21 квітня Україна обрала нового керманича держави. Ним став актор розважального шоу «95 квартал» Володимир Зеленський. Президентські перегони розділили Україну на два табори: прихильників команди Зе і так званих порохоботів.

Незаповнений образ

Між українцями давно не було такого запеклого політичного протистояння. Правда, здебільшого передвиборча боротьба велася в соціальній мережі: постійні образи, провокаційні пости та щодня нові гасла за і проти кандидатів. Апогеєм були політичні дебати, які вперше відбулися на столичному стадіоні «Олімпійський» (до слова, практика проводити дебати на стадіоні широко використовується у США, схоже, наш новий президент запозичив комунікативні технології заокеанських політиків). Результат – 73% виборців голосують за Володимира Зеленського, і менше 25% – за його попередника та опонента Петра Порошенка. Тільки обласний центр Прикарпаття залишився вірним Порошенкові, віддавши за нього більшу частину голосів, а загалом в області переміг Зеленський.

Журналіст та письменник Георгій Почепцов зауважив, що Україна вперше побачила на цих виборах стільки молоді. Перемогу Зеленського він пояснює тим, що його політичний образ не був до кінця заповнений і кожен з українців міг сприймати його таким, яким сам забажає. «Порошенко як президент був повністю відкритий і з позитивного, і з негативного боку, – зауважує Почепцов. – Зеленський дав українцям можливість сформувати його образ самостійно. В цьому посприяли ЗМІ, телебачення та соціальні мережі».

Яким буде новий президент – побачимо. Тим часом «Галицький кореспондент» нагадує, якими ж були його п’ять попередників. Що екс-президенти залишили після себе для України і яких помилок краще не повторювати шостому президенту?

Леонід Кравчук

1 грудня 1991 року в Україні вперше пройшли вибори президента України. Обирали серед шести кандидатів. Вибори пройшли в один тур, беззаперечним лідером став недавній комуніст, самовисуванець Леонід Кравчук. Він посів перше місце в усіх областях України, окрім Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської. Тут президентом бачили лідера «Народного руху України» В’ячеслава Чорновола.

Перший президент намагався презентувати Україну як вільну і незалежну державу перед світом у той час, коли Україна все ще сприймалася як частина Росії. Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали понад 130 країн.

Кравчук відмовився від ядерної зброї у 1993 році, яку, відповідно до Будапештського меморандуму, що гарантував цілісність та безпеку України, передали Російській Федерації. Тепер Леонід Кравчук говорить, що це було його помилкою, але такий крок був необхідним для успішної інтеграції у світі.

За президентства Леоніда Кравчука затвердили гімн, герб та прапор, окреслили кордони країни. Втім за цей час не було проведено жодних суттєвих реформ – ані економічних, ані соціальних. Повсюди закривалися підприємства, біднішало населення, почалися масові страйки шахтарів.

На дострокових виборах 1994 року Кравчука в другому турі переміг тодішній прем’єр-міністр Леонід Кучма.

Леонід Кучма

10 липня 1994 року пост глави держави зайняв Леонід Кучма. Серед його конкурентів, до слова, не було жодного представника Західної України.

Ще під час прем’єрства Кучми розпочалася приватизація великих підприємств, зокрема металургійних заводів. За рік до президентських виборів Леонід Кучма подав у відставку. Він покинув пост очільника уряду, але отримав безцінний політичний досвід і міцні зв’язки, що дозволило йому через рік зайняти посаду глави держави.

Леонід Кучма обіцяв зробити другою державною мовою в країні російську, погрожував зупинити розгул злочинності та побороти економічний спад. Втім, українська мова залишилася єдиною державною мовою.

За його правління гривня стабілізувалася, малі підприємства розпочали активну роботу, всі колгоспні землі розділили між селянами. Кучма здобув реноме «господарника», якому усі  звітували і без його відома в країні нічого не відбувалося.

Саме протягом перших років його президентства було сформовано умови для появи фінансово-промислових груп, на базі яких згодом виникли сучасні бізнес-структури вітчизняних олігархів. Тобто саме Кучмі потрібно завдячувати за появу в Україні олігархату.

Стосунки з Росією за часів Кучми залишалися нейтральним. Хоча під час першого терміну Москва спробувала вперше за час української незалежності заявити претензії на Крим. Російська Дума до кінця 1996 року ухвалювала постанови щодо статусу Севастополя. У травні 1997 року завершилася епопея з розподілом радянського Чорноморського Флоту.

На виборах 1999 року Кучму переобрали на другий термін. Основою його передвиборчої агітації було недопущення до влади комуністів, тож не дивно, що в цьому випадку Прикарпаття віддало за нього понад 90% голосів.

Економіка України залишалася більш-менш стабільною. Але його президентство супроводжували скандали. Історія з продажем кольчуг в Ірак, зникнення та вбивство журналіста Гонгадзе, соціальна несправедливість породили рух «Україна без Кучми», який призвів до безславного кінця десятирічки Леоніда Кучми. На його місце прийшов молодий прозахідний політик Віктор Ющенко.

