Коли страх стає густим і тягучим

«Мені страшно!» – каже зарюмсаний трирічний малюк і нерішуче стоїть перед дверима спальні, бо там темно. «Я боюся!» – вигукує п’ятирічна дитина, коли тато підкидає її вгору. «У страху очі великі», – сміються дорослі. Бо що їм з того дитячого «боюся»? А хіба лише з дитячого? Хіба ми звикли поважати чужі страхи? Хіба ми звикли ставитися з розумінням до того, що фахівці називають фобіями, а нефахівці – причудами? Хіба ми взагалі звикли поважати чиїсь почуття? Докладніше >>

Ми – є!

Колись давно-давно, коли я була ще студенткою, була в моїй біографії міжнародна компанія і співпраця з поляками. То був десь так рік 2006-2007. На одному з бізнес-семінарів ми зустрічали тренера з Польщі. Не придумали нічого кращого, як повісити транспарант з його іменем, де польською мовою написали: «Witamy wе Łvowe». Пан поляк був щиро зворушений та розчулений. Першими його словами до нас були приблизно такі: «Дякую щиро за такий сердечний привіт! Докладніше >>

Що дала мені ця держава?

Повторюся. Знову повторюся. Але відчуваю, що мушу говорити про це знову і знову. Особливо зараз. Музика, що має об’єднувати і бути поза політикою. Мистецтво для усіх, без кордонів, без політики. Мова – «какая разніца», «і так паймут». Колись мої баба сказали одному панові: «Ви мене понімаєте. Але от чи розумієте?». Ці її слова сидять в моїй голові вже років 12. Яка різниця між поніманієм і розумінням? Докладніше >>

Голос мами

Коли ще десь там, під серцем, ворушиться крихітне дитя, мама уже розмовляє з ним. Навіть якщо робить це несвідомо. Тож мамин голос для маляти після його народження – найкраща музика. Байдуже, що вона говорить – аби тільки чути. Ніщо не віщувало біди. Лікарі в пологовому сказали, що малюк здоровий, і щасливі батьки забрали первістка додому. Докладніше >>

Ти – вбивця!

Тонка стежка вилася поміж сухостоєм до ставу. Обабіч неї сірими хвилями кульбучилися торішні трави, вкриті срібною памороззю. Далі вона губилася десь в сухих очеретах, поміж голих тремтливих верб. Тоді гадючиною стрімко злітала в долинку, оббігала чагарник, на якому теплилися перші котики, дерлася догори крутим схилом, а далі знову летіла додолу, ген у яр, де плюскотів повноводий весняний струмок. Докладніше >>

Здається, мене переслідують!

Іноді мені здається, що вони збунтувалися проти мене. Вони наступають з усіх боків, оточують і душать. Вони захоплюють мої меблі, мій дім, мій особистий простір. Вони з’являються якось наче нізвідки – з-під землі чи з повітря, опиняються там, де на них не чекаєш, виникають несподівано і раптово. Від них неможливо сховатися. Неможливо втекти. Вони звалюються мені на голову і хапають за ноги, перекривають мені шлях і кисень. Докладніше >>

Не відбирайте у жінок «празнік»?

Дехто каже, що люди ніколи не змінюються. Дехто навпаки – вважає, що людина змінюється постійно, скільки живе. Для мене обидві ці тези якісь дуже складні. Змінюватись чи ні – особистий вибір кожного. Головне, що кожен з нас має таку можливість: змінитися. Змінитися, в першу чергу, внутрішньо, змінити свої погляди, переконання, упередження, стереотипи тощо. Докладніше >>

Семикласники і Євробачення

Що робити, коли ти – вчителька музики, а в країні – скандал з Євробаченням? Вони ж спитають: учні. Варіант «взяти лікарняний і звалити з занять» не пропонувати. Мої семикласники – найкращі музичні експерти. Коли я в чомусь сумніваюся, то питаю в них. Тема постєвробаченського уроку музики в сьомих класах ніяк не могла оминути нацвідбір. Діти розчаровані. Вони хотіли Freedom jazz. Пісня-переможниця їм не сподобалась. Докладніше >>

Фейсбук та інші нещастя

Людям, щоб вижити і ЖИТИ, потрібні інші люди. Навіть якщо вони їх – інших людей – ненавидять. Мабуть, перші поселенці на Землі не вижили б, якби не трималися купи. Та і нині навіть «самотнім вовкам» так чи інакше потрібно взаємодіяти з іншими, бодай час від часу. Щодня наш світ так неймовірно ущільнюється, що знайти усамітнення (особливо у великих містах) майже неможливо. Докладніше >>

Діти vs тварини

У моєму домі, звичайній радянській двокімнатній квартирі, скільки себе пам’ятаю, все життя були тварини. Першого кота нам подарували, коли мені було років два. Іншого кота мама знайшла на вулиці. Він прожив у нас до глибокої старості. Потім був собака, на жаль, мав якусь загадкову хворобу і прожив усього два роки. Я ридала за ним страшенно. Далі ми узяли з дачі приблуду – цей двортер’єр прожив у нас 15 років на пару з котом. Докладніше >>

Теорія успіху

Успіх, успіх, успіх! Ти конче повинен його мати – успіх. Він просто необхідний! Про це тобі говорять сотні видань літератури нон-фікшн, заголовки газет і журналів, лавина реклами, тисячі фото, що ллються на твою голову з інстаграму, модні блогери і тренери-тренери-тренери. Всюди тобі пропонують курси-тренінги-воркшопи-майстер-класи «Як досягти успіху». Чи це успіх у бізнесі, особистому житті, материнстві, кулінарії або сексі, головне – успіх. Докладніше >>

Алкоголік – не людина?

