У Верховинському районі, що на Івано-Франківщині, на час Великодня побутує звичай «Гріти діда». Здебільшого обрядове дійство виконувалось у середу або четвер перед Великоднем, хоча дехто з старожилів згадує , що проводився обряд й у великодню суботу.

У ці дні діти ходили від хати до хати і під вікнами кликали: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички», на що хтось із хати відповідав: «Гріємо, гріємо – даємо!». Дітей обдаровували «кукуцами» — спеціально спеченими малими пшеничними чи житніми хлібцями. Господарі старалися, щоб в хаті побувало якнайбільше дівчат. Від цього начебто залежав значний приплід овець.

Важливим елементом звичаю «Гріти діда», був ритуальний вогонь. Ватру клали на городах, а в деяких місцевостях — і коло церкви. З вогнем гуцули пов’язували наступний врожай, а також здоров’я членів сім’ї. Ритуальна ватра горіла до світанку. Біля неї цілу ніч сиділи найстарші в селі чоловіки.

Читайте також: Тіні забутих ремесел

Кожен двір надавав по кілька полін, які підводою звозили на місце великодньої ватри, яка, очевидно, в давнину мала общинно-родовий характер.

Звичай пов’язаний із поминанням предків, бо за народною традицією, предки на час Великодня повертаються з потойбіччя і перебувають з живими, а печиво було потрібне для зустрічі з ними.

Спеціальне відео про звичаї створили Андрій Гаврищук та Василь Юськів.