Уявіть, ви заплутались у якихось життєвих обставинах, не можете прийняти рішення, не знаєте, що робити, страждаєте – абсолютно природна і знайома усім ситуація.

Якби вам сказали, що усього за три години ви знайдете не одне, а десять рішень, отримаєте інструкцію, що ж далі робити, і з понурого страждальця перетворитесь на окрилену, повну енергії і стимулу до дій особу, ви б повірили?

Доведеться повірити. Недаремно трансформаційні ігри останнім часом стрімко набувають популярності, а місця, де у них грають, часто не можуть вмістити усіх охочих.

Ні, там не роздають чарівні пігулки, які без жодних зусиль з вашого боку в чарівний спосіб змінять усе ваше життя. Трансформаційні ігри, у яких використовують спеціальні колоди метафоричних карт, – це ігри психологічні, а точніше – психотерапевтичні. Але якщо далеко не кожна людина може наважатися звернутися зі своєю проблемою до психотерапевта, то вирішити свої проблеми весело, легко та граючи – цілком інша справа.

Тетяна Колодрубська, психотерапевт та фея метафоричних карт, на минулому психологічному фестивалі «Аніма» у Івано-Франківську провела трансформаційну гру одночасно для 50 людей. Зазвичай у грі бере участь 5-10 осіб, тож ця ситуація була винятковою. З поваги до колеги інші тренери скоротили свої майстер-класи, щоб усі охочі змогли дограти і отримати те, за чим прийшли – можливість жити краще вже тут і зараз.

Коли я запитала Тетяну, що ж таке трансформаційна гра, вона переадресувала мені моє ж запитання, спитавши, а що таке трансформаційна гра для мене самої. Я подумала про перехід на якийсь інший свій рівень, який відбувається під час гри. «Так і є, ти приходиш до мене на одному рівні, а виходиш – зовсім на іншому. З інсайтами, інструкціями «що робити», ти побачиш і здивуєшся, що можеш бути зовсім інакшою. Побачиш, що є за що себе любити вже зараз, якщо ми будемо грати, наприклад, про твої таланти».

Чесно кажучи, фраза «трансформаційні ігри» до знайомства з Тетяною Колодрубською у мене викликала суміш скепсису і нерозуміння. Але познайомившись із нею, я наважилась і пограла. Двічі. Кожна людина завжди намагається шукати «своїх людей», у випадку з психотерапевтами і психологами це особливо гостро відчувається: поки не знайдеш свого терапевта, залишатиметься відчуття незадоволення від контакту.

Двічі я йшла на гру зі своїми болючими запитаннями і двічі виходила з цілком несподіваними відповідями, якими не буду ділитися, бо це надто інтимне. Але найбільше мене вразило те, що ці відповіді – були у мені самій. Це не були рекомендації ведучої.

 

Трансформаційна гра дає можливість зрозуміти свої мрії, цілі та істинні бажання. Побачити проблемну ситуацію під зовсім іншим кутом. Якщо гра групова, можна спитати в інших учасників, що би вони робили на вашому місці. Якщо грають  п’ятеро, то людина отримує, як мінімум, чотири різних варіанти дій у ситуації, яка ще хвилину тому здавалася безвихідною. Тоді виявляється, що один із цих варіантів пробуджує її власне рішення, про яке вона навіть боялася подумати.

Якби існувала інструкція щодо того, кому показана така ігротерапія, вона виглядала б так. Рекомендовано тим, хто хоче побачити свої обмеження, перезавантажитися, поговорити зі страхами, зрушити з мертвої точки і почати рухатись, навчитися домовлятись, навчитися просити допомоги, навчитися брати на себе відповідальність, побачити незнайомі грані, відкрити приховані таланти, навчитися відмовлятись, зробити вибір.

«От приходить людина і каже: «Ненавиджу свою свекруху», а я кажу, що твоя свекруха – це ж ти сама, вона прийшла, щоб тебе навчити, вона – твій тренажер любові до самої себе, адже ті риси, які тебе в ній дратують – це твоя ж тіньова сторона. Ця риса показує, чого людина боїться в собі і не приймає, які стереотипи від значимих осіб цей страх породили, як вона проковтнула цю історію про недостойну себе і прийняла. З тінню треба подружитись, вона є у всіх. Якщо це впертість, то як вона допомагає мені рухатись в напрямку своєї цілі в професії? Якщо я впала, скільки разів я зможу піднятися? Скільки разів я відкрию зачинені двері? Після гри людина виходить з розумінням, як цю свою тіньову рису – впертість – вона вже сьогодні використає для просування у своїй професії», – розповідає Тетяна.

