Історія Оксани Кваснишин: Напевно, це кінець

Майже два роки відома івано-франківська журналістка Оксана Кваснишин боролася з раком. Гроші на лікування, без перебільшення, збирали всім світом. Днями збір коштів жінка оголосила припиненим, бо, напевно, це вже кінець. Уже скоро вона сподівається назавжди забути про страшну хворобу. Оксана зізнається, що, попри всі пройдені випробування, вона дуже вдячна своїй недузі: «Якщо б можна було повернути час назад і відмовитися від цієї хвороби, я б не погодилася». Каже, вона вже не та, що була, від колишньої Оксани Кваснишин залишилася тільки обгортка.

«Люблю вас! Ваша Оксана»

«Шістсот двадцять три… Це мало чи багато? – днями написала у соцмережі Оксана Кваснишин. – Коли цю цифру перевести в одиницю вимірювання часу, то вийде рік і вісім місяців. Тоді ця цифра виглядає більшою? Чи не так? Ви цінуєте кожен прожитий день? Я – так. Їх у мене на даний момент 623. Саме стільки минуло з того часу, як я дізналась про діагноз. Якщо б не всі ви, мене б уже тут не було. Кожен день, кожна хвилина і кожна мить – безцінні, і заради них варто боротись. Навіть якщо доведеться опуститись у саме чистилище.
З останніх новин: наступне обстеження у грудні. Сподіваюся, що такі «канікули» плавно перейдуть в ремісію і ми забудемо про хворобу. До кінця року мене ще чекає маленьке лікування у вигляді таблеток та один специфічний укол, але це уже не хімії. На обстеження та процедуру гроші є, тому наразі ми припиняємо збір коштів і ще раз щиро дякуємо за ваші добрі серця. Ми щоденно молимось за наших жертводавців. Люблю вас! Ваша Оксана».

Зрозуміла – щось не так

«Після смерті мами ми з сестрою раз на три місяці робили обстеження. Того дня, коли УЗДистка мене оглядала, їй щось там не сподобалося. Відправила до лікаря, – Оксана пригадує той фатальний день. – Медик нічого конкретного не відповів, мабуть, аби не лякати. Сказав здати аналіз на онкомаркери. Результати мали прийти на мою електронну пошту. І прийшли. Я в той момент була на базарі. Спершу трохи вагалася: відкривати чи не відкривати. Відкрила. Коли побачила цифру, то зрозуміла – прийшла біда».

Оксанина мама також мала рак яєчників. Вся сім’я боролася за її життя кілька років. Розкішну велику квартиру в Долині мусили продати. Натомість купили малесеньке помешкання в Івано-Франківську, а решту грошей – на мамине лікування. Оксана бралася за будь-які проекти – аби лише заробити на препарати, тим паче маму лікували в Ізраїлі. Журналістка працювала майже цілодобово. Одного дня вона встала з ліжка і одразу впала – від виснаження.

Лікарі давали мамі півроку, але вона прожила три.

Коли Оксана довідалася про свою хворобу, одразу знала, що не матиме справи з українськими лікарями. Вирішила їхати лікуватися до Австрії. «Моя мама регулярно обстежувалася, але це не завадило українським лікарям виявити хворобу аж на четвертій стадії, – пояснює свою позицію Оксана. – Мало того, анестезіолог був настільки некомпетентним, що просто під час операції мама прокинулася. Уявляєте, який жах? Звісно, прокинулася не повністю, але певний біль все ж відчувала. Однак найстрашніше те, що операція їй узагалі була протипоказана. У мами була четверта стадія раку, пішли метастази. Якщо в цей час розрізати організм, то метастази починають поводитися, як тріснуте скло – далі ширитися по всьому тілу. Згідно з протоколом, метастази спершу треба прибити хіміотерапією, наче приспати їх, потім вони або зменшуються, або зсихаються. І лише тоді можна робити операцію і забирати пухлину».

«Дівчинко, все буде добре. Ти в Австрії»

Коли Оксана приїхала в Австрію, найважче їй було чекати на результати аналізів, які мали визначити точний різновид її раку – від цього залежала ефективність лікування. Дуже часто через неправильну діагностику організм просто «садять» хімією, але при цьому жодного впливу на хворобу не відбувається.

