Танго – це те, що відбувається між двома. Це пережита пристрасть. Коли дивишся на пару, яка танцює аргентинське танго, переважно не зауважуєш нічого видовищного, бо це не спорт, не шоу, а спосіб життя. До Франківська нарешті прийшло справжнє танго, яке так відповідає настроєві цього міста, його спокійній пристрасті, його пристрасному спокоєві. Першу у Франківську школу аргентинського танго відкрив нещодавно тангеро Сергій Подболотний.  

Аргентинське танго – це танець соціальний. У ньому нема змагань, нема конкурсів. Кожен, хто почав танцювати, знає більше, ніж ті, хто ще чомусь не танцюють. Тож у кожному танці межа між вчителем і учнем дуже відносна. Всі вчаться, усі вчать.
У аргентинському танго немає неправильних рухів. Танго – це імпровізація на рівні кроку. А ходити ж уміє кожен.
Це танго особливе. Воно зовсім не подібне на те, що ми звикли бачити на різних танечних конкурсах. Аргентинське танго танцюється у закритих обіймах, чого не могли довгий час сприйняти у Європі, де усі бальні танці вимагають дистанції. Тому ще у 18 столітті перелякані європейці встановили свої фальшиві нормативи, які відповідають стратегії змагання і оцінки.
Правдиве танго вільне. Обійми і відчуй – то справжнє. До дев’яностих років минулого століття цей танець був дещо підпільним. Його танцювали у закритих залах, у борделях і барах. Потім його визнали національним надбанням Аргентини. Танго вкотре перетнуло океан, опанувавши світом. Танцювати з тим, хто подобається, робити те, що хочеш, переживати при цьому радість і насолоду. Танго стає філософією, яка тримається на взаємодії і взаєморозумінні. Партнери вчаться вести і слухати. Партнерки вчаться довіряти. Танець стає стилем життя.
Місцем, де танго вповні стає тангом, є мілонги. Так називаються вечірки, де нон-стоп танцюється танго. На мілонгах існують свої звичаї. Туди може приходити будь-хто. До танцю запрошується на три мелодії. Перший танець є знайомством, пробою один одного, другий – повним контактом, усіма можливими стосунками, а третій – прощанням. На тривалих мілонгах все це можна пережити з кількома десятками партнерів – від початку і до кінця. Під вирішальну мелодію – комперсіту – з’ясовується, з ким би хотів залишитися далі. А мілонги тривають до останнього мілонгеро, до останнього, хто хоче і може танцювати. Серед тисяч танців, сотень тисяч кроків, сотень імпровізацій, десятків партнерів стаються речі незабутні. Скажімо, п’ять фантастичних танців за цілий рік. 
Аргентинське танго – це ще й окрема всесвітня мережа. Адже танго-клуби існують по всьому світові. Сергій каже, що можна у будь-який момент підірватися на подорож, орієнтуючись на людей танго. Приїхавши у незнайоме місто, досить віднайти місце, де танцюють аргентинське танго, і ти серед своїх. Дуже часто за такими принципами влаштовуються цілі тривалі танго-тури Європою і світом. Багато хто власне так проводить свої обідні перерви, вихідні і відпустки. Відстані у такому разі перестають бути суттєвими. 
Обніми і відчуй, імпровізація на рівні кроку… Тангеро Сергій розповідає дивовижні речі: як можна танцювати скрізь, як можна робити танго йдучи вулицею, як можна танцювати на березі моря чи даху трамваю… Як танцюють під будь-яку музику, як танцюють без музики. Як танцюють повноцінне танго з тим, хто його ніколи не танцював. Танго не має обмежень, бо воно безмежне настільки, наскільки необмеженим є один світ двох.
За недовгий час існування франківської школи (крім того, Сергій ще двічі на тиждень їздить до своїх учнів у Львів) тут уже відбулася перша мілонга, на яку приїжджали гості з Одеси, Тернополя, Львова. А коли стане по-справжньому тепло, франківське аргентинське танго вийде на свіже повітря, на вулиці міста.

Тарас ПРОХАСЬКО