Через мову до рівності і назад

Мені здається (може, я не маю рації), але мені здається, що в Україні завжди була гендерна рівність із тягою до матріархату. В тому сенсі, що у часи милого і трепетного середньовіччя, тобто розквіту Київської Русі, та в козацьку славну добу жінки-русинки-українки-козачки мали достатньо багато прав і впливів. А погано було усім однаково. Як чоловікам, так і жінкам. І перед хворобами та смертю, перед рабством і злиднями точно були рівні всі. Докладніше >>

Рак – не вирок, а діагноз

Маленька відпустка – вихідні вдома з восьмирічною донечкою Полінкою, а у понеділок – знову в лікарню на хіміотерапію… Це останній блок основного лікування високодозними агресивними хіміопрепаратами. П’ятдесят перший тиждень… Молода самотня мама з Івано-Франківська уже понад рік лікується від раку крові. Довгих півроку Таня Черних шукала свій діагноз. Від чого її лише не лікували – від ангіни до інфекційного мононуклеозу. Але краще не ставало. І нарешті жінка сама почала наполягати на обстеженні на онкологію. Аналізи приголомшили – гостра лімфобластна лейкемія, або ж рак крові. На лікування Тетяна потрапила в дуже важкому, майже критичному стані. Дякує Богові, що змогла витримати це все. Докладніше >>

Життя в мережі

Так гарно часом відкрити «Фейсбук». А там усе так злагоджено і красиво – такі гарненькі фото усміхнених чистеньких діток з пухнастим цуциком, і сяюча мама та щасливий тато поруч. І все таке миле і приємне для ока. І сотні вподобайок та життєствердних коментарів на зразок: «Які ж ви чудові!», «Милуємось вашою родиною!», «І як тільки ви все встигаєте?» тощо. Душа радіє, правда ж? У мене теж. А потім починають працювати стереотипи. Докладніше >>

Батьки! Вчіть своїх дітей захищатися!

Вчіть волати на все горло, коли їх кривдять чи намагаються скривдити старші і сильніші. Вчіть опиратися – кусатися, дряпатися, бити по яйцах, щіпати за очі, дерти волосся! Вчіть, що кривдники, як правило, боягузи, і отримавши опір, відсіч – словесну чи фізичну – лякаються і тікають. Вчіть, що необхідно з усіх сил намагатися привернути увагу інших дорослих, якщо їм страшно чи вони відчувають небезпеку.  Докладніше >>

Коли літо у розпалі

Коли літо у розпалі, а шанси поїхати у краї заморські дорівнюють нулю, ба більше – навіть місцеві курорти тобі не світять, а відпочити таки хочеться, саме час почати досліджувати околиці. Можна виявити чимало цікавого і несподіваного в себе під носом. Варто лише озирнутись навколо. Оце днями зовсім випадково втрапили до Галича. Здавалось би, містечко та й містечко. А нічого подібного! Докладніше >>

Диво серед нас

А з вами часто трапляються дива? Зі мною – так. Навіть не знаю, чому. Найрізноманітніші. Від найбуденніших, на зразок – загубила і несподівано знайшла, до грандіозних, які змінюють моє життя, часом – кардинально. Вже даруйте – не розповім вам сьогодні особливо інтимних речей. Ще, мабуть, не час для них. І все ж таки… Докладніше >>

Відпустити: перевірка на готовність

Як і коли б це не сталося, спочатку – любов. Ти вперше про це дізнаєшся, і через хвилю багатогранних емоцій нарешті пробивається одна, найсильніша: люблю, моє. Ні, то не інстинкт і не гормони. То дійсно любов. Як місія. І вона – здійсненна. Вона починається, коли десь у глибині твоєї плоті зароджується і зріє нове маленьке життя, а з ним – твоя велика любов. Любов, часом притрушена тривогами і болем. Але завжди спочатку любов. Докладніше >>

Стандартизована краса

Днями мережу облетів допис про те, що донька директора вінницького ринку перемогла у конкурсі краси. «Ну, перемогла й перемогла, – скажете ви. – Конкурс краси – річ суб’єктивна. Може, й справді найкрасивіша». Дійсно, все б нічого, та до допису було прикріплене фото, на якому дівчина в купальнику з доволі нешаблонною, як для конкурсу краси, фігурою. І байдуже, що то – НЕ переможниця-донька-директора-ринку, а інша конкурсантка, яка не пройшла навіть кастинг. Докладніше >>

Адже Бог тобі довіряє…

Коли ти вперше починаєш підозрювати (не розуміти, не усвідомлювати, а саме підозрювати), що вагітна, тебе охоплює ціла буря емоцій, почуттів, думок… Це той стан, який треба відчути і прийняти по-особливому. Незалежно від того, чи вагітність стала несподіванкою, чи то було сплановано і передбачувано, емоції будуть дуже сильними і найрізноманітнішими – від всеохоплюючого первісного страху до абсолютного щастя. Докладніше >>

Щербате свято

Ну що? Маємо ще один майже ювілей. 355 – багато це чи мало? Як для чого… Святкові урочистості відшуміли. Віддаймо належне – такого розмаїття заходів, як цьогоріч, не було уже давно. Здається, організаторам святкувань вдалося задовільнити всіх, і навіть найвибагливіший глядач міг знайти видовище собі до смаку. Докладніше >>

Місто – дружнє?

Є такі маленькі відеокамери, які фіксуються на велосипеді і знімають трасу перед собою, – go pro називаються. От би мені хтось таку на деньок позичив… Цікавезне вийшло б кіно. Екшин прямо. Ні, я не каскадер-велосипедист і не займаюсь паркуром чи ще чимось таким екстремальним. Я багатодітна мама, яка подорожує містом з дитячим візочком. Докладніше >>

Істина – в вапні

Оце днями в місті була передвеликодня толока. Я не помітила масових гулянь з віниками. Може, тому, що вже надто гарною була того дня погода, і містяни, більшість із яких таки досі ще селяни (ні-ні, жодної дискримінації, просто чи не в кожного іванофранківця як не дача, то «село», де садяться бараболі), вирішили «потолочитись» на власних городах чи втекти десь за місто з дітьми, замість того, щоб махати мітлами на номенклатурному суботнику. Докладніше >>

Небо кольору сліз

– У мене посвідчення, – каже старенький дідусик, натужно здираючись сходами в салон жовтого недоїздка, пафосно іменованого автобусом. – Яке? – огризається водій: неділя скупа на пасажирів. – Реабілітованого. – До четвертої. Зараз тільки учасники. Докладніше >>

Як я була сектанткою

А ви завжди чуєте своїх рідних? Чому питаю? Бо це важливо. Бо якщо сьогодні ви їх не чуєте, вони підуть розмовляти туди, де їх слухатимуть. Хай і не чуючи, але вдало роблячи вигляд. Так, слухати і чути – то різні речі. Зараз розкажу. Мені було тринадцять. Знаєте, то такий чудовий і водночас складний період. Коли ще не заіскрило, а вже горить. От саме тоді ми з мамою десь там не почулися. Ну, буває. У всіх інколи буває. Докладніше >>

Тільки спробуй!

Ви давно закінчили школу? Коли? Три роки тому? Десять? Сорок вісім? Чому питаю? Бо мені до щему цікаво, коли, на якому поколінні у нас закінчиться совок? Я маю на увазі не лопатку, на яку згрібають сміття… Хоча асоціативно – дуже вдале порівняння. Докладніше >>

Переконайтесь, що це не рак!

У нашій державі, як і у світі загалом, дитячий рак займає друге місце серед причин дитячої смертності. На першому – нещасні випадки. Щороку в Україні виявляють понад 1000 нових дітей, хворих на рак, віком від 0 до 18 років. 500 із них – помруть (у кращому разі). В гіршому – 700. 300 помруть у перший рік після діагностики хвороби. Для порівняння, у країнах, які у нас прийнято називати розвинутими, 700-800 дітей залишаться жити! Докладніше >>

Дім, куди в гості приходить Бог

З вікон їхнього дому видно, як лягає спати сонце, і можна привітатися з Говерлою. А ще до них у гості приходить Бог. Щоразу інакше. Але ось уже вчетверте – тисячею малюнків на конкурс «Для Бога я створюю найкраще», що зародився в рамках Фестивалю Христового Міста «Вгору серця». Докладніше >>

Пустіть колядувати!

Цьогоріч Різдво потішило нас тріскучим морозом, який залазив за комір, хукав в обличчя і кусав за ноги в чоботах на тонкій підошві. Сніжило не надто –снігової ковдри, пухнастої і пишної, дітям трохи бракувало, втім, хто б і йшов на ті сани, коли вітер «витріпує душу»! Канікули добігли кінця, а малеча так і не навозилася на санчатах. Ну нічого, ще попереду добрий шмат зими… Докладніше >>

Ялинка на мільйон

Щороку одне і те ж. Наближаються свята, місто чепуриться і прикрашається. Одні задивляються і по-дитячому радіють, інші з сумом рахують, скількох дітей можна було б вилікувати за ці гроші, треті прикидають, яку ж суму відкату поклали собі до кишень причетні. Але усі так чи інакше задивляються на головну міську ялинку, не важливо, подобається вона їм чи ні. Докладніше >>

Ще раз про пільги і транспортну реформу

Ви ніколи не ставали свідками ситуації, коли водій маршрутного автобуса відмовляє комусь у праві на пільговий проїзд? Пояснення відмови бувають найрізноманітніші – від «у мене зайняті пільгові місця» до «де ви, такі сиромудрі, понабирали тих посвідчень?» Вам ніколи не доводилося бачити, як водій минає зупинку, бо на ній самотньо стоїть лише бабуся-пенсіонерка? Докладніше >>