Ольга ТОКАРЧУК: “Коли бачу вулицю Бандери, у мене мороз по шкірі”

Попри своє українське коріння, зірка польської літератури Ольга Токарчук в Україні рідкісна гостя. Після дуже насиченої програми презентацій на Форумі книговидавців Ольга завітала до Івано-Франківська – з подвійною місією. Минулого понеділка авторка презентувала український переклад роману “Веди свій плуг понад кістками мертвих”, після виходу якого в Польщі збільшилась кількість вегетаріанців та недоброзичливців авторки. На Прикарпатті письменниця також шукала матеріали для свого нового роману про Галичину.

– “Веди свій плуг понад кістками мертвих” наробив у Польщі багато галасу. Чому так сталося?

Це така детективна історія з подвійним дном. З одного боку, є смерті, розслідування, вбивства, а з іншого – в романі я піднімаю серйозні екологічні і моральні проблеми, чого не зустрінеш у звичайних детективах. Сюжет у романі не головне. Мене більше цікавила мораль: як люди ставляться до тварин, як ставиться до тварин і до полювання церква, яка вважає, що тварини не мають душі.

У дитинстві я не могла зрозуміти, як люди можуть радісно святкувати Великдень, якщо за тиждень до нього убивають тисячі тварин. Я також була шокована тим, що ксьондз благословляє мисливські товариства перед початком сезону полювання на убивство тварин. Я ставлю питання, чи може християнин дозволяти собі убивати тварин заради розваги. Це дуже не сподобалося, в першу чергу, мисливцям. У Польщі ходять на полювання переважно бізнесмени і представники влади. Дискусія виникла здебільшого довкола теми полювання, адже головна героїня вважає мисливців злочинцями. Вона припускає, що це тварини вбивають людей з помсти браконьєрам і мисливцям.

– А для чого було вигадувати новий жанр?

Роман написаний у жанрі еко-трилера. Кримінальний жанр – це те, що дуже добре сприймається і продається. Кримінал люблять читати навіть ті, хто ніколи не мав охоти читати поважну літературу. Я подумала, що якщо напишу кримінал, навіть на поважну тему, то люди більш охоче його прочитають, ніж дуже складну і серйозну книжку. Чому мені не спробувати розширити коло своїх читачів і не написати серйозний твір у жанрі криміналу? В Європі кримінальний жанр дуже популярний.

– То Ви криміналом намагалися втримати свого читача?

В певному сенсі так. Щоб для них щось промовляти. Цю книжку фантазій прочитали люди, які не читали інших моїх книжок і ніколи не прочитають. Сподіваюся, як письменнику мені невдовзі не доведеться зціплювати зуби і почати писати комікси. Хотілося б робити в житті щось добре і змістовне, не хочеться писати лише для того, щоб заробити гроші. Попросту хочеться залишити по собі якийсь добрий слід.

– В Україні, згідно з деякими дослідженнями, щороку зменшується кількість читачів. Що відбувається в Польщі?

У Польщі зараз теж не найкраща ситуація. Останні дослідження показали, що лише кожен десятий поляк купує книжку, але люди не розуміють, що читають. Такий подвійний анальфабетизм. Зараз розвивається програма для бібліотек, щоб вони мали кошти на придбання книжок. Роблять акції-читання для дітей. Але бачу по собі, що читацькі смаки щоразу падають. Група читачів, які вимагають доброї літератури, постійно зменшується. Люди хочуть криміналу, легших книжок і не можуть читати серйозну літературу.

– Що для Вас література?

Коли я починала писати, як і багато письменників, думала, що в літературі я маю подати себе, виразити свої емоції і переживання. Думала, що це приватна справа. Але тепер розумію, що все значно серйозніше. З віком я більше розумію, що література – це політична справа, але не в тому сенсі, праві чи ліві. А політична в тому розумінні, що все є політикою. Морально-етична проблематика є щоденною політикою. Політикою є те, що ми їмо, в що вдягаємось і як виховуємо своїх дітей. Якщо ми купуємо дешеві яйця в супермаркеті, значить підтримуємо китайських виробників, які утримують курей у “нелюдських” клітках, де курка не може навіть поворухнутися, не те щоб переступити з ноги на ногу. Це цілком інше, ніж купувати яйця на базарі і знати, що та курка вільно ходить собі по подвір’ї. Політика скрізь.

– Як письменниця, Ви висловлюєте свою політичну позицію перед виборами?

Мене пробували агітувати в кампанії певних кандидатів, але я ніколи не піддавалася. З іншого боку, в наступних виборах немає моїх кандидатів, не знаю, за кого буду голосувати. Але я є істотою політичною, і мої книжки є політичними в тому сенсі, про який я вже говорила. Я належу до партії “Зелених”, беру участь у різних дискусіях. Передовсім, я феміністка – це політичне.

– Чи може польський письменник жити на гонорари?

Може. У Польщі 35 мільйонів людей. Коли книжка виходить накладом 100 тисяч, то з того можна жити. Але дуже важко написати таку книжку. Наприклад, “Бігуни” отримала нагороду “Ніке” і продалася накладом 60 тисяч. У Польщі працює система літературних премій від 100 до 200 тисяч злотих. Я можу кілька років жити зі свого писання, але це не лише продаж книг, а й авторські зустрічі, стипендії, тексти для журналів і газет.

