Благими намірами…

«Доспоможіте, будь ласка, моїй дитиничці на операаааааааааацію…», – протяжно-плаксивим голосом підвиває жінка на подвір’ї дитячої лікарні. Саме так: «доспоможіте дитиничці». Із Закарпаття чи із ромів? Тримає в руках затертий поліетиленовий пакет і пожований файлик, де видніється розмите дитяче фото і ксерокопія якогось, на перший погляд, документа. Повз неї пробігають люди з пакунками-клунками. Хтось в лікарню, хтось уже до автобуса, машини чи таксі. Більшість просто не звертають на неї уваги: в кожного свій клопіт. Але особливо жалісливі таки тицяють в її пакет якусь купюру. Докладніше >>

Благослови мене, благословенна!

«На мій день народження впаде сніг», – казала вона. І я вставала вранці і, як маленька дівчинка, бігла до вікна. І сніг падав. І цього року теж падав… «Благослови мене на дитину, – сказала вона і дала мені широку сукню із натурального льону, від грудей до підлоги розшиту химерним вишиттям –  дерево життя чи що. – Походи в ній. Я хочу ще раз завагітніти…» Докладніше >>

Куди ми зникаємо, ровесниці?

Мені – 34. Тобто я впевнено і переконливо обома ногами у клубі тих, кому за… За що? За скільки? Моє покоління – таке дивно-чудове і незрозуміле. Ми майже не застали Радянського Союзу. Тільки якісь уривки прекрасних спогадів. Прекрасних не тому, що «какую страну пра*ралі», «ковбаса по 20 копійок» і все таке, а тому, що ми тоді були дітьми. А дитячі спогади апріорі прекрасні, навіть якщо потьмарені якимись негараздами. Докладніше >>

Бо інакше не можуть

Коли ж людина стала людиною? Не заглиблюючись у теорію еволюції та творення світу, щоб не залізти в науково-теологічні дебати, дозволю собі висловити свою скромну і, підозрюю, неоригінальну думку. Людина стала людиною тоді, коли безкорисно і свідомо допомогла іншій людині. Адже допомагати – це нелогічно, неконструктивно і небезпечно. Поміркуємо? Докладніше >>

Закони добросусідства, або Я уб’ю вашого собаку

А у вас є діставучі сусіди? Ну, такі, у яких вічний ремонт або нічні гуляння? Або надто гучний секс чи своєрідні музичні смаки? Або ж гості до них соваються пізніми осінніми вечорами, чи пес виє на місяць? Чи сміття їм своє до смітника донести ліньки або пахнуть вони не парфумами, а (ну, ви зрозуміли). Є? Упевнена, в кожному будинку хтось такий та й є. Отака-от плата за цивілізацію. У наших радянських вуликах, та і в новобудовах теж, зі звукоізоляцією халепа. А, між іншим, ви знаєте, що шум – то таке ж сміття, як і те, що ваші сусіди (ні, ну не ви ж, звичайно) не доносять до смітника? Докладніше >>

Послуги по-українськи

Я зазвичай дуже лояльна клієнтка. Як інтроверт, не люблю зайвий раз спілкуватися з незнайомими людьми. Тому тихенько подивлюся і піду собі геть, якщо мені не підходить, або мовчки придбаю, якщо сподобалось. Я не капризую у закладах харчування, не морочу голови продавчиням у крамницях. Найгірше, що для мене може бути, то надмірна увага з боку персоналу і їх щире намагання «допомогти». І для мене просто величезне і неймовірне щастя, коли я маю змогу робити покупки не в Україні. Докладніше >>

Відверта розмова про ЦЕ

Всі ви, звичайно, вже зрозуміли із заголовка, про що йтиметься. Усе, що стосується сексу, у нас настільки табуйовано, що ми боїмося навіть означувати ЦЕ спеціально відведеним для ЦЬОГО словом. ЦЕ – соромно, заборонено, неетично, невиховано, ще казна-як… Але – всі ми ЦИМ займаємося. Навіть дорослим важко розмовляти про ЦЕ між собою. А що вже казати про розмову з дітьми? Докладніше >>

Хворій, дитинко, хворій

Я б не повірила, що це можливо, якби просто прочитала про це у Фейсбуці, чи почула від когось на вулиці. Але мені довелося стикнутися з таким особисто. Тому, хоч-не-хоч, а доводиться вірити. Вірити і застерігати. Відразу обмовлюся: не узагальнюю. Не намагаюся тицьнути пальцем у якісь конкретні випадки, бо зараз у цьому немає жодного сенсу. Просто розповідаю: так буває. Як би жахливо це не звучало. Докладніше >>

Вчимося / не вчимося

Я люблю експерименти. Не те, щоб я була надто відважна пробувати все підряд, але часом даюся втягти себе в авантюру. Одна з останніх – я стала вчителькою. Української мови, читання і музики одночасно. У мене немає педагогічної освіти. Я не філолог, хоча мову та літературу люблю і, без зайвої скромності, трохи знаю. Я б не ризикнула займатися зі старшокласниками. Адже там потрібні дуже глибокі, ґрунтовні наукові підходи. Та мої учні – молодші школярі. Отож моїх знань, при ретельній підготовці до занять, поки що достатньо. А брак педагогічної освіти намагаюся компенсувати досвідом спілкування з дітьми у ролі мами, друга, і трохи таки було в моєму житті вчителювання. Докладніше >>

