У вівторок, 16 листопада, уже вшосте в Івано-Франківську відбувся Галицький бал. Десятки елегантних пар – кавалери у темних фраках, дами в бальних сукнях – відкружляли вальс у просторому фойє облмуздрамтеатру. Цьогоріч на свято запросили Влада Яму і Віталія Кличка. Влаштував забаву Прикарпатський університет імені Василя Стефаника за підтримки мерії.

За словами організаторів, основна мета заходу – виховання й розвиток культури танцю, а також популяризація давніх традицій Галичини. Що ж це за традиції?

Вважається, що перший зафіксований світовою історіографією бал був проведений у 1385 році у французькому місті Ам’єні з приводу одруження Карла VІ з Ізабеллою Баварською. Протягом наступного століття мода на бали поширилася Європою і сягла Галичини. У Львові перший бал відбувся на честь приїзду французької делегації у 1482-1483 роках.

Широкої популярності традиція балів набула в ХІХ-ХХ століттях. У Відні 5 лютого 1850 року відбувся великий «слов’янський бал», на якому були присутні і галицькі українці.

Регулярно балювати галичани почали з другої половини ХІХ століття, переважно у Львові. Цікавими є спогади львів’янина Б. Музики «У сезон балів і весіль…», де він згадує в 1900 році про бали часів його молодості. Першим танцем, яким розпочинався звичайний галицький бал, була коломийка, рідше – полонез чи кадриль. Богдан Музика описує бальну традицію котильон – один із різновидів бальної гри, при якій дами запрошували кавалерів до танцю, вручаючи їм паперові значки-«котильони», які вказували на якісь колишні заслуги панів.

А загалом, котильон – це танцювальна гра, яка завершувала бал і тривала до двох годин. Цей танець об’єднував фігури вальсу, мазурки, польки, які повторювалися за ведучою парою усіма учасниками балу. Іноді в котильон вносилися елементи гри в фанти чи вікторини. Призи для вікторини дами готували заздалегідь, переважно це були вишивки, рамки, підставки.

У Станиславові початку ХХ століття бали організовувалися «Товариством Руських женщин». Станиславівські українські бали проводилися в залі Міщанського казино, що по вул. Сапєжинській, 12 (тепер – Незалежності), чи в залі Д. Єгера, що по вул. Газовій (тепер – Дністровська). Вхід на бал становив 2-3 корони від особи. Гроші, зібрані на балах, витрачалися на благодійність. Наприклад, під час балу в Станиславові 6 лютого 1900 року чистого доходу було зібрано 200 корон, які пішли на користь Руського дівочого інституту.

Запрошення на бал розсилалися попередньо. На запрошеннях обов’язково вказувався стрій одягу – бальний, «візитовий» чи народний. Бали вражали чисельністю учасників – від 50 до 90 пар, відвідували їх навіть мешканці навколишніх сіл. Тривали танці до 5-7 години ранку. Вхід на бал зі зброєю був заборонений, за цим стежив офіцер поліції.

Бали були та й дотепер залишаються досить консервативними заходами, що розраховані на елітарну публіку. Відтак існують вимоги до гостей і учасників, які ніколи не порушуються. На відміну від традиційних балів, поширені в Галичині у першій половині ХХ століття вечорниці з танцями були демократичнішими і в доборі учасників, і у правилах проведення.

Слід зазначити, що в Галичині класичні бальні традиції дещо видозмінилися. В галицькій пресі 20-30-х років ХХ століття вже не знайдемо описів станиславівських балів у їх традиційному розумінні. У польській крайовій газеті «Kurjer Stanislawоwski» за 1928 рік тільки раз зустрічаємо навіть сам термін «бал». Тому, можливо, термінологічно правильніше було би відроджувати сьогодні не бали, а саме українські вечорниці з танцями. Танцювальна частина таких забав проходила переважно після урочистих промов та концертів, інколи – після аматорських вистав. Вхід на концерт був безкоштовний, при змозі вносилися добровільні пожертви. А ось сама забава з танцями була платною, інколи вхід для пань був дешевшим, ніж для кавалерів. Працював буфет «у власнім заряді», тобто за власний кошт. Завжди у запрошеннях вказувався стрій одягу. Інколи вимагалося, щоб пані знімали капелюшки. Часто забави з танцями тривали до світанку.

Зазвичай городяни старалися приходити зі своїми парами, а не поодинці. А якщо навіть панночка прийшла без кавалера, вона ніколи не «підпирала стіну»: юнаки-організатори забави наввипередки запрошували до танцю. Старше покоління нерідко залишалося невдоволеним поведінкою молоді на танцях. Молодь надавала перевагу закордонним танцям, таким як кадриль чи «лянсієр», і рідко танцювала коломийку чи інші національні танці.

А ось після 1928 року молодь і чарльстон уже, мабуть, не танцювала, тому що Міжнародний союз танцюристів і вчителів танців постановив, що чарльстон шкодить здоров’ю, на відміну від твісту, який визначався як посередник між вальсом і фокстротом.

Окремо проводили свої танцювальні вечірки (wechorynki taneczne) поляки Станиславова. Проходили вони здебільшого у приміщенні «Казино польського», що по вул Каземирівській (тепер – Гетьмана Мазепи, 10), або ж у залах Музичного товариства ім. С. Монюшка (теперішня обласна філармонія на пл. А. Міцкевича) чи польського «Сокола» (тепер – дитяча бібліотека на пл. А. Міцкевича). Дохід від забави йшов на користь польських дитячих товариств і часом був досить вагомим.

Наталія ХРАБАТИН,
Історик