У моєму домі, звичайній радянській двокімнатній квартирі, скільки себе пам’ятаю, все життя були тварини. Першого кота нам подарували, коли мені було років два. Іншого кота мама знайшла на вулиці. Він прожив у нас до глибокої старості. Потім був собака, на жаль, мав якусь загадкову хворобу і прожив усього два роки. Я ридала за ним страшенно. Далі ми узяли з дачі приблуду – цей двортер’єр прожив у нас 15 років на пару з котом. Ще були якісь вічні рибки, хом’ячки, папужки та інша недовгоживуча живність. Мої однокласники, коли приходили до мене у гості, казали, що були у зоопарку.

На момент моєї вагітності старшим сином у нас був кіт і собака. Чого я тільки не наслухалася від «добрих» усезнаючих людей! Що тварин треба неодмінно позбутися. Дуже бажано – негайно. Бо на моє вагітне пузо чигає безліч інфекцій і паразитів, якими мене неодмінно заразять мої домашні улюбленці. Ну, якщо не негайно, то перед народженням дитини просто обов’язково. Бо то ж алергія, антисанітарія, ті ж таки паразити та інфекції. І всі вони тільки й сидять на моєму коті і собаці й чекають, щоб накинутися на новонародженого.

Мені розповідали, що собака і кіт будуть ревнувати до дитини. Що вони її покусають, подряпають з тих ревнощів. Переможцями за версією «котострашилка року» стала історія про те, як кіт (із ревнощів, звісно ж) задушив немовля. Ага. А ви думали! Інша версія цієї ж історії стверджує, що кіт не задушив немовля, а перегриз йому сонну артерію. Дитя ж дихає уві сні, судинка на шийці пульсує. От кіт і подумав, що то – миша. І перегриз. Сонну артерію. З ревнощів. Я не вигадую. Це все «реальні історії з життя», які сталися в місті N з троюрідною племінницею внучатої тітки бабусиного праправнука. Чесно.

Реагувала я на такі повчання доволі агресивно. Перша вагітність, усе таке, а тут ще й «доброзичливці» зі своїми порадами. На щастя, мені вдалося переконати всіх, щоб дали мені, моєму животу і моїм тваринам спокій.

«Доброзичливці» не здавались. Спробували впливати на мене через чоловіка. Довелося провести йому лікнеп про токсоплазмоз і глистів. Помогло.

З наступними вагітностями і дітьми мені ніхто за тварин не надокучав. А якщо і пробував, то я розказувала анекдот. Зараз розкажу і вам.

Отож, коли у сім’ї з’являється первісток, вдома все дезінфікують, прасують, кип’ятять, а кота віддають у село. Коли народжується друга дитина – усе далі миють, із прасуванням та дезінфекцією дають собі спокій, котові також дають спокій, але слідкують, щоб малюк не їв із миски кота. Коли у родині народжується третя дитина, якщо вона поїла з миски кота – це проблеми кота.

Як авторитетна багатодітна мама можу вам заявити, що так і є. Лише в моєму випадку кота в село ніхто не віддав. Він лишився жити з нами, як і собака. Кіт спав у візочку разом із сином. Душити не намагався. Перегризати сонні артерії – також.

Зараз у компанії моїх чотирьох синів живе собака і двоє папуг. Донедавна був кіт – віджив своє.

Жарти жартами, а я переконана, що дітям домашні тварини не просто не заборонені, а вкрай необхідні.

Так, звичайно, бувають випадки, коли в дитини дійсно алергія. І тут уже нічого не зробиш. Доводиться відмовитися від тварини. Або ж обрати таку, на яку алергії не буде. Але, як стверджують відомі британські вчені (ліньки шукати посилання, але йдеться про реальні дослідження), діти, які з народження контактують з тваринами, якраз до алергій мають менше схильності.

Батьки! Якщо ви вирішили взяти тварину, особливо, якщо раніше досвіду утримування домашніх тварин у вас не було, пам’ятайте про дві головні речі. Цих речей значно більше, але головні – дві.

Перше: тварина – це жива істота. Це не лялька, не іграшка, не розвага. Це ЖИВА істота. Приймаючи її у свій дім, ви берете на себе відповідальність за це життя. У вас був вибір – брати чи не брати тварину. У неї – ні. Ви її взяли. Зробіть її щасливою. Це – ваша відповідальність на багато років.

Друге: як би сильно ваша дитина не любила тваринку, не сподівайтесь, що вона візьме на себе 100% догляду за нею. Так, залежно від  віку дитини, ви зможете покласти на неї більше чи менше обов’язків. Але не відправите ви десятирічного сина гуляти з собачкою взимку о 21.30 вечора. Не сподівайтеся, що семирічний любитель рибок буде старанно і якісно чистити їх акваріум. І такого багато. Тож розумійте, що це додаткове навантаження на вас. Якщо ви не готові, краще не беріть тварину у свій дім. Тому що – див. пункт перший.

І найголовніше. Дітям потрібні тварини. Хто ще крастиме печиво у ваших дітей, крім вашого ж папуги? З ким не страшно спати вночі? Звісно ж, із собакою. Або з котом. Хто розкаже вашим дітям про смерть? Та-дам – золоті рибки. Або хом’як. Його хоронити цікавіше. І не так трагічно, як собаку або кота. І живе він менше. Кажете, цинічно? Та ні. Життєво.

Ви будете частіше мити підлогу не тому, що у вас дитина, а тому, що у вас – собака. Ви приберете з підлоги все зайве тому, що у вас кролик і він усе гризе. Ви пильнуватимете кватирки і обережно зачинятимете двері, бо у вас на кухні літає папуга. Ви будете вмикати додаткове освітлення для рибок і батарею для кота. Ви не купите цукерку, але купите корм для домашнього улюбленця. Ваші тварини навчать дітей, що турбота і любов – безумовні. Просто тому, що ви взяли відповідальність. І це тепер – назавжди.