Про митців неможливо писати в минулому часі. Це людина була, жила, а митець він поза часом, і минулим також. Бо він є доти, доки є його твори, навіть якщо про них і мовчатимуть. Але Володимиру Луканю не загрожує мовчання, бо занадто багато зробив він усього як доброго, так і талановитого. Проте краще говорити про нього Докладніше >>

Що ви знаєте про ліногравюру? А що ви знаєте про чекання? Відповідь на перше питання знайти легше і швидше, тут навіть штучний інтелект не збреше. З іншим трохи складніше, бо жоден чат gpt не розкаже, як це і чому це, у жодному словнику не знайдеться слів, необхідних не для розуміння лексичного значення, а для відчуття Докладніше >>

У японській поетиці є поняття «моно-но аваре», що перекладається як «чарівний смуток речей» – це коли обов’язково називаєш те, що побачив, те, що подобається або не подобається, вживаючи слово моно (річ). Якщо ж людині трапляється те, що може викликати почуття і людина дійсно починає відчувати щось, тоді кажуть: «відчувати моно-но аваре». Таким чином, серце людини Докладніше >>

Якщо ви, як і я, не дуже тямите у мистецтві, то малярство на склі швидше за все у вас асоціюватиметься з традицією іконопису на склі, бо такі ікони ви точно бачили. Є в них щось таке особливе та неповторне. Як зазначила Ніна Поліщук, «гуцульські, покутські, буковинські та подільські ікони на склі створили цілком унікальну нішу Докладніше >>

Для мене очікування Великодня проступає особливо чітко та ясно, коли з’являється афішка, що от-от відчинить свої двері виставка «Великодня». Величне християнське свято, про яке митці говорять у живописі, малярстві, скульптурі, різьбі по дереву, у ювелірних прикрасах, одязі, і звісно ж, у писанках. Іконописні сюжети та світські, сакральні та побутові, пейзажі, натюрморти, портрети… Метал, кераміка, дерево… Докладніше >>

«Я не знаю, чи малярство для мене є професією чи натхненням, але переконаний, що це суть мого життя. Якби в мене забрали фарби, пензлі, полотна і можливість писати, то це було б рівнозначно смерті», – сказав в одному із інтерв’ю Володимир Сандюк. А оскільки життя дається людині одне, то його варто жити так, як відчуваєш, Докладніше >>

            Василь Красьоха про себе сказав так: «Людина і земля, продовження життя від кореня – складова частина моєї творчості. (…) Окремі картини – земля і поле». Мабуть, краще і не скажеш, бо коли підходиш до його картин, що експонуються в Музеї мистецтв Прикарпаття, впритул, то бачиш  перед собою землю, з усіма її досконалими нерівностями та Докладніше >>

            В одному зі спогадів, якими свого часу ділилася зі ЗМІ дочка Опанаса Заливахи Ярина, вона порівняла свого батька з відірваним листочком, бо не пам’ятав колись, коли був молодим, ні рідної мови, ні рідної культури. Так почався його шлях пошуку себе як українця й одночасно себе як митця, саме українського. Згодом життя у в Івано-Франківську Докладніше >>

Світло за спиною особливе. Ти не йдеш йому назустріч, воно не сліпить тобі очей, воно позаду тебе. Від нього можна втекти, а можна залишитися із ним і уявляти, як воно зручно розташовується на плечі, немов янгол. Малярство Федора Матейчука саме про це, як і виставка його пам’яті. Світло, що розливається між деревами, квітами, будівлями, між Докладніше >>

«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору Докладніше >>

            Коли ви востаннє дивилися на небо? А на землю? А на гори? А так, щоб усе це бачити одночасно?             Іноді думаю, що нам дуже пощастило, що у нас є мистецтво, яке може легко спинити прекрасну мить і дати можливість споглядати водночас небо та землю, торкатися одночасно весни та літа, мандрувати поміж засніженими горами Докладніше >>

Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво Докладніше >>

Якщо би мене спитали, якою є Україна, мабуть, відповіла: такою, якою вона є в роботах художника Сергія Лаушкіна. Відкритою, яскравою, витонченою, болісною і живою. Саме такою є експозиція його творів, які він нещодавно привіз до Івано-Франківська. Оксана Шевченко зазначає, що феномен творчості митця «у багатстві тематики, ідей, образів і формотворчих засобів, які сукупно творять якісний, Докладніше >>

Ніколи не могла подумати, що митці так полюбляють цифри і рахунок до десяти. Буквально кілька тижнів тому побачила світ книжка «10 художників Івано-Франківська», як-от уже говоримо про виставку «10 художників: живопис, графіка, скульптура» у Музеї мистецтв Прикарпаття. Хочу одразу зазначити: це не ті самі 10 книжкових художників, за винятком хіба що Едуарда Ніконорова. Щодо принципу Докладніше >>

Якщо говорити про мистецькі виставки, то я радше звичайна глядачка, випадкова перехожа, яка забігає до виставкової зали коли під настрій, коли бо є вільний час, коли щоб перечекати негоду чи перебути черговий межовий стан, а коли й просто, бо по дорозі. Я не відстежую, що та коли має експонуватися, але якщо маю можливість то заходжу Докладніше >>

               У творі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» є рядки про те, як герой звістку про повішених заїв стиглою сливою, відчуваючи не гіркоту, а приємний смак у роті.  Неможливість відчувати хоч щось інше, бо жах висмоктав з нього всю кров, передається такою деталлю, яку люблять пхати в усі тестові завдання, присвячені Докладніше >>

Ми вже звикли до розстріляного Шевченка та Сковороди, зруйнованих шкіл, музеїв, церков, бібліотек, спалених книг. Так, вони болять і вкотре підтверджують, що ворог нищить не лише нас, а й усе, що пов’язане з нами та нашою пам’яттю, що є однією з основ нашої ідентичності. Там, де проходить ворог-окупант, завжди залишаються спалені українські книги та розстріляні Докладніше >>

         Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за Докладніше >>