У притулках для тварин на Прикарпатті живуть сотні собак. Історія кожного утриманця – особлива. Над кимось вдома знущались, тримали на прив’язі й не годували, когось вважали своєю живою іграшкою, іншого просто викинули на вулицю, а дехто там вже й народився.

Усіх цих безпритульних тварин під одним дахом зібрала благодійна організація «Дім Сірка». Наразі у калуському притулку перебуває близько 300 тварин, у микитинецькому – ще 320.

Голова благодійної організації Наталія Когут розповідає, що їм часто потрібна допомога. Скажімо, під час недавніх проливних дощів притулок у Калуші затопило, через негоду утриманці опинилися в небезпеці. На щастя, знайшлися небайдужі люди, які взяли тварин до себе на перетримку або просто допомогли коштами, тож ніхто не постраждав. І за це пані Наталія дуже вдячна.

Загалом у притулках потребують допомоги не тільки під час надзвичайних ситуацій, тут часом бракує елементарного – наприклад, корму та мисок. Також конче необхідно підсипати дорогу до притулку в Микитинцях. Та найбільше тваринам потрібна опіка господаря і дім.

«Галицький кореспондент» пропонує декілька щасливих історій про те, як у притулках «Дому Сірка» люди знайшли собі вірних друзів, а собаки – улюблених господарів.

Українські панянки в Німеччині

За словами Наталії Когут, декому з тутешніх утриманців вдалося потрапити у добрі руки за кордоном і знайти там справжнє щастя. Скажімо, минулого року собачка Мілка, якій було десь два-три роки, поїхала з новими господарями до Німеччини. У «Домі Сірка» вона опинилась, бо покусала перехожого в центрі Івано-Франківська.

У притулку Мілка жила у вольєрі й довгий час не підпускала до себе нікого. «Та за місяць-два ми з нею таки знайшли спільну мову», – пригадує пані Наталія. Через півроку Мілка пригледілась одній українці, яка живе в Дюссельдорфі (Німеччина). Волонтери «Дому Сірка» одразу почали робити закордонні документи тварині, а потім особисто передали Мілку в руки новій господарці. «Вийшло, що українська панянка стала німецькою фрау», – сміється Наталія Когут.

Два роки тому ще одна собака з Прикарпаття поїхала у Німеччину. Дівчинку звати Діна. Волонтери знайшли її травмованою у Лисці. Собачка була у важкому стані: постійно повзала на передніх лапах і від цього постирала собі задні. Згодом виявилося, що у Діни ще й пошкоджений хребет. Щоб вона могла рухатись, тварині купили спеціальний візочок.

Протягом шести місяців собака була на перетримці у Наталії. Весь цей час їй лікували пошкоджені задні лапки. Проте повністю відновити здоров’я не вдалося – вона залишилась на візку. Однак Діну запримітила українка з Берліна і забрала собачку собі.

Через рік у Діни за кордоном з’явилась нова подруга з Івано-Франківщини – Холлі. Історія цієї тваринки також невесела. Її знайшли взимку повністю лисою в селі Марківці Тисменицького району. Холлі тоді була ще маленьким цуценятком. Рік волонтери лікували собаку, і в результаті її забрала до себе та ж таки мешканка Берліна, власниця Діни.

Пощастило також чотирилапій Лакі. Минулої весни вона потрапила в автокатастрофу, залишилась жива, проте мала проблеми з лапами – потрібна була операція. Після цього Лакі була на перетримках у різних людей, але справжнього господаря знайшла аж у Канаді. «Тепер Лакі за океаном. Хоча вона розносить людям хату, але всі її дуже люблять і терплять», – розповідає Наталя Когут.

За словами очільниці благодійного фонду, до собаки у Канаді відносяться, як до дитини. Для Лакі навіть найняли спеціального собачого психолога, щоб змінити її важкий характер. «Цій дворняжці дуже пощастило», – зазначає пані Наталя.

Від голоду до щастя: історія Лінди

Не менш щасливими почуваються тварини, які залишились на Прикарпатті, але знайшли своїх господарів. Гарним прикладом цього є історія Лінди. Її до себе ще у 2015 році взяла сім’я франківського журналіста, редактора газети «Репортер» Андрія Філіппського.

