«Земля майбутнього»

  • Режисер: Бред Берд

    Колишній піксарівець Бред Берд, який втік з-під крила «Діснея», мав усі шанси почати чудову нову кар’єру на ниві великого кіно. Однак минуло чотири роки, і стало зрозуміло, що втеча з діснеївського курника не вдалась – новинами про свої творчі плани режисер не балував, а зрештою з’явився на горизонті з діснеївським же проектом, нехай і власного виробництва. І річ тут навіть не в жанрі «підліткової фантастики», хоча героїня для жанру дещо завелика, що весь час бентежить, а в самій атмосфері загальної доброти, яка буквально сочиться з екрану з першої ж хвилини. Такого навіть цілком дитячий «Піксар» в найкращі роки собі не дозволяв, дивним чином вважаючи, що треба знімати не для дітей, а треба знімати для всіх, але це справа смаку, а поки фільм ще не почався, бентежить вже той важливий факт, що він з самого початку був незрозуміло про що. В якому сенсі, запитаєте ви. А в прямому. Синопсиси були неясні, проморолики показували малозначні картинки, дівчинка-робот – насправді моторошний спойлер. Тобто щось про майбутнє, але що? І якщо вдивитися в прізвище Лінделофом у титрах, стає зрозуміло, чому. Цей майстер слова ще, здається, не випустив зі своїх рук жодного сценарію без того, щоб про фільм потім не ходили чутки про численні історії вже під час зйомок. Особливо цим відзначилися «Світова війна Z» і «Прометей», хоча в обох випадках Лінделоф, швидше, підчищав за іншими, але симптоматика знайома – досвід темнити у хлопця великий, у всякому разі саме на сюжеті вирішили в сенсі просування фільму не акцентувати. Окей, візьмемо на замітку, тим більше, що з іншого боку в титрах є відомий оператор-візіонер Клаус Міранда, який знімав і «Життя Пі», і новий «Трон», і «Облівіон». Значить, варто чекати потужної картинки, а це вже непогано. Інша річ, що до картинки ще треба дожити, бо фільм починається (особливо для підліткового кіно), як мокре горить, ці болісні монологи на камеру, ці мляві перепалки з голосом за кадром, ці вимучені жарти, цей навмисний позитив, крізь це доводиться через силу продиратися, як через той злощасний паркан навколо пускового майданчика.

    Коли ж справа доходить до справжнього сюжету (того самого, який тсс), то з’ясовується, що, крім маси роботів у кадрі (чому саме роботів, нам так і не розкажуть), він складається виключно в деконструкції того самого трейлера. Тобто вся сюжетна гра у фільмі полягає в ефекті, який будь-хто може завжди випробувати на собі, особисто відвідавши будь-який радянський НДІ. А саме – вся радянська космонавтика розроблялася у псевдофутуристичних, а на ділі моторошно безрадісних хрущовсько-брежнєвських бетонних коробках з відповідною атмосферою зневіри при погляді звідси. І коли шляхом згадування всує горезвісного Тесла і пари дорогих спецефектів дія все-таки перестає просто їздити на машині туди-сюди, а нарешті переноситься вже в нещасливе місце під незграбно локалізованою назвою «Земля майбутнього» («Діснейленд», мабуть, повинен перекладатися як «Земля Діснея »), то ми отримуємо те ж відчуття китайських ялинкових іграшок. Веселий атракціон майбутнього, фактично здертий з радянської «позитивної» фантастики на кшталт «Гості з майбутнього» або, якщо хочете, «Планети бур», насправді виявився антиутопічною сірою бетонною пусткою, де постійно пакують якісь ящики і вже ніхто нікуди не летить. Це все, громадяни, весь «секретний сюжет». Без виразного (хоч і підбадьорливо-позитивного) фіналу, без найменших слідів логіки в діях персонажа Лорі (він, до речі, чому не постарів – теж робот?), і найголовніше – без найменших слідів якого-небудь конфлікту, крім сумнівної теорії «самоздійснюваного пророцтва». Так що за все кіно, крім похмурого неголеного Клуні, ми маємо лише досить бляклу героїню з невиразно-підлітковою мотивацією «щоб було, як краще» (привіт, «Дісней»), напівпрозору фігуру Лорі та ту саму дівчинку-робота на ім’я Афіна.

    От якби не вона, про фільм взагалі нічого хорошого сказати б не можна було, мовляв, ну, так, місцями красиві картинки утопічного майбутнього, де всі носять білий одяг, слухають класичні віденські вальси, весь час сміються і какають метеликами. Але Афіна, точніше, юна актриса на ім’я Раффі Кассіді, зробила в цьому фільмі всіх і по всіх фронтах. Переграє Клуні одним рухом брови, смішно жартує за допомогою того ж легкого руху брів, спритно молотить горезвісних роботів, так само як успішно є головним двигуном сюжету і єдиним подразником для кожного з персонажів, які загрузли в своїх окремих болотах. От би всі так.

    ФЕЛІНСЬКИЙ

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!