«Унікальна місцина на Землі, бо тут кожна стокротка має свого цвіркуна. І чималим дивом горба світ вважає сад, власне, садовий ліс, в якому ходять зелені кобили, живуть равлики, їжаки, сойки і солов’ї», – так говорить про свій Циганський горб поет-барон Ярослав Ясінський. І запрошує цьогоріч на Восьмий фестиваль імені Квітки Цісик.

 

«Якого вам ще треба раю?..»

Поет Ярослав Ясінський є явищем у собі, ясним, глибоким і впертим. Він лауреат літпремій імені Т.Мельничука та В.Стефаника, видав шість чудових поетичних збірок, заснував і провів низку фестивалів імені Квітки Цісик. Чому барон? Бо має свій Циганський горб і таборує в ньому поетів і художників, частує вином і обдаровує музикою. Ця справді унікальна місцина – в центрі села Ліски на Коломийщині, того села, звідки родом батько Квітки Цісик Володимир.

Циганський горб вважається одним із прикарпатських «місць сили», у прадавні часи, за переказами, тут здійснювались язичницькі ритуали. А деякі краєзнавці пов’язують цю місцину з історією шляхтичів Войнаровських, серед яких були містики і масони.

Ще за радянських часів Ясінський пригледів собі казкову місцину в центрі села на Циганському горбі, де колись була стара школа. Давним-давно громада викупила в корчмарів сад і місце під школу, яку збудували в 1908 р. Згодом ця територія відійшла колгоспу. Ясінський з боєм, але таки викупив облюбований сад і школу, хоч покупців було більше, ніж багато.

В одному з віршів Ясінський ніби про Циганський горб запитує: «Якого вам ще треба раю, коли навколо світ коханий?» На 70 арах – справжня розкіш поета: покручений яблінковий сад, порослий мохом, тиша і спокій, стара школа, дерев’яна, обмащена глиною, де, до речі, й навчався Ясінський. «Думав зі школи зробити житловий будинок, всі радили: завали, перероби… А я вирішив ремонтувати, мені хотілося зберегти старовину», – розповідає чоловік і бідкається, що таки вкоротив школу на три метри і не зберіг стару форму. Тепер має мрію відновити автентичне обличчя споруди, зокрема ґанок і дзвіничку на школі.

У саду поміж яблінок лежать старі колони з якогось довоєнного палацу, який поет тримає у таємниці. На запитання, звідки тут такі мистецькі витвори, він тільки посміхається: «Ну, бо я хитрий. Я ґазда, і десь, де мож було, пристарав…» З тих чотирьох колон із капітелями Ясінський мріє зробити на Циганському горбі римську колонаду.

 

На фестиваль до Лісок

У 1999 р. Ясінський зібрав письменників на осінні поетичні читання в саду. Фактично, це й був перший фестиваль на Циганському горбі. «Стояли столи в саду, яблука падали на тарелі. Могла гепнути ренета… Кожен читав по колу», – пригадує Ярослав Ясінський початки. А потім по колу пішло свято – щороку восени, приурочене Квітці і віршам. Фестиваль набуває розмаху, хоча й залишається скромним через навіть не недо-, а нефінансування, але неодмінним залишається його осіння домашня атмосфера.

При в’їзді на Циганський горб височіють кілька пам’ятних каменів, в яких Ясінський «зав’язав» задум фестивалю – Квітку, вірші й історію села. Чоловік самотужки привозив їх і наймав майстрів, аби вони викарбували окремі образи. Один камінь, тричі обмотаний ланцюгом, береже пам’ять про трійцю просвітителів Лісок: Івана Ісаїва, автора книг про історію села, а також Олексу Кочія і Миколу Цісика – громадських діячів.

На другому камені викарбуване перо і надпис латиною: «Без мене про мене». Сам пам’ятник ніби міниться: залежно від того, з якого боку дивитися, в застиглій формі відчитується або ангел, або птаха. Твір виготовляв коломийський скульптор Сергій Зінець і недоробив… Якщо придивитися, внизу на камені є невеличка необроблена чорна площа: скульптор передчасно пішов із життя і не встиг завершити твір. Так і себе цією чорною плямою увіковічнив у камені-ангелі.

Стару глиняну школу Ярослав Ясінський перекрив, переробив підвалини і верх, наново поставив стіни, які всередині були геть розібрані. Школа має й історичне значення: в житловій її частині мешкала родина діяча Онисима Кочія, засновника і директора школи. А ще, як стверджує Мирон Кочій (онук директора), у цьому будинку ночував митрополит Андрей Шептицький, коли приїжджав на Консисторію вищих церков у Коршеві.

Наразі Ярослав Ясінський планує в приміщенні старої школи обладнати музей із окремими родинними кімнатами Кочіїв, Цісиків та Ісаївих, прес-залом і кімнатою історії села.

