До ювілею Наталії Цибрівської

Недавно, 20 листопада, минуло 115 років від дня народження відомої в Галичині піаністки і педагога Наталії Цибрівської, однієї з тих, хто відроджував професійну музичну освіту на Станиславівщині у післявоєнні роки. Сьогодні залишилось дуже мало людей, які знали ювілярку особисто. Вони пам’ятають її як високоосвічену, ерудовану, інтелігентну, доброзичливу й скромну людину, напрочуд сумлінного і доброго викладача.

Особливий нахил пані Наталії до педагогічної праці був відзначений екзаменаційною комісією Віденської консерваторії ще тоді, коли вона, зовсім юна, закінчила цей заклад у далекому 1916 році. Їй тоді виповнилося двадцять.

Довший час Наталія Цибрівська працювала в Івано-Франківському музичному училищі імені Дениса Січинського. Вона не була амбітною, не прагнула кар’єри, а стала подвижником щоденної кропіткої вчительської праці, відданої молоді. До своїх учнів ставилася з великою увагою, допомагала, наскільки могла, і в життєвих клопотах. Обов’язково в кінці навчального року чи після іспиту робила їм невеликі подарунки: ноти, книжку про музику, невеликий портрет композитора.

Пані Наталія походила із відомої в Галичині і Буковині родини Кміцикевичів. Один з братів її батька – Володимир Кміцикевич – був професором Чернівецької гімназії, автором німецько- та грецько-українського словників, перекладів на українську мову Шиллера і Платона. Наталія Миколаївна часто їздила до нього в Чернівці, а після його смерті відвідувала стриєву дружину. Другий брат батька був правником, працював у Львові.

Народилася Наталія Цибрівська на Тернопільщині в селі Добромірка у сім’ї священика. Однак батька вона не пам’ятала – він помер у 1896-му – році її народження. Мати Наталії – сестра композитора Івана Левицького – була чудовою піаністкою і вчителькою фортепіано. Після смерті чоловіка вона з дочкою переїхала до Перемишля. Помітивши музичне обдарування Наталі, почала навчати її гри на фортепіано. Згодом дівчинка поступила до Перемишльського інституту для дівчат. При закладі діяла музична школа, де Наталя продовжила музичну освіту в класі відомої галицької піаністки Ольги Окуневської, уродженки Косівщини, учениці Миколи Лисенка і однієї з перших випускниць-українок Віденської консерваторії.

Про гру Наталії Цибрівської відзивалися дуже добре. Зокрема, на одному із шкільних концертів дівчину слухав Станіслав Людкевич і відзначив її самобутній піаністичний талант: «Були між точками програми і продукції справді артистичні й концертові. До них належить відоме «Rondo capriccioso» Мендельсона, яке ставить майже віртуозні вимоги технічні, відіграні 15-літньою дівчиною Наталією Кміцикевичівною технічно взірцево, з цілковитим опануванням змісту, природним фразуванням і свободою».

Після чотирьох років навчання в Перемишлі Наталія Цибрівська вступає до Львівського вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, вчиться тут два роки (1912 – 1914) у Марії Криницької (фортепіано) та Станіслава Людкевича (теоретичні предмети). Разом з Наталею в інституті навчалися й дві її товаришки з Перемишля, в майбутньому відомі піаністки Ірина Негребецька та Володимира Божейко. З останньою Наталія Миколаївна поїхала продовжувати музичні студії до Відня.

У столиці Австрії Цибрівська провела шість років – від 1915 до 1921. Закінчивши тут консерваторію по класу Карла Радля, вчилась далі приватно, провадила активне концертне життя, виступаючи на Шевченківських вечорах та інших заходах. Її гра набувала щораз більшого викінчення і зрілості, а музикальність і відчуття композиторських стилів просто вражали. Захоплений високою професійністю молодої піаністки композитор Борис Кудрик, який також на той час перебував у Відні, написав спеціально для неї фортепіанну мініатюру-прелюдію і подарував з присвятою.

У Відні пані Наталія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Дмитром Цибрівським, який відбував тут політехнічні студії. Дмитро Цибрівський дуже любив музику, входив до одного з музичних товариств, був диригентом створеного ним же студентського хору. Саме музика зблизила молодих людей. Повернувшись в Україну, вони одружились і оселилися в Надвірній, де Дмитру запропонували роботу. Обоє були великими патріотами, брали участь у житті української громади: Дмитро Цибрівський певний час був головою місцевої «Просвіти», керував хором товариства, опікувався «Пластом», спортивним товариством «Бескид»; Наталія Миколаївна увійшла до «Союзу українок», брала участь у проведенні щомісячних вечорів, свят, поряд із цим давала приватні уроки музики.

У подружжя народилося двоє дітей: син Юрій та донька Тетяна. Юрко пішов слідами матері. Закінчивши Станиславівську гімназію та філіал Музичного інституту імені Лисенка (клас фортепіано Стефанії Крижанівської), він вступив до Львівської консерваторії, а в 1943 році виїхав на навчання до Відня. З того часу пані Наталія втратила контакт із сином і дуже журилася його долею.

Однак потім в сім’ю Цибрівських прийшло справжнє лихо: 11 листопада 1943 року німці провели в Надвірній облаву і заарештували Дмитра Цибрівського. Більше Наталія Миколаївна чоловіка не побачила – він був закатований разом з багатьма українцями в Станиславівській тюрмі.

Після війни Наталія Цибрівська працювала в музичній школі та музичному училищі Станіслава (Івано-Франківська). На той час у закладах поступово відновлювалось навчання, але бракувало викладачів різних спеціальностей, тож прихід такої висококваліфікованої піаністки був зустрінутий і вчителями, і дирекцією дуже радо.

У Станіславі Наталія Миколаївна активно виступала на училищних та шкільних концертах – тематичних, присвячених творчості певного композитора, і у річних звітах. В її репертуарі були десятки творів, починаючи від музики бароко і закінчуючи українською класикою. Її виступи залишали незабутнє враження – піаністка вміла до останку поринути в море звуків і занурити в них інших. Акомпануючи співакам, допомагала їм увиразнити музичний образ твору і більш повно розкрити власний талант. Колишня випускниця і викладачка музичного училища Мирослава Литвинович-Радловська сьогодні згадує пані Наталію як чудову людину і піаністку надвисокого рівня. Дотепер в її пам’яті живе враження від виконання нею Третього фортепіанного концерту Бетховена: «Хоч Наталія була вже старшого віку, але концерт чудово звучав. Любов до музики, вміння і знання переважали все. Вона надихалася музикою, була з тих, що ніколи з нею не поривали, що жили музикою».

В кінці 50-х років Цибрівська з донькою поселилися в Станіславі. Приблизно в цей час вони отримали звістку від Юрія, який проживав в Америці. Він став викладачем в Українському музичному інституті в Нью Гейвені і, крім того, багато концертував, пропагуючи українську музику. Його діти також стали музикантами. Пані Наталії навіть дозволили відвідати сина в 1972 році, коли вона була вже на пенсії.

Відійшла Наталія Цибрівська 7 березня 1986 року, тихо і скромно, як і жила. Відійшли у вічність і її діти. Та головне, щоб тривала пам’ять про неї, щоб ми згадували про людину, яка, відмовившись від блискучої піаністичної кар’єри, присвятила себе вихованню молодих музикантів.

Галина МАКСИМ’ЮК,
музикознавець