Середня тривалість життя в Україні – 70 років, а кожний третій чоловік не доживає i до 60-ти. Не так давно Інститут геронтології нарахував 111 тис. українців віком понад 90 років та 2 тис. осіб, які прожили понад 100 років. Зокрема, на Прикарпатті мешкають 22 довгожителі, які переступили столітній рубіж. Докладніше >>
Німці для українців асоціюються з порядком та пунктуальністю, проте мало хто знає, що не одне століття цей народ жив поряд з нами і ми від нього теж чогось вчилися. Для вас, дорогі читачі, сьогодні розповімо про німців в історії життя нашого міста та краю. На землях Східної Галичини німці з’явилися на запрошення галицьких князів. Так, Данило Галицький і його син Лев запрошували їх для розвитку різних ремесел і торгівлі у містах. Таким чином німецькі поселенці опинилися у містах Галицько-Волинської держави, як-от Львів, Холм, Перемишль та Самбір. Докладніше >>
Біда сталась якраз на Вознесіння. Кажуть, тоді ворота до раю відкриті. Івано-франківський боєць Василь Семанюк побув на війні тільки місяць. Легендарний генерал Кульчицький дуже хотів забрати його до себе у Нацгвардію, а забрав із собою на Небо. «Я не проти розповісти про свого доброго друга Васю, але мені дуже важко це зробити. Розумієте, про що я?»… «Порядний чоловік і людина слова – ось таким був мій колега Василь Семанюк. У нас практикується таке поняття, як старшинство. Докладніше >>
Бізнесмен Юрій Соломченко народився в Косові. За спеціальністю – художник, закінчив Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Один із найуспішніших і найвідоміших грибників на Прикарпатті. Оскільки потеплішало і, отже, скоро підуть гриби, журналіст «Галицького кореспондента» вирішив розпитати його як експерта про все, що стосується грибів. Докладніше >>
Нині 28-річний прикарпатський спецпризначенець Євген Цимбалістий із позивним Атом працює в патрульній поліції, і це стало його основною реабілітацією на цивілці – він знову відчув, що є корисним для суспільства. Але вдома вже давно приготовлений наплічник зі всім найнеобхіднішим – якщо покличуть на передову, аби зразу ж і вирушити. Докладніше >>
Відомий польський етнограф Оскар Кольберґ з 1861 по 1880 роки неодноразово навідувався в Чортовець на Городенківщині, збираючи матеріал для свого тритомного «Покуття». Саме з цієї хрестоматійної праці, яка дає розлогу географічну, мовну, історико-етнографічну панораму регіону, вміщує детальні описи їжі, одягу, щоденної праці, святкових обрядів покутян, тексти казок, прислів’їв, ігор та пісень, по суті, Європа і дізналася про Покуття. Докладніше >>
У давнину кожен гуцул мав свою справу. Ніхто не гнався за наживою, а спокійно вставав зранку і брався до роботи. Їхнє ремесло розпізнавали за звуком – гупання деревини у бондаря чи натягування струн у музиканта. Були і жіночі заняття: вишивка, килимарство, ткацтво. Докладніше >>
З розвитком людської цивілізації все більшого значення набувають гуманітарні аспекти у ставленні до живої природи, зокрема до тварин. На практиці це виливається в організацію товариств задля недопущення жорстокого ставлення до тварин та впровадження гуманістичних ідей. У другій половині ХІХ ст. у Галичині з ініціативи священика і професора германістики Львівського університету Євгена Яноти було організоване Галицьке товариство охорони тварин. Докладніше >>
Під час протистояння радянської карально-репресивної системи із рухом опору ОУН-УПА українці часто змушені були вести подвійне життя. Офіційно вони були лояльними слугами правлячого режиму (партійними та комсомольськими активістами, вчителями і т.д.), а фактично здійснювали дії на підрив совітської влади. Таку місію виконували, до прикладу, Горбулевич Броніслав Францович, 1929 р.н., уродженець с. Вербівці Городенківського району, житель с. Русів Снятинського району, і Мандрик Михайло Іванович, 1926 р.н, уродженець с. Русів. Докладніше >>
Після смерті івано-франківського вояка Олега Басараба зла доля наче здуріла, продовжуючи завдавати нищівних ударів його сім’ї. А наостанок ще й відібрала у них і фотографії Олежикові, і зв’язок із синовими побратимами. Самі лише спогади зостались. «Яким Олежик запам’ятався мені у дитинстві?..» – на самому початку розмови із журналістом замислено каже мама Леся Нестерук. Тоді раптом переводить погляд на чоловіка, батька Олега, в якого після першої ж згадки про сина в очах заблистіли сльози. Докладніше >>
Близько двадцяти відділень в Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні роками потребували ремонту та осучаснення. Наразі 80% із них вдалося відновити та довести до стандартів європейської медицини. Разом з оновленням лікувального закладу, яке триває, його керівництво виношує амбітні плани на майбутнє. Докладніше >>
Інтроверт. Індивідуаліст. Нонконформіст. Демобілізований боєць «Азову», якому подобається йти проти системи. 23-літній Денис Тарасов нарешті зважився відкрити свою скриньку Пандори – криваві спогади з фронтового пекла. Хлопець зміг самотужки подолати чорну депресію, яку в свідомості залишила війна. «Ви не проти, якщо я закурю? – запитує в журналіста Денис Тарасов дорогою до редакції. – Я почав палити лиш два роки тому. Одну цигарку курю для задоволення, а другу – аби зняти стрес…» Докладніше >>
Людей з фізичними чи розумовими вадами нині називають толерантно – «люди з інвалідністю». Та за толерантною назвою ховається багато умовностей, які українське суспільство долає дуже повільно. Набагато легше сховати проблему, ніж голосно про неї говорити. Докладніше >>