Тетяна Колодрубська захопилася метафоричними картами чотири роки тому, коли потрапила на психологічний фестиваль «Арт-практик» в Івано-Франківську,  який започаткувала Олена Тараріна і проводить Ілона Мурзова. Трансформаційні ігри тоді презентувало подружжя Андрушків. «Одна з ігор називалася «Богиня в кожній жінці», і мені стало дуже цікаво, бо я саме досліджувала жіночі та чоловічі архетипи. Під час гри була вражена тим, що в кожній жінці живуть усі архетипи і з ними просто треба правильно взаємодіяти», – каже психотерапевтка.

Перша гра, яку Тетяна чотири роки тому почала проводити у Франківську, мала назву «Спіраль самопізнання», її написали психологи Юлія і Генадій Демидови з Луганська. Щоб бути ведучим гри, необхідно придбати авторські права на неї, пройти навчання та отримати сертифікат, який підтверджує право проводити саме цю гру. На кожну гру – окреме навчання і свої сертифікати.

Тетяна пригадує: «Навчитись проводити психологічну гру, не погравши самому, неможливо. Тож я пішла у гру зі своєю болючою на той момент проблемою. У мене три вищих освіти. Третя – психотерапевтична. Я вагалась, чи далі займатися психотерапією, чи вчитись чомусь іншому. Не знала, що мені далі робити. Я сформулювала запит «Що мені допоможе або що мені заважає у моїй професійній діяльності» і почала грати. В кожній наступній карті, яку витягувала, я побачила, що ж мене насправді гальмує. Мозок – це така штука, що ніколи не поставить собі невигідні питання, він захищається від болю. От і я їх собі не ставила, але ці питання мені поставили професійні ведучі».

Саме так ця гра працює: ведучий тонко відчуває, яке саме питання поставити саме цій людині на кожному етапі гри. Оскільки ведучий не зацікавлений захищати мозок клієнтів від незручних запитань, ці психотерапевтичні питання часто потрапляють в серцевину проблеми, розкриваючи гнойовики, де підсвідомість щось ховала роками або й десятиліттями.

«Для мене гра – це найлегший психотерапевтичний інструмент, який поведе твоїми страхами, блоками, заборонами, покаже, чому тобі вигідно сидіти в твоїй мертвій точці і не рухатись вперед. У грі можна помріяти, дізнатися свої справжні бажання. Побачити те, про що ти собі взагалі не дозволяєш думати, побачити стереотипи, які тобі заважають рухатися в напрямку твоєї цілі. Ну, і найважливіше, на мою думку, – гра покаже, що ж ти зробиш далі, коли отримаєш те, що хочеш», – каже Тетяна.

Трансформаційні ігри дають чіткий план дій. Якщо людина дійсно хоче змінити своє життя, вона після гри точно знає, що їй далі робити. Як розповідає Тетяна, хтось переїхав жити в іншу країну, на що довго не наважувався, хтось написав за три місяці щоденник цілого життя, хтось кардинально змінив роботу та сферу діяльності.

«Одного разу грала наречена, яка збиралася виходити заміж. Вона заміж тоді не вийшла. У грі вона чітко поставила собі питання, що ж її чекатиме у шлюбі з тим молодим чоловіком. Сказала, що вона рада, що дізналася усе це до весілля, це краще, аніж все би сталося вже потім і зруйнувало сім’ю. Вона вже тоді відчувала, що щось не так, але не наважувалася про це думати. А у грі отримала підтвердження своїх страхів. Це було дуже сміливо», – зауважує Тетяна.

Загалом до психотерапевтів, за спостереженням Тетяни, частіше звертаються жінки. Можливо, їм легше визнати, що вони чогось не знають і потребують допомоги.

