Микола Грицак

27-літній амбітний патрульний поліцейський, який не задоволений реформою поліції. Але це не погасило його запал діяти. Іванофранківець уже вигадав кілька цікавих способів для реабілітації вояків АТО. А ще він любить вчитися і має доволі далекосяжні плани. Наразі Микола здобуває аж дві вищі освіти: реабілітолога-масажиста і юриста. У майбутньому планує підкорити не одну сходинку кар’єрної драбини.

У поліції працює з самого початку її формування. До того Микола служив у батальйоні «Івано-Франківськ». На Майдані теж був, але не вважає це чимось особливим, про що треба розповідати. І про участь у війні думає так само: «Захищати рідну землю – конституційний обов’язок кожного громадянина України, кожного нормального чоловіка, тому не розумію, чому тих, хто просто пішов в АТО, називають героями. Як на мене, герої – це воїни, які під час бойових дій проявили себе яскраво, наприклад, знищили багато ворожої техніки, утримали позиції в нерівному бою тощо».

Улітку 2014-го, напередодні трагічних подій в Іловайську Микола мав бути серед воїнів, які йшли коридором смерті. Однак в останній момент його викреслили зі списку і залишили в Івано-Франківську, через що доброволець тоді дуже обурився.

микола грицак

Коли проходив відбір до лав патрульної поліції, чоловік неабияк вірив у неї. Каже, що тоді майже всі вірили. Відібрали найбільш ідейних, натхненних і з високими моральними цінностями. Але не так сталось, як гадалось. Зробили красиву обкладинку, а наповнення, вочевидь, відклали у довгий ящик. Реформа торкнулася зовнішнього вигляду (форма, автівки, новий штат і т.д.), але не самої системи. Нова поліція мусить працювати за тим самим старим законодавством, яке дуже обмежує ефективну роботу поліцейських. На жаль, ідейні працівники швидко почали розчаровуватися.

«Я намагаюся завжди шукати щось хороше, – каже Микола. – Немає невдач –це лише уроки, з яких ми повинні робити висновки для себе. Постійно треба вчитися і розвиватися. День починаю з вдячності за те, що живий, здоровий, маю дві руки і дві ноги, живих батьків. Це елементарне, але цього більше, ніж достатньо, аби жити добре!»

Не так давно Грицаку на думку спала ідея щодо співпраці з демобілізованими учасниками АТО. Поліцейський навіть озвучив її всесвітньо відомому американському реабілітологу Френку П’юселіку, який працює над створенням реабілітаційних центрів по всій Україні і який нещодавно проводив в Івано-Франківську семінар для психологів і учасників АТО, котрі мають стосунок до реабілітації воїнів. Іноземець одразу схвалив ідею Миколи. Суть її у тому, щоб демобілізовані військові мали можливість, бодай на трохи, побути з екіпажами поліції, подивитися на їх роботу зсередини. Для чого? Аби бачили, що в країні відбувається, з чим доводиться працювати.

«Зараз дуже багато людей зухвало кидають атовцям, мовляв, заради чого ви йшли воювати – в країні й так нічого не міняється, – обурюється Микола Грицак. – Такі закиди неабияк деморалізують вояків, тому ми повинні не дати їм опустити руки та продовжувати боротьбу».

Наталя МОСТОВА