Перший серйозний мороз цієї зими. Вечір, не аж так пізно – година восьма – але ж темно, холодно (дуже холодно) і безлюдно. Моя мама поверталася від нас додому. У неї в дворі є столик і дві лавочки. Як і всі столики з лавочками у дворах, цей частенько приваблює до себе різних любителів посидіти. Дуже різних – від мамочок з «сємочками» до місцевих (і не тільки) алкоголіків. Докладніше >>

По-вовчому

Чули приказку: людина людині – вовк? Мене завжди дивував її зміст. Тлумачення цієї давньої фрази стосується надвисокого егоїзму і жорстокості до іншого. Але чому – вовк? «Homo homini lupus est» – латинська фраза, що своїм корінням сягає у століття, які іменуються «до нашої ери». Що ж, у ті «часи темні» ще не було зоопсихологів (так, сама дивуюся, що є й така професія), які вивчали поведінку та вчинки тварин у їх природному середовищі існування. Докладніше >>

Учителька має бути панею

Мої баба завше кажуть, що учителька має бути панею. Бо що ж то за учителька, якщо вона, повернувшись додому зі школи, одразу хапається за господарку: летить до корови чи в город? Де вже їй в голові та наука? Вона ж – учителька! Вона має прийти додому, зложити чистенькі руки і читати книжку чи перевіряти зошити. Вона ж має постійно вчитися і розвиватися, щоб давати дітям знання. А коли ж їй розвиватися і читати, як вона натомість переймається господарством і домашніми справами? Докладніше >>

Праворадикали чи репери: хто врятує українську?

От ми кажемо – праворадикали, праворадикали… Не завжди заглиблюючись як у термінологію і суть поняття, так і в те, чи ті, кого ми так називаємо, справді ними є. Чи можна назвати праворадикалами групу молодих людей, які днями блокували одну із подій, організованих у Львові? Але про все по черзі. Днями у Львові відбувалася популярна і розпіарена подія. Докладніше >>

Хто ти? Фея стімпанку

Всі ми ідентифікуємо себе в той чи інший спосіб. Якщо несподівано спитати людину: “Ти хто?”, відповіді можуть бути дуже різні, часом неочікувані, місцями дивні. Один скаже: “Я – лікар /вчитель /таксист”, ідентифікуючи себе за професією. Інші можуть озвучувати якісь свої соціальні чи суспільні ролі – мама, дідусь, бізнес-леді, домогосподарка. Хтось може написати свої асоціації – “Я – світло /мрія /химера /красень”. Дехто може сказати: “Я – людина”. Докладніше >>

Просто дякую

У вас бувало таке, що раптом несподівано, спонтанно хтось робить вам подарунок? Або пригощає? Чи запрошує кудись, дає несподівано знижку, бонус? У мене таке стається доволі часто. І щодалі частіше. Я раніше дуже переймалась такими речами. Коли мені хтось щось дарував, то вважала за необхідне якнайшвидше зробити подарунок у відповідь. Почувалась «боржницею». Часто у мене з’являлись думки: «А що він/вона від мене хоче?» Докладніше >>

Мода на Бога

У Нього бездоганне почуття гумору. Зрештою – у Нього все бездоганне. Але гумор – особливо. Відоме «Людина планує, а Бог керує» – то про гумор, коли Бог жартує. Зовсім не можу уявити набундюченого, суворого Бога десь там, посеред небесної безодні. Він – близький, теплий і посміхається у бороду. Чомусь я думаю, що в Нього є борода. Ну – смішно. Згодна. Але моя дитяча уява у плетиві бабиних казок і моїх мрій змалювала мені саме такого Бога. Бо ж Він – давній-давній. Давніший за світ. То як же Йому без бороди? Докладніше >>

То ж не сміття

Прохолодний, майже осінній вечір у парку на Молодіжній-Хоткевича… На цілий мікрорайон це фактично єдине місце, де немає машин і багато тінистих доріжок, галявинок і лавочок. Влітку це справді таки єдине місце, де можна заховатися від спеки. Тож з навколишніх будинків сюди постійно сходяться матусі з немовлятами у візочках і трохи більшими малюками. Підлітки та молодші школярі гасають тут на велосипедах (вони навіть імпровізований памп-трек собі забабахали!) і «юзають» «фрішний» (безкоштовний) Wi-Fi. Докладніше >>

Медичне насильство

Не знаю, як глибоко сидить цей страх – десь на рівні якихось ментальних особливостей, на підкірках свідомості. Десь там, поза межами нашого раціо – у інстинктах. Цей страх великий і, часом здається, вічний. Страх перед інституціями. Видається, що отих кілька десятиліть системи таки добряче проїхалися нашими звивинами. Ми боїмося, щойно переступаємо поріг будь-якої державної чи схожої на неї установи. Докладніше >>