– Розкажіть про роман, над яким зараз працюєте. Що Ви шукали на Прикарпатті?

Роман називатиметься “Книга Якова”. Це буде така груба історична книжка. Події починаються в Рогатині в 1752 році, потім переходять в інші місцевості України і не тільки. Минулого разу, коли я була в Україні, я робила певне дослідження для цієї книжки. Раніше я ніколи не цікавилась історією, і щоб написати добрий реалістичний роман, довелося дуже багато прочитати документів і книжок. Але там не було описано деталей, які мене цікавили. Насамперед, було дуже важливо побачити місця, в яких відбуваються ці події, з їхніми пейзажами, водами, смаками і запахами. Сьогодні ми були в Рогатині і знімали на камеру будинки, людей, рослини, камінці, трави. Їздили також у село Липівка за 12 кілометрів від Рогатина, де мешкав один з героїв. Книжка вийде в Польщі наступного року, і сподіваюся, що я знайду для неї видавця в Україні.

– А Ваша бабця, українка, часом не з Рогатина?

На жаль, не знаю, звідки моя бабця. Вони з дідом дуже швидко померли після приїзду до Польщі. Мені дуже хочеться дослідити свою генеалогію, але я набагато краще знаю родину свого діда. Тримаю з нею контакт. А бабця – це для мене найбільша таємниця. Мала прізвище Козович. Не знаю, чи вона з Галичини.

– Ви берете участь у багатьох дискусіях про українсько-польські стосунки. Вони стають теплішими?

Мені здається, що у нас добрі стосунки по обидва боки кордону. В Польщі дуже багато симпатії до України, зокрема на рівні уряду – влада зацікавлена в тому, щоб Україна була міцною, сильною державою. Це наш політичний інтерес. Але поляки не просто мають добре відношення до українців, вони їх якось так люблять. У нас насправді небагато різного. Та сама культура, схожі смаки. Україну завжди дуже тепло сприймають.

– А після обрання Януковича?

Поляки були розчаровані. Але потрібно було зрозуміти, що політичні симпатії до влади – це не є те саме, що симпатія до людей. Після занепаду помаранчевого руху і підписання того дозволу на розташування російських військ поляки говорили, що це була ганебна поразка. Казали: “Що ті українці роблять, що вони взагалі собі задумали?”

Ольга Токарчук

– Маріуш Щигел писав, що кожна польська родина має трагічний досвід із росіянами або українцями…

То правда. Я теж з такої родини, яка має недобре минуле, пов’язане з українцями. І це в родині завжди пам’ятають і переповідають з покоління в покоління. Але, на жаль, з українцями не було такого діалогу, як з німцями. Все раптом відкрилося, і люди почали про це говорити. Як у польки, в мене мороз по шкірі, коли бачу напис “вулиця Бандери”. Бо частину моєї родини замордували упівці. І хоча я знаю, що Бандера сам того не робив, але сама його ідея була смертоносною для членів моєї родини. Думаю, українцям і полякам врешті треба всістися разом, налити по чарці горілки і поговорити про все від початку і до кінця.

Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА

Ольга Токарчук – знана в усьому світі зірка польської літератури, автор понад десяти книг прози. За свій роман “Бігуни” 2008 року отримала найпрестижнішу літературну нагороду Польщі – “NIKE”. Сім її книжок вже перекладено українською: «Гра на багатьох барабанчиках», «Мандрівка людей книги», «Правік та інші часи», «Останні історії», «Бігуни», «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Польська критика називає Ольгу Токарчук «феноменом популярності та доброго смаку, знання та письменницької майстерності, філософської глибини та вміння розповідати».

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

3 thoughts on “Ольга ТОКАРЧУК: “Коли бачу вулицю Бандери, у мене мороз по шкірі”

  1. Назва статті зовсім не відповідає її змісту і є дуже провокативною. Не треба робити скандалу там, де його немає. Ця розмова про літературу, а не про Бандеру.

  2. НЕ ТРЕБА ЧІПАТИ П. ЯКА “ҐЕНУС РУТЕНУС А НАЦІО – ПОЛОНУС”. І ТОМУ РОДИНА ПОСТРАЖДАЛА. А ТРЕБА ШОБИ НАШІ АНДРУХОВИЧІ І ПРОХАСЬКИ У ПОЛЬЩИ НЕ ВИПРОШУВАЛИ ҐРАНТИ. А КАЗАЛИ ЩО ЇМ МОРОЗ ПО ШКІРІ КОЛИ ВИДЯТ ВУЛ. АРМІЇ КРАЙОВОЇ, ген.СВЄРЧЕВСКЕҐО ЧИ ПІЛСУДСКЄҐО, ЖЕ ВИДАВ РОЗКАЗ НА ПОЛЬ-УКР. ВОЙНУ 1918-19рр. ет цетера.

  3.  Наша посполита необісралася від вулиці БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, який поляків мочив і які в ріках крові плили. Щоб поляки НЕОБСИРАЛИ ШТАНИ – місту вернути назву СТАНІСЛАВІВ, перейменувати всі вулиці на честь польських катів галичан, ну а може віддати місто Польщі. Бо пані знову щось прочитає у якійсь назві вулиці – і ВСРЕТЬСЯ !!! Демократична газета “ГК” видаляє мої коментарі, ганьба вам, курви політичні, не займайтеся зляганням !!!

     

Comments are closed.