Через мову до рівності і назад

Мені здається (може, я не маю рації), але мені здається, що в Україні завжди була гендерна рівність із тягою до матріархату. В тому сенсі, що у часи милого і трепетного середньовіччя, тобто розквіту Київської Русі, та в козацьку славну добу жінки-русинки-українки-козачки мали достатньо багато прав і впливів. А погано було усім однаково. Як чоловікам, так і жінкам. І перед хворобами та смертю, перед рабством і злиднями точно були рівні всі. Докладніше >>

Рак – не вирок, а діагноз

Маленька відпустка – вихідні вдома з восьмирічною донечкою Полінкою, а у понеділок – знову в лікарню на хіміотерапію… Це останній блок основного лікування високодозними агресивними хіміопрепаратами. П’ятдесят перший тиждень… Молода самотня мама з Івано-Франківська уже понад рік лікується від раку крові. Довгих півроку Таня Черних шукала свій діагноз. Від чого її лише не лікували – від ангіни до інфекційного мононуклеозу. Але краще не ставало. І нарешті жінка сама почала наполягати на обстеженні на онкологію. Аналізи приголомшили – гостра лімфобластна лейкемія, або ж рак крові. На лікування Тетяна потрапила в дуже важкому, майже критичному стані. Дякує Богові, що змогла витримати це все. Докладніше >>

Життя в мережі

Так гарно часом відкрити «Фейсбук». А там усе так злагоджено і красиво – такі гарненькі фото усміхнених чистеньких діток з пухнастим цуциком, і сяюча мама та щасливий тато поруч. І все таке миле і приємне для ока. І сотні вподобайок та життєствердних коментарів на зразок: «Які ж ви чудові!», «Милуємось вашою родиною!», «І як тільки ви все встигаєте?» тощо. Душа радіє, правда ж? У мене теж. А потім починають працювати стереотипи. Докладніше >>

Батьки! Вчіть своїх дітей захищатися!

Вчіть волати на все горло, коли їх кривдять чи намагаються скривдити старші і сильніші. Вчіть опиратися – кусатися, дряпатися, бити по яйцах, щіпати за очі, дерти волосся! Вчіть, що кривдники, як правило, боягузи, і отримавши опір, відсіч – словесну чи фізичну – лякаються і тікають. Вчіть, що необхідно з усіх сил намагатися привернути увагу інших дорослих, якщо їм страшно чи вони відчувають небезпеку.  Докладніше >>

Коли літо у розпалі

Коли літо у розпалі, а шанси поїхати у краї заморські дорівнюють нулю, ба більше – навіть місцеві курорти тобі не світять, а відпочити таки хочеться, саме час почати досліджувати околиці. Можна виявити чимало цікавого і несподіваного в себе під носом. Варто лише озирнутись навколо. Оце днями зовсім випадково втрапили до Галича. Здавалось би, містечко та й містечко. А нічого подібного! Докладніше >>

Диво серед нас

А з вами часто трапляються дива? Зі мною – так. Навіть не знаю, чому. Найрізноманітніші. Від найбуденніших, на зразок – загубила і несподівано знайшла, до грандіозних, які змінюють моє життя, часом – кардинально. Вже даруйте – не розповім вам сьогодні особливо інтимних речей. Ще, мабуть, не час для них. І все ж таки… Докладніше >>

Відпустити: перевірка на готовність

Як і коли б це не сталося, спочатку – любов. Ти вперше про це дізнаєшся, і через хвилю багатогранних емоцій нарешті пробивається одна, найсильніша: люблю, моє. Ні, то не інстинкт і не гормони. То дійсно любов. Як місія. І вона – здійсненна. Вона починається, коли десь у глибині твоєї плоті зароджується і зріє нове маленьке життя, а з ним – твоя велика любов. Любов, часом притрушена тривогами і болем. Але завжди спочатку любов. Докладніше >>

Стандартизована краса

Днями мережу облетів допис про те, що донька директора вінницького ринку перемогла у конкурсі краси. «Ну, перемогла й перемогла, – скажете ви. – Конкурс краси – річ суб’єктивна. Може, й справді найкрасивіша». Дійсно, все б нічого, та до допису було прикріплене фото, на якому дівчина в купальнику з доволі нешаблонною, як для конкурсу краси, фігурою. І байдуже, що то – НЕ переможниця-донька-директора-ринку, а інша конкурсантка, яка не пройшла навіть кастинг. Докладніше >>

Адже Бог тобі довіряє…

Коли ти вперше починаєш підозрювати (не розуміти, не усвідомлювати, а саме підозрювати), що вагітна, тебе охоплює ціла буря емоцій, почуттів, думок… Це той стан, який треба відчути і прийняти по-особливому. Незалежно від того, чи вагітність стала несподіванкою, чи то було сплановано і передбачувано, емоції будуть дуже сильними і найрізноманітнішими – від всеохоплюючого первісного страху до абсолютного щастя. Докладніше >>

Щербате свято

Ну що? Маємо ще один майже ювілей. 355 – багато це чи мало? Як для чого… Святкові урочистості відшуміли. Віддаймо належне – такого розмаїття заходів, як цьогоріч, не було уже давно. Здається, організаторам святкувань вдалося задовільнити всіх, і навіть найвибагливіший глядач міг знайти видовище собі до смаку. Докладніше >>

Місто – дружнє?

Є такі маленькі відеокамери, які фіксуються на велосипеді і знімають трасу перед собою, – go pro називаються. От би мені хтось таку на деньок позичив… Цікавезне вийшло б кіно. Екшин прямо. Ні, я не каскадер-велосипедист і не займаюсь паркуром чи ще чимось таким екстремальним. Я багатодітна мама, яка подорожує містом з дитячим візочком. Докладніше >>