтів» і зісковзнув вниз… Вийшов голова сільради, і його трохи інфаркт не схопив: «кігті» на стовпі, рукавички на проводах, Васі немає! І головне, внизу теж нікого! Потім голова розповідав мужикам за чаркою, що, побачивши таку картину, подумав, що Вася згорів від електрики, а його посадять за недогляд. Обійшлося…

Колись

ВИНО

Історія з бурхливої ​​молодості мого друга, яку він сам мені розказав… Буду писати від першої особи, так зручніше.

– Совдепівські часи, золоті шкільні роки, довгоочікуваний останній дзвоник (і, відповідно, тверде рішення класу після цього погудіти десь разом). Місце для куражу було вибрано “вдало” – поряд нашої школи, у дитячому садку “Сонечко” (а точніше, в одній з альтанок, куди дітей на прогулянку виводять). Було прийнято рішення скинутися (хто скільки може) і купити в магазині випивку. Після збору грошей з’ясувалося, що фінансів вистачить на велику кількість (цей аспект був важливішим, ніж якість) спиртного, але це буде біле столове вино. Притягнули ми цей ящик в альтанку, зручніше сіли – гітара, вино, дівчата причепурені, але не врахували одного (навіть двох) «але». По-перше, нема закуски (грошей вистачило тільки на вино, і то впритул), по-друге, нема з чого пити. Але хіба це може зупинити щасливих людей, які щойно закінчили школу?! Одностайно було прийнято рішення, що ми люди культурні і з горла пити не будемо, тож відрядили кількох з компанії на пошуки тари. Ті прийшли і принесли знайдене десь у пісочниці дитяче (зелененьке) відерце, обмили його від піску (тим самим вином), і під дружні пісеньки про закінчення школи відро “пішло по руках”. Потім всім, звичайно, було погано – не їли ж нічого, “обробили” весь садок, але це вже інша історія. Так от, як я вже казав, садок був по сусідству з нашою школою, ну, і, звичайно, про всі наші безчинства стало відомо не тільки класній керівничці, а і директору! Наступного дня нас викликали на народний суд. Похмілля було важким у всіх, але ж хтось повинен був відповідати. Вибрали того (чому, не знаю), кому було гірше за всіх, – Сергія. І ось стоїть він перед педрадою, вигляд жахливий, та й запах відповідний. Директор грізно запитує: «Що ви пили?» Сергій: «Гик… Вино». Директор: «Яке вино?! Як можна так вином обпитися?! Горілки, певно, набрались!» Сергій: «Ні-і-і-і, гик… вино… гик, просто ми його… гик… відрами пили». Народ був в шоці! І, що найголовніше, Сергій не збрехав…