З 7-го по 9-е квітня у Полтаві вперше пройшли Дні українського кіно в рамках фестивалю «Мазепа-фест». Відмінним стало те, що кіносеанси були абсолютно безкоштовними. Тому, якщо перший зал кінотеатру «Колос» вміщає близько 200 людей, то в перший день фестивалю туди набилося набагато більше полтавців, пише ВПолтаві.info. У перший день полтавцям показали фільм «Жива» режисера Тараса Докладніше >>
Українське кіно поступово нарощує м’язи і намагається твердо стати на ноги, як кволий пацієнт після багатолітньої коми. Період перших нерішучих кроків, схоже, минув, і, на щастя, виходить усе впевненіше, хоча до перфекту далеко – потрібно ще багато «тренувань», курси ін’єкцій (фінансових) та, звісно, неабияка підтримка на рівні держави й суспільства. Докладніше >>
28 листопада в Івано-Франківську презентували український історично-драматичний фільм “Жива”. Режисер Тарас Химич, глибоко вражений історією боротьби воїнів УПА на Прикарпатті, поклав в основу стрічки реальні події 1950-х років, зокрема історію надзвичайно сильної жінки, повстанки Анни Попович. Докладніше >>
Сьогодні в Івано-Франківську відбулася презентація українського історично-драматичного фільму “Жива. Докладніше >>
Директор та режисер-постановник обласного драматичного театру Ростислав Держипільський записав сайндтрек до фільму “Жива”. Про це, написав сам Ростилав Держипільський на своїй сторінці у Facebook. До слова, фільм “Жива” знято за реальними подіями, які трапилися з Анною Попович у 1950-х роках. В головних ролях знялися актори Івано-Франківського драмтеатру Ольга Комановська та Ростислав Держипільський. Нагадаємо, Держипільський та Комановська зіграли Докладніше >>
Під час роботи Українського павільйону на кіноринку Каннського кінофестивалю презентують незавершений фільм львівського режисера Тараса Химича «Жива». Докладніше >>
Деркачова Ольга
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
Соболик Тетяна
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Палій Юлія
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи