Logo-гк

Місто – дружнє?

Є такі маленькі відеокамери, які фіксуються на велосипеді і знімають трасу перед собою, – go pro називаються. От би мені хтось таку на деньок позичив… Цікавезне вийшло б кіно. Екшин прямо. Ні, я не каскадер-велосипедист і не займаюсь паркуром чи ще чимось таким екстремальним. Я багатодітна мама, яка подорожує містом з дитячим візочком. Докладніше >>

Logo-гк

Істина – в вапні

Оце днями в місті була передвеликодня толока. Я не помітила масових гулянь з віниками. Може, тому, що вже надто гарною була того дня погода, і містяни, більшість із яких таки досі ще селяни (ні-ні, жодної дискримінації, просто чи не в кожного іванофранківця як не дача, то «село», де садяться бараболі), вирішили «потолочитись» на власних городах чи втекти десь за місто з дітьми, замість того, щоб махати мітлами на номенклатурному суботнику. Докладніше >>

Logo-гк

Небо кольору сліз

– У мене посвідчення, – каже старенький дідусик, натужно здираючись сходами в салон жовтого недоїздка, пафосно іменованого автобусом. – Яке? – огризається водій: неділя скупа на пасажирів. – Реабілітованого. – До четвертої. Зараз тільки учасники. Докладніше >>

Logo-гк

Як я була сектанткою

А ви завжди чуєте своїх рідних? Чому питаю? Бо це важливо. Бо якщо сьогодні ви їх не чуєте, вони підуть розмовляти туди, де їх слухатимуть. Хай і не чуючи, але вдало роблячи вигляд. Так, слухати і чути – то різні речі. Зараз розкажу. Мені було тринадцять. Знаєте, то такий чудовий і водночас складний період. Коли ще не заіскрило, а вже горить. От саме тоді ми з мамою десь там не почулися. Ну, буває. У всіх інколи буває. Докладніше >>

Logo-гк

Тільки спробуй!

Ви давно закінчили школу? Коли? Три роки тому? Десять? Сорок вісім? Чому питаю? Бо мені до щему цікаво, коли, на якому поколінні у нас закінчиться совок? Я маю на увазі не лопатку, на яку згрібають сміття… Хоча асоціативно – дуже вдале порівняння. Докладніше >>

16731017_1578631572166470_1033410093_n

Переконайтесь, що це не рак!

У нашій державі, як і у світі загалом, дитячий рак займає друге місце серед причин дитячої смертності. На першому – нещасні випадки. Щороку в Україні виявляють понад 1000 нових дітей, хворих на рак, віком від 0 до 18 років. 500 із них – помруть (у кращому разі). В гіршому – 700. 300 помруть у перший рік після діагностики хвороби. Для порівняння, у країнах, які у нас прийнято називати розвинутими, 700-800 дітей залишаться жити! Докладніше >>

gk_ava

Дім, куди в гості приходить Бог

З вікон їхнього дому видно, як лягає спати сонце, і можна привітатися з Говерлою. А ще до них у гості приходить Бог. Щоразу інакше. Але ось уже вчетверте – тисячею малюнків на конкурс «Для Бога я створюю найкраще», що зародився в рамках Фестивалю Христового Міста «Вгору серця». Докладніше >>

gk_ava

Пустіть колядувати!

Цьогоріч Різдво потішило нас тріскучим морозом, який залазив за комір, хукав в обличчя і кусав за ноги в чоботах на тонкій підошві. Сніжило не надто –снігової ковдри, пухнастої і пишної, дітям трохи бракувало, втім, хто б і йшов на ті сани, коли вітер «витріпує душу»! Канікули добігли кінця, а малеча так і не навозилася на санчатах. Ну нічого, ще попереду добрий шмат зими… Докладніше >>

logo-gk

Ялинка на мільйон

Щороку одне і те ж. Наближаються свята, місто чепуриться і прикрашається. Одні задивляються і по-дитячому радіють, інші з сумом рахують, скількох дітей можна було б вилікувати за ці гроші, треті прикидають, яку ж суму відкату поклали собі до кишень причетні. Але усі так чи інакше задивляються на головну міську ялинку, не важливо, подобається вона їм чи ні. Докладніше >>

logo-gk

Ще раз про пільги і транспортну реформу

Ви ніколи не ставали свідками ситуації, коли водій маршрутного автобуса відмовляє комусь у праві на пільговий проїзд? Пояснення відмови бувають найрізноманітніші – від «у мене зайняті пільгові місця» до «де ви, такі сиромудрі, понабирали тих посвідчень?» Вам ніколи не доводилося бачити, як водій минає зупинку, бо на ній самотньо стоїть лише бабуся-пенсіонерка? Докладніше >>

logo-gk

Не живіть заради дітей!

Любіть їх, підтримуйте, допомагайте, розвивайте, інвестуйте, благословляйте, приймайте, відпускайте. Але не живіть заради них. Хай діти будуть складовою вашого життя. Однією із багатьох. Хай будуть мотивацією для руху, пізнання (само- і взагалі), вдосконалення (само- і взагалі), реалізації… Хай діти будуть наслідком, а не причиною. Докладніше >>

gk_ava

Мова – жива?

Я не велика шанувальниця усіляких там номенклатурних свят, але кожен такий “день” – то привід задуматися ще раз над чимось, про щось згадати, пошукати ґудза… На українському святковому календарі 9 листопада – День української писемності та мови. Цього разу усі шукали ґудза мові. От диктант написали навіть. Колективний. Ні, не критикую. Це дуже гарна ідея – диктант єднання. Чом би й ні? Докладніше >>

14877234_1577303392295221_784877537_n

Історія здоров’я: Мама, яка бореться

Поки десь там хтось заповнює, а хтось з обуренням вивчає електронні декларації, йде війна. Щодня. Щогодини. Війна, якої ніхто не бачить. Не стріляють гармати, не руйнуються будинки, не горить бронетехніка. Тиха війна. Але і у ній бувають переможці і переможені, ллються сльози і кров. І боротьба у цій війні не менш героїчна. А часом – і більш. Це війна за найдорожче – здоров’я дитини. Докладніше >>

logo-gk

Осінь у місті…

Ранки, загорнуті в сизий туман, густий такий, з особливим запахом, до якого домішується дух автівок і недотлілих звечора багать, хоч їх і заборонено розкладати у місті. Ранки, що виганяють містян із багатоповерхових мурашників до праці й навчання. А вони, кутаючись в теплі шалики, клянуть переповнені маршрутки, безвідповідальних таксистів, автомобільні корки і ранковий холод Докладніше >>

logo-gk

Ще раз про мурали

Днями написала на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «Нашому місту потрібен мораторій. На мурали. На пам’ятники. На дитячі майданчики. На паркінги. На багатоповерхівки. Років хоча б на десять. Самовиражатися художникам, громадським активістам, владі та кандидатам треба дозволити лише у встановленні лавочок, сміттєвих урн та висадженні дерев. Тільки тоді у нас залишиться хоч мізерний шанс зберегти обличчя міста… Докладніше >>

logo-gk

Хто чим журиться?

Її ім’я само по собі вже стало фразеологізмом. Її висловлювання розібрали на цитати і статуси для соцмереж. Про неї написані книги і зняті кінофільми. А вона все життя просто віддавала себе іншим. І була б вдячна, мабуть, якби і ми з вами менше уваги приділяли її видатній, хоч і скромній постаті, але більше надихались її ділами і брали приклад. Докладніше >>

gk_ava

Крихітна загроза

З ранньої весни, щойно починає тепліти, упродовж літа і цілу осінь, аж до морозів, на нас полюють. Вони сидять нишком у своїх засідках, тихі й невидимі, і тільки й чекають, аби вчепитися за одяг людини чи за хутро собаки. Вони підстерігають у полі і в лісі, в саду і в парку, навіть просто в траві у дворі серед міських багатоповерхівок. Деякі з них завбільшки, як голівка булавки. Інших – і не розгледиш. Вони підступно встромляють свій хоботок у шкіру, і ви не відчуваєте ні болю, ні свербіння. Докладніше >>

logo-gk

Дякую, лікарю!

Нещодавно я стала мамою. Вчетверте. Знайомі жартують, що я винайшла власний еліксир молодості: якби що – я знову молода мама. Не сперечаюсь. Нехай. Я дякую за своїх синів. В першу чергу, Богові, адже діти – з небес. Діти – то вияв Його благословення і довіри. Я з упевненістю можу сказати: Бог мені довіряє. Мене окрилює це відчуття! Докладніше >>

logo

Лінійні рефлексії

Я пішла до школи в далекому 1990-му. Пам’ятаю той день, як сьогодні, хоча минуло понад чверть століття. Не знаю, як так сталося, але на першу у своєму житті шкільну лінійку я йшла зовсім не в формі, а у вишиванці, зеленій у квіти шаляновій спідничці, чорній велюровій запасці, розшитій пацьорками, зі здоровенними білими бантами, більшими за бідну мою голівоньку, і в коралях. І все воно було старе-старе і дивно пахло бабусиною скринею. Мама десь на селі визичила усю ту красу, бо в мене тоді вишиванки не було й близько. Докладніше >>

gk_ava

Катехизм головного мозку?

Галичани завжди вирізнялися з-поміж решти українців своєю релігійністю. Наші прапрапрабабці лагодились щонеділі та в свята до церкви, і то був найголовніший «вихід» у їх житті, ким би вони не були – затурканими тяжкою працею селянками чи панями з міста. До такої оказії був найкращий одяг, хустини, чобітки, коралі… А на великі свята неодмінно мали бути хоч незначні, але обнови. Докладніше >>