Дружина Андрія Наталя Філіппська розповідає, що віддавна мріяла про чотирилапого друга, але спершу не мала можливості завести домашню тварину. Жінка підписалась на сторінку «Дому Сірка» у Facebook, тож періодично у її стрічці новин з’являлись фото собак. Таке нагадування про давню мрію зрештою змусило Філіппських навідатися до собачого притулку.

Спершу волонтери запропонували сім’ї собаку Кнопу, яка тоді була в інших людей на перетримці. Але під час першої зустрічі Філіппські та Кнопа не зійшлись характерами. До того ж тваринку на руках тримала маленька дівчинка, яка розплакалась і не хотіла віддавати друга. Собаку вирішили не забирати і знайти інший варіант.

«У стрічці новин у соцмережі мені трапилася собачка, яка зачарувала своїм поглядом і великим чорним носом», – каже Наталія та згадує, що тваринка тоді виглядала дуже сумною. Жінка одразу зрозуміла: ця дівчинка має бути її. Можна сказати, це була любов з першого погляду. Тому Лінду Філіппіські забрали наступного дня, одразу після її стерилізації.

Вдома у сім’ї живе також кішка, яка при першому знайомстві з Ліндою дуже злякалася: ударила собаку по її красивому носі. Острах у кішки не минав довго: майже два тижні вона жила на підвіконні, а в туалет вперше пішла через три дні після приїзду собаки, і то вночі. Господарка навіть почала домовлятися з волонтеркою про повернення собаки. На щастя, тварини врешті подружились. Тепер вони граються разом і навіть сумують одне без одного.

Раніше Лінда жила у господарів, які зовсім не доглядали за нею. Їй на день могли кинути якийсь кусок хліба, навіть пити не завжди давали. Мовляв, головне, щоб пес гавкав. «Вона дуже схудла, легко вилазила з нашийника і йшла шукати їжу. Потім її приводили додому або ж вона сама поверталась», – розповідає Філіппська. Зрештою вона потрапила у притулок як бездомна. Отримавши нову родину, Лінда тепер щаслива собака.

Як дитина

Відома франківка Тетяна Терсенова-Заводовська, власниця модельного агентства, експерт з етикету, стилю, дефіле, нещодавно також взяла собачку з «Дому Сірка». Раніше у неї вже був пес, але на початку року помер. Після  того вона з чоловіком вирішили завести ще одного чотирилапого друга.

Ще взимку Тетяна спільно зі знайомими накупила речей та їжі для тварин і вирушила у «Дім Сірка». Одна із собак відреагувала на її появу, як божевільна. «Вона почала гребти замерзлу землю, робити підкоп, щоб вилізти. Я не могла на це дивитися і втекла, а вона все копала і копала», – згадує Терсенова-Заводовська. У той день вона зрозуміла – ця собака її, потрібно буде дівчинку забрати.

У травні Тетяна приїхала за цією собачкою. Зізнається, що та не зовсім відповідала її вподобанням, але виявилася дуже доброю і лагідною. «Коли її принесли до нас, вона лапами обхопила шию Наталії Когут, – пригадувала пані Тетяна. – І це не дивно, бо це маля за свої півтора місяця життя перейшло через всі кола пекла».

Коли тварину, яку до речі назвали Капа (Капучино), залишили в домі нових господарів, вона декілька годин не рухалась і не реагувала навіть на їжу. Капа просто не могла повірити у те, що з нею відбувається, і боялась, що її знову кудись понесуть. Тепер Собачка звикла, що за нею доглядають, з нею граються та гуляють.

«З цією собакою наше життя зовсім змінилося. Чоловік дзвонить і питає, що у неї на вечерю. Знає, що за вечір мінімум тричі має погуляти. Ця тварина – як дитина», – каже франківка і радить кожному взяти собі собаку з притулку. Адже вони не винні, що безпритульні. А вдячними і вірними залишаться на все життя.

Людмила ОЛЕНЮК