То були найважчі 40 днів у її житті: «Неможливо описати ці відчуття. Чекаєш і не знаєш, що буде далі».

Мало того, Оксані ще й трапився нечесний український посередник, то був лікар, який виступав зв’язною ланкою між журналісткою і австрійським професором. Шахрай пробував пропихати свої препарати і казав Оксані, що таку схему лікування призначив австрійський колега. А безцінний час стікав. Закралися сумніви. Журналістка у відчаї пішла на пролом – особисто зателефонувала у приймальню австрійського професора, сказала, що хоче зустрітися, бо ж він їй призначив хіміотерапію, просила, аби бодай пояснив, що й до чого. Австрієць шокував своєю відповіддю: «Так, як ви вчинили, – це несерйозно. Я вам призначив операцію ще на 21 березня, а ви не з’явилися. Операційна дурно простояла шість годин. А про яку хіміотерапію ви говорите, я взагалі не розумію».

В Оксани земля втікала з-під ніг. Почувалася загнаним звіром. Хотілося битися головою об стіну. Чужа країна, поруч лиш сестра, обоє ошукані, чоловік в Україні збирає гроші, пухлина росте…

Оксана домовилася зі своїм знайомим, який погодився бути перекладачем, і вони поїхали до професора. Коли австрієць дивився всі обстеження і призначення, які хворій давав український посередник, то в нього папери висипалися з рук. Лікар не міг повірити своїм очам.

Потім в Оксани нарешті почалося адекватне лікування в руках фахівців. Лапароскопічне втручання, хіміотерапія, вживлення порта в тіло, крізь який в організм надходять ліки, не спалюючи вени, далі були ще три хіміотерапії, потім операція, знову три хіміотерапії, а наприкінці 18 крапань препаратом «Авастин»…

Коли Оксана лягала на операційний стіл, то не могла викинути з голови страшний досвід її мами через недобросовісного анестезіолога. Жінка так боялася, що не переставала просити лікарів, аби лише не прокинутися під час операції. Медики здивовано переглянулися і відповіли: «Дівчинко, з тобою все буде добре. Ти в Австрії». І вони дотримали свого слова.

Тепер Оксана точно знає – якщо після спілкування зі своїм лікарем ви відчуваєте спокій, отже ви на правильному шляху. Якщо ні – тікайте геть якнайшвидше.

Ніби після контузії

Загалом на лікування разом із проживанням у Відні Оксана витратила приблизно 80 тисяч євро. Гроші збирали звідусіль. «Я дуже хотіла жити, – продовжує журналістка. – Але знала, що для цього треба дуже великі кошти».

Жінка каже, що головне в такому випадку – не мовчати, не боятися попросити в людей про допомогу, навіть якщо дуже соромно і здається, що це нереально. Демонічний персонаж Воланд із «Майстра і Маргарити» казав: «Ніколи і нічого не просіть! Особливо в тих, хто сильніший за вас». Але Святе Письмо говорить протилежне: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам».

Коли проходила хіміотерапію, їсти не могла – все здавалося пластмасовим на смак. Але мусіла їсти, хоча й дуже нудило. Ледве встигала добігати до туалету. Бувало, що з України передавали огірки і помідори. Дуже хотілося наших.

Постійно морозило. Ходити було неймовірно важко. На п’ятий поверх, де спершу орендувала квартиру, Оксана підіймалася титанічними зусиллями. Тому незабаром переїхала в інше помешкання.

А ще було дуже моторошно: «Страх був такий сильний, що вночі аж зуби цокотіли».

Часом хотілося побути наодинці, й Оксана просто тинялася вулицями Відня. Дивилася крізь людей, в нікуди. Якось навіть мало не потрапила під трамвай. Якийсь чоловік смикнув за рукав – урятував. Він ще щось кричав німецькою, але Оксана лиш байдуже глянула й пішла далі. Навіть не подякувала. Почувалася, ніби після контузії.

Коли крапали «Авастин», волосся вже не випадало. А взагалі Оксана так і не поголила голову за час лікування. Хоча рідні пропонували, сестра навіть казала, що за компанію теж обстриже свої коси. Але Оксана просто надягала шапочку. І таки залишився з десяток «героїчних» волосин, які все ж вижили.

У раціоні було дуже багато свіжовичавлених соків, Оксана пила їх літрами. Особливо добре почувалася після гранатового, який буквально піднімав її на ноги.

Журналістка каже, що перекопала весь інтернет, читаючи про свою хворобу, і тепер називає це своєю найбільшою помилкою. Там суцільний негатив. Хоча і без інтернету вистачало всіляких дурниць. Якось чоловікові Оксани зателефонували якісь люди і казали, аби в хаті поспалювати всі її речі і навіть ліжко, де вона лежала – бо то погана енергетика. «Люди вірять у різне, лиш не в Бога», – сміється жінка.

Є страх – немає віри

«Якщо б можна було повернути час назад і відмовитися від цієї хвороби, я б не погодилася», – зізнається Оксана. Журналістка пояснює, що здобула неоціненний досвід – вона по-справжньому пізнала Бога, відчула себе любленою дитиною.

Увесь час Оксана багато молилася. Спершу сварилася з Ним, махала руками, обурювалася, плакала, нарікала… Після смерті мами журналістка днювала в церкві, зверталася до Господа, так часто молилася… То чому ж Він допустив для неї цю страшну хворобу? За що? А потім Оксана заспокоїлася, відчула мир на серці, прийняла ситуацію – Всевишній має свій досконалий план, який її розум поки що не здатен осягнути.

І жінка почала будувати нові стосунки з Богом. Записалася у школу християнського життя, що у Відні. Прийшло розуміння, що молитва не може бути не вислухана.

«Якщо ви відчуваєте страх, отже у вас немає віри, – продовжує журналістка. – Треба читати Святе Письмо. Здавалося б, ну що воно дасть? Дасть! Це як посіяне зерно. Неодмінно проросте».

Планує жити

«Я лише недавно почала приходити до тями, – ділиться Оксана. – Рік і вісім місяців почувалася, наче під кригою. Під товстим шаром криги. Я ніби чула якийсь шум на поверхні, проглядалися люди, котрі щось кажуть… Я наче читала по губах: «Ми з тобою… Все буде добре… Ми тобі допоможемо…» Хтось стукав до мене через кригу. Я їх усіх бачила, але не розуміла, що коїться. І лише останніх два тижні крига нарешті почала танути».

Нині в Оксани вже відросла пишна та густа шевелюра. Мало того, волосся стало ще кращим і міцнішим, ніж колись було. Мабуть, таки правду кажуть – аби відродитися, треба спершу померти. «Це таки правда, – сумно всміхається Оксана. – Я вже не та, що була. Залишилася тільки колишня обгортка».

Її день починається з розмови із Всевишнім, яку жінка називає «кава з Богом». Щоправда, кави немає, бо Оксана її не п’є. Натомість жінка багато дякує: за те, що прокинулася, що бачить кольори, що всі рідні поруч, що є дах над головою… Протягом дня молиться по сім-вісім вервиць, обов’язково читає Святе Письмо.

Оксана тепер веганка, не їсть м’яса, риби, яєць, молочних продуктів, солодощів. Каже, що це її особистий вибір, адже офіційна медицина не довела вплив їжі на розвиток онкології. Журналістка сама для себе вирішила, що хоче харчуватися лише здоровою їжею. Також вона вживає сік із паростків пророщеної пшениці. Він дуже помічний – лейкоцити швидко піднімаються.

Що планує робити далі? «Жити, – усміхається Оксана. – А це вже немало». Колись вона собі пообіцяла – якщо виживе, то жодного дня не витратить намарно. Тому міркує над тим, аби в подальшому присвятити себе благодійництву. Найперше хотіла б вивчити німецьку мову, хоча це й не дуже легко, адже хімія з’їла всю пам’ять.

Оксана вагалася, чи давати це інтерв’ю, бо так шарахається отого «поборола рак». Адже це можна стверджувати лише через п’ять років – якщо не буде рецидивів і ремісія проходитиме нормально. «Але, з іншого боку, я уявляю, скільки зараз є людей, котрі опинилися в такій самій ситуації, як колись я, – продовжує журналістка. – Я знаю, як їм важко і наскільки дужі зневіра та відчай. Саме тому хочу поділитися пережитим. Сподіваюся, це торкнеться тих, хто потребує».

Наталя МОСТОВА

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!