Авдіївку нещодавно накрили одразу дві лавини. ГРАДів від «братнього» східного сусіда і хвиля істеричного співчуття із заходу України у вигляді щедрої гуманітарної допомоги. Назвемо цей масовий психоз «Операція дві тонни пельменів», десь в коментарях побачила, з голови не йде.

ГРАДами частують перед мінськими переговорами завжди потужніше, нагадуючи, що живого м’яса і боєкомплектів в росії стане ще на довгі-довгі роки «братання». До цього додалась стратегічна помилка ворогів, внаслідок якої, замість наступу, бойовики дуже потерпіли від нашого контрнаступу та втратили важливі позиції. Тепер змушені евакуйовувати цілі райони Донецька, щоб вести звідти артобстріли. Авдіївку відділяє від днрівськго Донецька всього 13 км, а дальність польоту снаряда САУ (самохідна артилерійська установка), до прикладу, більше 20 км.

У місцевого населення, наймаргінальніша частина, якого є відверто сепаратистська, в очах німе питання: «Пачєму каша бєз мяса?!». Тобто, чому їх друзі, перенощики «руського міра», яких так чекали, обстрілюють житлові масиви, пункти обігріву, польові кухні – це питання риторичне і не вимагає довгих роздумів. «Потому что ваши военные тут». А гуманітарна вакханалія вводить їх в стан ейфорії. З мавпячою наглістю вони по колу ходять по пунктах видачі продуктів, одежі, влаштовуючи «каруселі». Святе слово «халява» будить у них звіра, і в черги не має можливості пробитися хтось, хто менш наглий, чи дійсно потребує. Доходить до сварок і бійок. Чому люди їм кинулися допомагати – їх не цікавить взагалі, бо ми «по гроб жизні ім должни!»

А тепер запитай себе. Третій рік війна. Справжня, неоголошена, але реальна і жахлива! А ти живеш в казці? Не можеш справитися з бажанням накормити і пожаліти колаборантів? Людей, які не те, що пустили війну в свою країну, а й далі корегують обстріли наших військових частин і жорстоко б’ють людей, які відстоюють українську позицію.

«Вчора спостерігали вражаючу картину.
Пізній вечір. Приїжджає бригада лікарів, заводять під руки дядечку, народною мовою “з вираженою косолапістю”. Обличчя в крові. Перша думка – бухий, впав. З’ясувалося, у чоловіка ДЦП, ІІ група інвалідності, повертався з роботи. Його по дорозі пограбували, побили та кинули на узбіччі. Цивільні лікарі, паралельно з якими ми працюємо, провели огляд, зашили рани на обличчі, госпіталізували. Коли бідолаху провозили на візочку повз нашу кімнату-палату, в якій нас поселили, у нього задзвонив телефон. На дзвінку стоїть ГІМН УКРАЇНИ! Одразу стало зрозуміло чому бідолаха “отримав на горіхи”. На щастя, через годину до нього прийшов слідчий, для дачі показань та повідомив нам, що тих падлюк, які його побили, уже спіймано.
От така вона Авдіївка.

Р.S. Сьогодні його навідали, занесли трішки печива, макарони, крупи, консерви. У нього старенька мама, сестра.
Медикаментами, сказали лікарі та медсестри, забезпечені повністю. Чого не вистачало привезли волонтери. (фото не виставляю, бо цьому українцю ще жити, в напівсєпарській Авдіївці )», – розповідає подруга Чайка, досвідчений Госпітальєр, лікар, працює зараз нашій позиції в Авдіївці.

Ніякої гуманітарної катастрофи в Авдіївці немає! Є катастрофа, але зовсім інша.

Висновки робіть самі. Задайте собі запитання, чому на фотографії, де роздають халяву така кількість здорових хлопів, які не приймають участі в обороні країни, а твій брат, сусід, друг там, під обстрілами і в постійній небезпеці.

Не знаєте, як допомогти? Допомагайте військовим, добровольцям, медикам, нашим людям, які там бережуть наш спокій. Пересилайте українські книжки, передавайте дитячі малюнки і слова підтримки дітям з прифронтових зон. Найбільше шкода дітей! Вони мають всі шанси вирости людьми в вільній Україні!
P.S. На останок, аби підсолодити гірку пілюлю – бандерівський анекдот.

Летить дракон над полониною. Шаленний розмах крил, тінь від нього на дві гори. Летить і волає; “всє на субботник-всє на субботнік” ! Біля хижі стоять два вуйка, пильно стежать політ; “а шо це з ним?” – “та, певно, знов москалів наїлося” – “бідна птаха”!