Одним із найпопулярніших і найбезглуздіших міфів про людський мозок є те, що ми використовуємо його потенціал лише на 10%. Втім, це аж ніяк не суперечить тому факту, що люди дійсно знають про роботу цього органа ще далеко не все. Ми дізнались, як йдуть справи на вістрі цього напрямку науки та над якими проблемами працюють дослідники мозку в Івано-Франківську. Докладніше >>
Цього разу розповімо про попередницю Станіславської області – Станиславівське воєводство, що проіснувало з 1921 р. по 1939 р., ставши не найгіршою адміністративною одиницею міжвоєнної Польщі. Мало кому зараз відомо, що до складу Станиславівського воєводства входили найближчі до нього райони Львівщини – Стрий, Сколе, Турка, Жидачів, Миколаїв. А до Львівського воєводства були включені польські етнічні землі з метою показати на міжнародній арені польський характер Східної Галичини, щоб отримати її до складу Польщі. Докладніше >>
Навесні 1947 р. родина Вівчаренків з Угринова прихистила сім’ю з голодуючої Бессарабії – Марію Савкоч з дітьми: чотирнадцятирічним Федором і дванадцятирічною Вірою. Їм дали невеличку кімнатку, а біженці із вдячності допомагали по господарству й одночасно робили собі деякі запаси з врожаю. Пізньої осені Савкочі повернулися додому, а в 1953 р. Вівчаренки отримали вдячного листа за порятунок від голоду від Федора Савкоча. Але тепер колишній біженець служив у військах МВС, а Вівчаренки за іронією долі були вивезені на Сибір цими ж органами МВС. Докладніше >>
Хлопчина загинув на день народження своїх батька і старшого брата. Йому було всього 19. Наймолодший боєць «Правого сектора» Степан Стефурак із Городенківщини воював потай від своєї родини. По телефону казав, що ходить на пари в університеті, а сам у цей момент перезаряджав автомат на фронті. Хату родини загиблого бійця у селі Топорівці на Городенківщині знайти не складно. Їх тут усі знають: один син поліг, другий пройшов бої у Дебальцевому, батько так само воював у зоні АТО… Докладніше >>
Останнім часом часто чуємо про суспільне мовлення, але далеко не всі знаємо, що це таке. Про особливості суспільного мовлення, його становлення в реаліях сьогодення та про те, чи бути абонентській платі за суспільне мовлення, ми попросили розповісти продюсера філії ПАТ НСТУ «Івано-Франківська регіональна дирекція «Карпати» – єдиного представника суспільного мовника в нашій області – Галину Держипільську. Докладніше >>
Кажуть, хто високо літає, той низько падає. Можливо, якщо йдеться про пиху. Та коли говоримо про найвідважніші мрії та чисте серце, яке готове до звершень, то страх падіння не лякає. Івано-франківський військовий Андрій Вовчук із позивним Вовк уже третій рік їздить воювати на передову. Але також багато часу проводить на цивілці, де ніяк не може всидіти на місці: і грантові проекти вчиться писати, і основи підпрмництва штудіює, і правду в рідному селі відстоює, і переробку пластику хоче організувати… Докладніше >>
Часто у соціальних мережах, які стали своєрідною книгою відгуків сучасного суспільства, можна зустріти дописи про якість надання залізничних послуг та різні “трафунки” на колії. Ми хочемо показати нашим читачам, з якими труднощами стикалися пасажири залізниці у міжвоєнний період. Доступність залізниці для всіх верств суспільства зруйнувала пережитки середньовічного уявлення про межі навколишнього світу, які часто закінчувалися містом чи селом, в якому людина проживала. Прокладення залізниці дало поштовх для розвитку туризму в Карпатах та започаткувало зимовий відпочинок у горах. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Коли мене питали, як обирати школу для дитини, я незмінно відповідала: шукайте вчителя. Все інше – відносне. Гарний вчитель вартує, аби до нього їхати і півгодини, і годину. Як і було у нашому випадку. Зранку наше добирання до школи могло тривати годину. Мешкали ми тоді на Каскаді, дитину возили автобусом до 21-ї школи. Скажете, безглуздя? Скажете, що я жорстока мати, яка не давала зранку дитині довше поспати? Але я знала, що це того вартує.
Літопис Галицький
«Сьогодні, 22 квітня, в Івано-Франківську сотні людей вийшли на марш сили нації “За українське майбутнє без олігархів”... У заході, крім мешканців Франківська, взяли участь представники ВО “Свобода”, “Правого сектору”, “Національного корпусу”, “Конгресу українських націоналістів”, “АЗОВу” та інших громадських організацій… Люди виголошували гасла “За українське майбутнє без олігархів”, “Чемодан – вокзал – Мальдіви”, “Разом – сила”…
Лінник Людмила
Ви любите анекдоти? Хто ж їх не любить? Який, на вашу думку, найдотепніший, найсмішніший? У часи мого школярства найсмішніші анекдоти були чомусь про чукчу. Які тільки лиха не траплялися з отим бідолашним чукчею! І телефоном він користуватися не вмів, і м’ясорубкою, і з армією в нього не складалося, і навіть із в’язницею. От усі довкола такі розумні, інтеліґентні, освічені, і раптом – тупуватий чукча. Ну смішно ж.
Іванків Наталя
Дзвони – напрочуд дивний музичний інструмент, зазвичай присутній у кожній місцині, де є храм Божий. Своєю химерною постаттю занімілого металевого гіганта вони височіють над дзвіницею. Могутні удари серцевини об їхні боки створюють гучну-гучну мелодію, покликану линути якнайдалі, щоб сповістити про якусь подію. Залежно від звучання, стає зрозумілим, хороша вона чи погана - закликає на Службу Божу чи на похорон.