З прогресом у нас не склалось. Себто у всіх нас, представників стрижневої цивілізації. Тієї, котра втекла з середньовіччя через шпарину атеїзму. Казка про нас мала мати інше закінчення. Це все одно, як би Червона Шапочка забила болт на бабцю, зжерла пиріжки і подалась у місто шукати щастя. Мовляв, все-таки краще, аніж опинитися у вовчому шлунку. Так і наша цивілізація, заснована на вірі у науку, прогрес та перемогу добра над злом. Забила на Бога, гуляла-гуляла, поки була молода, а тепер впала в маразм. Пора вертати до того лісу, де колись жила бабця. Й де досі живе вовк.

Щоправда, мету втрачено. Маленька Червона Шапочка мала чітку дорожню карту: ліс, стежка, бабцин будиночок, ліжко, вовк, достойний гаплик, містичне воскресіння. Шляхи перестарілої Шапочки-цивілізації заплутані та непевні. Ще років двадцять тому всім здавалось, що принаймні глобальної ядерної війни вдалося уникнути. А хрін вам з маслом! Світові держави знов озброюються, як дурні. Стратеги планують безконтактні битви шостого покоління. Війна до нас ближче, ніж у вісімдесятих. Її наближення стримують друкуванням фуфлових грошей та наступним «зв’язуванням» їх через штучно здорожені енергоносії. Ці ігри триватимуть ще кілька років. Потім ще кілька. Потім ще і ще. Потім у Шапочки почнеться нестримна діарея. Вовк її може й не дочекатись.

На руїнах теперішнього світу розквітне троянда нового феодалізму. В принципі, вже квітне. Нові світи не виникають одразу. Вони тихенько визрівають у надрах старих стомлених світів. Комунальна революція в Європі лише на перший погляд гармонує з політичним та економічним об’єднанням континенту. Насправді самоврядні громади непомітно руйнують державний устрій, немов рослини кам’яні плити. В майбутньому світі поміж майже невидимими всесвітніми структурами та «малими» місцевими владами не стоятиме жодної проміжної сили. Феодалізм внизу, мережева структура зверху. Технології в руках верхів і жодної державної сили, спроможної мобілізувати територіальні ресурси і кинути їм виклик.

Пройдуть десятиліття, і самоврядні громади замкнуться на свої проблеми. Мегаполіси остаточно перетворяться на бридкі розсадники жебрацтва і бандитизму. Міста-паразити на кшталт Франківська живитимуться за рахунок грантів та поліцейського тиску на аграрні околиці. Деякі з них стануть містами-борделями, деякі – містами-монастирями. Можливі й інші варіанти.

Троянда феодалізму квітнутиме різноманітними можливостями та пригодами. Генною інженерією, поєднаною з натуральним веденням господарства. Кібернетичними війнами та полюваннями на зграї тварин-мутантів, нащадків теперішньої чупакабри. Клімат зміниться на гірше, люди носитимуть в собі імплантати, а противірусна фармацевтика стане примусовою. Деякі громади намагатимуться заборонити на своїй території мобільний зв’язок та інтернет, проте їх ставитимуть на місце. Передчуваючи цей тренд, я пропоную ввести термін «синдром Яремче». Поки якесь індонезійське або камерунське село не приторбичило собі усю славу.

Над світом літатимуть армади безпілотних апаратів, які шпигуватимуть за людьми та вибірково знищуватимуть злочинців. Місцеві валюти перетворяться на інфляційні купони, у великих містах діятимуть картково-розподільні системи енергоносіїв, води і синтетичних харчів. Світова валюта (який-небудь «новий долар») буде доступна далеко не всім.

Найприбутковішими сферами діяльності залишаться наркотики, зброя, проституція, контрабанда та продаж моделей релігійних переконань. Великі корпорації та наднаціональна бюрократія остаточно зіллються у владного кентавра. Зменшення природних ресурсів приведе до необхідності «вичищення» світу від невстигаючих племен та народів. Генна інженерія та фармакологія нададуть для цього «гуманно орієнтовані» технології. Публічна сфера остаточно перетвориться на сферу тотальної брехні.

Містами кочуватимуть мігранти і біженці, села оточать себе ровами й мурами, немов середньовічні фортеці. Влада на місцях перейде до лідерів кланів, до поліції та релігійних авторитетів. Розмножаться секти. Новий світ буде жорстоким і змагальним. Проте і в ньому існуватимуть розваги та лотереї. Якісний суспільний маразм потребує гучних карнавалів. Зрештою, хто обіцяв, що виповнення часів відбуватиметься у смутку та покаянні? Перед зустріччю з вовком старенька Шапочка може дозволити собі розкоркувати останню пляшку з самогоном і «дати собі жизні».

І цей мотив останніх часів вже присутній у нашому житті у вигляді медійного всевладдя різноманітних шоу. Ми розважаємося. Ми пірнаємо у екранні веселощі і підстрибуємо на трибунах. А що ще робити на розграбованій та оскаженілій планеті, яка мстить людству руйнуванням атомних станцій та суперураганами на кшталт «Хайану»? Лише розважатись, забуваючи про завтрашній день. Тому що у тих, хто втік з власної казки, майбутнього нема.

Володимир ЄШКІЛЄВ