Прикарпатська письменниця та журналістка Оксана Кузів у 2014 році увійшла у літературу зі збіркою бувальщин «Адамцьо», яка у тому ж році стала «Книгою року у молоді Прикарпаття», а наступного – потрапила до списку 80 найкращих книжок України за останнє десятиліття за рейтингом «Україна читає дітям». Літературні критики віднайшли співзвучність бувальщин Оксани Кузів із новелами Василя Стефаника.

Як розповідає авторка, вона написала історії про реальних людей, про події, які мали місце в житті. Одного разу, працюючи журналістом, поїхала на Богородчанщину взяти інтерв’ю. Панянка на ім’я Ганна розповіла історію про шокуюче прохання на порозі церкви: «Хай йому вмре жінка, а мені чоловік – щоб ми були разом». Це й стало основою повісті «Там, де гори підпирають небо». За її згоди Оксана не змінила навіть імен головних героїв. Про проблему вибору і те, як одна зустріч і один вчинок здатні змінити життя, йдеться в другій повісті «Скривджена любов», основна мораль якої криється в останніх рядках твору: «Когось кривдиш ти, хтось кривдить тебе, і тільки один Бог усе розставляє на свої місця…»

А історію, що лягла в основу повісті «Адамцьо», авторка почула, коли лежала у лікарні. На Калущині молода жінка народила сліпеньких двійняток. Уся родина мордувалася: за що така кара? Через кілька місяців їхній прадідусь зізнався, що за радянських часів зробив дуже великий гріх – вирубав очі статуї Ісуса Христа.

Повість «Адамцьо» інсценізував Вигодський народний театр. До речі, цей театр за виставу «Адамцьо» на ХХІ Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва, що проходив в Очакові, здобув найвищу нагороду – гран-прі! А нещодавно у цьому ж театрі відбулася прем’єра ще однієї вистави за однойменним твором Оксани Кузів «Таїнство», яка увійшла до другої прозової збірки «Назови мене своєю». До речі, минулого року на Книжковому форумі видавців ця книга увійшла у топ-5 найбільш читабельних книг, за яку проголосували читачі.

«Історію, за якою я написала «Таїнство», почула від своєї колежанки, буквально за кілька хвилин розмови по телефону, – розповідає Оксана. – Клавдія, головна героїня повісті, змушена була поїхати на заробітки на позичені гроші й, залишившись там без засобів до існування, заробила на життя сурогатним материнством. Повернувшись додому, не знаходила собі місця. Саме в Україні й розгортаються найдраматичніші події її життя».

До речі, Оксана Кузів запрошує усіх охочих на перегляд вистави «Таїнство», яка відбудеться 19 травня о 18.00 в Івано-Франківській обласній філармонії. Окрім прози, жінка пише неймовірні вірші. Якось відчула шалений внутрішній поклик, аби писати і видати збірку поезій. Друзі лише песимістично хитали головами, адже це потребувало чимало коштів. Однак вона впевнено відповідала: «Якщо Бог вважає, що моє слово потрібне людям, то допоможе і збірка обов’язково побачить світ». Допоміг. Шанувальники творчості Оксани Кузів самі ініціювали збір коштів і… нарешті здійснилося – вийшла друком поетична книга «В закапелках душі», яку авторка написала впродовж восьми місяців. У неї увійшли аж 310 віршів. Каже, її вірші з’являються миттєво – мов блискавка: «Вірші – як подих, від них дихання спирає». До Оксани часто звертаються люди, пропонуючи їй написати про свої цікаві життєві історії. Однак письменниця примхлива – історія неодмінно має «бринькнути» в її серці, «замордувати» творчим неспокоєм. «Інакше там, у тім творі, не буде душі, а як без неї?» – дивується журналістка.

Пише від душі й на одному подиху. Якось їй порадили взяти за правило щодня писати по дві сторінки – тоді за рік завершить велику книгу. «А я так не вмію, – каже письменниця. – Мені здається, скільки часу ти пишеш, стільки часу твій твір і читають. Пишеш на одному подиху – на одному подиху й читатимуть інші. Почую історію – затремтить у серці неспокоєм, і вже не можу ні спати, ні їсти, ні пити, а хочу лиш єдине – вилити цей трепет на папір!»

Наталя МОСТОВА