 

Секрет метафоричних карт у тому, що малюнки наче розморожують свідоме й підсвідоме. Під час гри уява людини необмежена, вона легко творить, вона може думати про те, що їй не приходило раніше до голови. На кожному етапі гри ведучий ставить гравцям нове запитання, тоді гравці своїми руками витягують із колоди по одній метафоричній карті, і вдивляються у малюнки – у кожного гравця вони різні. Спрогнозувати, хто з учасників яку карту витягне, неможливо. Та й немає сенсу. У цей момент вмикається підсвідомість і кожна людина починає «бачити» на своїй карті свою відповідь на запитання ведучого, розуміє, як це запитання стосується саме її життя. Навіть на одній і тій самій карті кожен із учасників бачить щось своє.

Скажімо, у грі «Спіраль самопізнання» є так званий «етап непроявленого». Ведучий запитує: «Про що у своєму житті ви не дозволяєте собі навіть подумати?» Карта, яку я витягнула, дуже мене налякала. Я вирішила перевірити свою емоцію, спитавши інших учасників, що вони там бачать. Із семи людей лише я побачила там смерть, усі решта бачили щось цілком інше – людей, якими маніпулюють, початок нового життя, старі стосунки, які треба припинити, потребу залишити ненависну роботу, страх бідності тощо. Підсвідомість кожного гравця проявляла саме його заборонені думки.  

На етапі гри про страхи питань багато. А що ти собі не дозволяєш? А які значимі особи в тебе зараз перед очима? А чому тобі це вигідно? А давай помріємо, як би це могло бути. А давай подивимось, що ж буде, коли ти цього досягнеш, а потім ще давай напишемо по картах, які ти витягнув, як ти хочеш, щоб це з тобою трапилось. А давай подивимось що ти вже вмієш, які в тебе є ресурси, а чого ще треба навчитися, щоб ти дійшов до цієї цілі.

Гра може бути як груповою, так і індивідуальною. Кожна триває 3-4 години. Групові трансформаційні ігри Тетяна Колодрубська регулярно проводить на психологічних фестивалях, на замовлення охочих. Сарафанне радіо працює бездоганно, і тих, хто хоче пограти у колі друзів, завжди достатньо. «Коли люди приходять до мене на особисту психотерапію, вони рідко приходять саме пограти. Але коли починаємо говорити і людина каже «та я не знаю» або бачить карти і питає, що це таке, я пропоную гру. У мене мої інструменти – це понад 10 різних колод метафоричних карт завжди із собою, ношу по кілька колод у кожній сумці».

Якщо людина сама не може сформулювати запит у гру, тренер допомагає – це завжди щось найгостріше у даний момент, що хвилює людину найбільше і буквально не дає спокійно жити. «Насправді, коли людина прийшла на консультацію, я вже бачу, що з нею відбувається, варто їй лише сісти і почати говорити», – каже Тетяна.

Психотерапевтка пропонує пограти у кілька різних трансформаційних ігор, але найбільш універсальною вважає свою гру «Відтінки стосунків» (написану у співавторстві з Яною Грисюк), де програються будь-які стосунки: з собою, грошима, партнером, дітьми, батьками, майбутнім, родом, професією тощо. Вона народилася з особистого переживання Тетяни та її складної життєвої ситуації.

«Я створила гру, поставивши самій собі низку болючих питань. Тепер ці питання я ставлю учасникам. Що в мене робиться в обраній сфері на даний момент? Що я хотіла б змінити чи відкоригувати? Як я маю діяти? Як про це сигналить моє тіло? Що я про цю ситуацію знаю, чую, відчуваю? Як я себе люблю в цих стосунках? Чи, може, я себе в них ненавиджу? Як я транслюю цю ситуацію своїм голосом? Як я презентую себе світові? Що я хочу заглушити в собі в цій ситуації? Хто мені сказав, що я не достойна мати ідеальні стосунки? Який мій біль у цій ситуації? Яке моє справжнє бажання? Якою я буду, коли отримаю те, що хочу? Як дозволити собі повірити, що я достойна найкращого?», – розповіла психотерапевтка.

Як і кожна із трансформаційних ігор, гра «Відтінки стосунків» допомагає людині розчистити завали власної підсвідомості, складені зі страхів та блокуючих установок, щоб налагодити контакт зі своїм внутрішнім «Я» і почути свій власний голос. Теми, про яку неможливо було б пограти в цій грі, не існує.

Наталка ГОЛОМІДОВА