Незважаючи на відсутність фінансування, щороку цей малий і скромний фестиваль у селі на Коломийщині стає визначною подією для тих, хто на нього приїздить, насамперед, через особливу атмосферу. При саду на розлогих столах продаються книги, зі сцени, уквітчаної рушниками та портретом Квітки Цісик, лунають її пісні, поети читають свої вірші, виступає місцева молодь.

Окрім обласної та районної влади, на свято обов’язково приїздять почесні гості із родини Цісиків, зокрема з Нью-Йорка двоюрідна сестра Квітки Люба Павлик (донька Ізидора Цісика), Дарія Висоцька, доня Івасі Цісик та інші. Неодмінними гостями є й Івано-Франківський осередок Спілки письменників в особі його керівника Євгена Барана, який є співорганізатором та популяризатором фестивалю.

Свято має свої традиції. Так, кілька років поспіль на одній із покручених яблінок  неподалік сцени була підвішена бочка з вином, яке робив сам Ясінський. Ага, ще неодмінними гістьми фесту є оси, які рояться в саду довкола вина й яблук, і за сім фестивалів ще жодна оса нікого не вкусила. Проте вже кілька років поет вино у бочці не виносить, каже, забагато охочих і на всіх не вистачає. Хоча в минулі роки траплялися й міцніші трунки: стрілка з надписом «Гуральня» вказувала вглиб саду, де булькотів спеціальний апарат. Там вже роїлися не оси, а місцеві чоловіки, ласі продегустувати гарячу свіжу самогонку.

 

 

Квітчин рід

Про Цісиків у Лісках знали віддавна. Ярослав Ясінський розповідає, що в селі й досі кажуть: Цісиків хутір, в ягоди чи гриби коло Цісика… Наразі залишився лиш фундамент дідівської хати Цісиків. Щороку родичі Квітки, які приїжджають на фестиваль, ходять на це місце, яке потопає в зарослях. Залишилися величезні старі липи, які все пам’ятають, і фундамент. Юрко, син Люби Павлик із Цісиків, шматок цегли взяв собі на спомин у Нью-Йорк, каже, полакую й буду мати.

У Олекси Цісика (дід Квітки) було семеро синів і восьма сестриця Іванка (Івасі, як її називали в Лісках). Як не дивно, всі восьмеро були обдаровані музикально. Серед синів був і Володимир (Влодко), батько Квітки. Проте війна й радянське лихоліття розкидали всіх дітей по світу, розповідає Ярослав Ясінський, який чи не найкраще вивчив рід Квітки і може за правом вважатися його хранителем. Коли всі діти порозліталися, в хаті Цісиків у Лісках зі стареньким батьком залишився син Микола, який у селі керував «Просвітою», народним театром, де грала й мама Ярослава Ясінського, вчителював (навчав української мови, співів, малювання). Коли його просто посеред уроку арештували червонопогонники, розповідає Ярослав Ясінський, усі діти плакали. Очевидно, Миколу Цісика розстріляли в Дем’яновому Лазі. А його батька, старого Олексу Цісика, як «ворога народу» забрали восени з хати на підводу – і в Казахстан. Він уже навіть хату за собою не замкнув на ключ – не було для кого… Коли везли його через село, люди були на полі, й він ще їм рукою встиг махнути… Олекса Цісик біля хати мав величезну пасіку, обсаджену липами, був чудовим стельмахом і кравцем. У нього, зокрема, вчився шити батько Ярослава Ясінського. Олекса тримав «чєлєдників»: два роки вони працювали на майстра, а вже третій він їх навчав.

Неабияке досягнення Ярослава Ясінського, що він повідшукував родичів Квітки Цісик по світах (і це при тім, що поет не дружить з інтернетом).

 

Боротьба з вітряками

«Хочеться світ здивувати, а він вже не здивується. Він вже не вміє дивуватися. Ніхто не хоче робити задурно, за так. Таких диваків мало…»  – каже Ярослав Ясінський у відповідь на питання, хто фінансує свято. Бо ніхто не фінансує. Цей Дон Кіхот із Лісок впродовж року відкладає з пенсії заощадження на те, аби провести бодай скромне, але свято Квітки. Меценати і чиновники – обіцяють і обіцяють… Окремі технічні питання вирішує районна влада. Неабияк допомагають з організацією директор школи та голова сільради. Все інше – на плечах Ясінського, якого, до речі, не зовсім розуміють його односельці, вважаючи фанатом і диваком… Поет самотужки доглядає могили Цісиків і Кочіїв, встановив постійну сцену на власному обійсті, поставив гіпсове погруддя Квітки, клопоче про музей, займається організацією й популяризацією свята на Циганському горбі. «Якого вам ще треба раю, коли навколо світ коханий?..» – пише Барон і чекає всіх на Фестивалі Квітки Цісик.

 

Наталя ТКАЧИК, ФОТО: Світлана Ославська