Віктор Ющенко

Ющенка обрали главою держави на піку Помаранчевої революції. Через фальсифікації у другому турі відбувся перший Майдан, Верховний Суд призначив повторне голосування, під час якого представник національно-демократичних сил обійшов проросійського кандидата, вихідця з Донбасу Віктора Януковича.

Українці чекали від нього змін. Після «господарника» Кучми народ хотів побачити інтелектуала та реформатора, який змінить життя на краще. Втім йому це не вдалося. Засновник і викладач школи журналістики Ігор Балинський розповідає, що Ющенко багато часу приділяв зовнішній політиці, покращував культурну та соціальну сфери життя, але геть забув про економіку та внутрішню політику.

Віктор Ющенко першим визнав Голодомор як геноцид українського народу, ініціював створення музею Героїв Крут, присвоїв звання Героя України лідеру ОУН Степану Бандері. Водночас в Україні процвітала корупція, під час світової фінансової кризи Україна пережила значну інфляцію. Через прозахідний вектор зовнішньої політики зіпсувалися стосунки з Росією, розпочалася так звана «газова війна».

Чи не найскладнішим у політичній біографії Ющенка був конфлікт з тодішнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Наслідком цього протистояння стала політична криза та розпад коаліції в парламенті. Ющенко намагався розпустити Верховну Раду і оголосив дострокові вибори. Втім суд його прохання не задовольнив.

Втративши довіру українців, на наступних президентських виборах Ющенко отримав менше 6 відсотків голосів виборців. Більшість виборців проголосували за головного опонента Майдану.

Віктор Янукович

Протягом правління Януковича відбулося встановлення політичної диктатури. Лідери опозиції Луценко і Тимошенко потрапили за ґрати. Впродовж всього лише 16 місяців золотовалютні резерви України скоротилися на 35,9% – з 38,2 млрд. доларів до 24,5 млрд. доларів. На Державну судову адміністрацію витрати зросли на 65% – із 2,1 млрд. до 3,47 млрд., на Генеральну прокуратуру видатки з держбюджету зросли аж в 3,3 рази – з 967 млн. до 3,2 млрд., утримання Міністерства внутрішніх справ подорожчало на 60% – з 8,4 млрд. до 13,4 млрд.

Останнє, що зробив Янукович на посаді глави держави, – відмовився вступати в ЄС. Це обурило українців і змусило вдруге вийти на Майдан. Коли Янукович спробував силою розігнати протестуючих, акція набрала обертів, почалося силове протистояння.

16 січня 2014 року Янукович намагався змусити Раду прийняти «диктаторські закони», а 18 лютого відбулися масові вбивства на Майдані. Це стало кінцем правління Януковича.

Історик та політичний експерт Мирослав Кошик аналізує ситуацію так: «Уряд Януковича – це зграя бандитів, котрі, прийшовши до влади, мали чіткий план грабунку України…»

У 2014-му новий Президент Петро Порошенко прийняв владу із порожньою казною, з анексованим Кримом та ворогом зі Сходу, що вже наступав…

Петро Порошенко

Вибори на пост Президента у 2014 році пройшли в один тур. Люди беззаперечно вірили Порошенку, зокрема його обіцянці припинити війну за два тижні. Він прийняв керування  країною у період війни, створив боєздатну армію, збільшивши кількість контрактників. Окрім того, завдяки його активній зовнішній політиці Україна отримала безвіз із Євросоюзом.

За час своєї каденції Порошенко звів до мінімумів використання російського газу, забезпечивши Україні енергонезалежність. В країні розпочалися адміністративні зміни:  реформа децентралізації, медицини, освіти тощо. Щоправда, самі українці часто скаржилися на них у соцмережах, називаючи неефективними. Політичний експерт Мирон Дмитрик каже: «Сусідня Польща проводила свої реформи 15 років, в Україні ж ледве минуло п’ять. Просто наша держава хоче всього і зразу, а так не буває…»

Михайло Джогола ділиться своїми міркуваннями: «Президент – це насамперед візитна картка країни у світі та головнокомандувач. Тобто це дипломат з автоматом, грубо кажучи. Питанням тарифів і доріг займається уряд. За великим рахунком, Порошенко зробив те, що від нього вимагали, бо ж танки, як бачимо, по Франківську не їздять».

Ще однією заслугою Порошенка є створення єдиної помісної церкви в Україні. Томос від Константинополя означає повний відхід від Росії та її впливу на соціально-політичне життя українців.

Невирішеними питаннями залишаються подолання корупції, усунення впливу на політику олігархів, незавершена судова реформа, війна з Росією та анексія Криму.

Щоб не втратити довіру виборців, вирішувати ці проблеми  доведеться шостому президентові. Чи вдасться?..

Христина ДИЧАКОВСЬКА