Пташко, більше не лети!

Франківчанка випала з 10-го поверху і вижила. Довгі місяці в лікарняних палатах, досі мордують пекельні болі, але живе надією нарешті випростатися на повен зріст і знову самотужки ходити. Для цього потрібна дорога операція, а ще щодня необхідні ліки, продукти і чимось платити за житло. Однак і мотивація в жінки потужна – каже, що хоче почати зовсім інше життя, не таке, як колись.

Коли все летить шкереберть

Ніхто з нас не знає, коли нам судилося літати, а коли – падати. Багато чого в нашому житті залежить від нас, але іноді все летить шкереберть… В житті 31-річної Ірини Купки було все: сім’я, друзі, дім, краса і здоров’я, улюблена робота. Вона багато років працювала в церквах і золотила іконостаси, реставрувала ікони на висоті, а потім… упала.

Півтора року тому трапилася біда – жінка випала з вікна 10-го поверху житлового будинку і відтоді бореться за життя. У неї поламаний хребет, постійно треба ліками глушити нестерпний біль від защемлення нервів, так званий синдром кінського хвоста.

Необхідна операція, вартість якої близько півсотні тисяч гривень. Окрім цього, постійно треба купувати медикаменти, їжу, засоби гігієни, підгузки. Доходів Ірина не має, лише пенсія по інвалідності – півтори тисячі гривень… Біда і з квартплатою. Також є борг за комунальні послуги.

Нині вона переосмислює все, що було колись у її житті, вчиться жити сама і… без алкоголю. Іноді, аби це усвідомити, треба гепнутися аж з 10-го поверху. Мріє нарешті випростатися на повний зріст, самотужки ходити, знову обіймати донечку і повернутися до улюбленої роботи.

До падіння

«Рятуйте мене!»

«Один, два, три…» – встигла порахувати Іра під час падіння. Каже, що дуже добре це пам’ятає.

Того вересневого вечора надворі було сиро, дощило. Жінка була вдома, трохи п’яна – на той час вона ще полюбляла заглядати до чарки. Іра захотіла курити. Надвір було ліньки виходити, тому підійнялася на 10-ий поверх. Всілася на підвіконні, що на загальній площадці. Ноги під себе. Відчинила вікно. Курила. Коли викидала недопалок, Ірину хитнуло… не в той бік.

Після приземлення, жінка переконує, пережила клінічну смерть, споглядала власне тіло, як люди юрмилися навколо, як збирали її кросівки, а хтось ще закричав: «Ану обережно з тапчаном! Не бачиш, у неї нога обірвана!»… Коли розплющила очі, побачила лікаря й встигла сказати лиш: «Рятуйте мене!» І відключилася.

«Провісників тієї біди було багато, ось тільки я запізно їх розпізнала, – згадує франківчанка. – Наприклад, коли ми закінчували мій останній об’єкт, напередодні трагедії, колеги чомусь по кілька разів на день повторювали одне й те ж: «Іро, будь уважна…», «Обережно!». Також на своїй сторінці у соцмережі я чомусь оновила головну світлину – обрала фото птахи під час нічного польоту…»

 

 

 

Травматолог Олег Федунків, який лікує Ірину, називає дивом те, що жінка вижила. «У неї був важкий перелом поперекових хребців і крижової кістки, потім зрослося не так, як треба, – продовжує лікар. – Це називається  «неправильно консолідований перелом». Тому зараз є парез нижніх кінцівок – затерпання, погано працюють судини. Також після травми виник великий абсцес на сідниці. На щастя, все пролікували, загоїлося, хоч і лишилися певні наслідки. Операція здатна їй допомогти вирівнятися і знову самотужки ходити, але це хірургічне втручання є і складним, і дорогим. Робити треба якнайшвидше, бо ж з часом у місці травми утворюються спайки. Однак перед цим необхідно ретельно обстежити її поточний стан, наскільки організм готовий до операції».

На початках колеги-художники дуже підтримували Ірину грошима на лікування. Також зібрали кошти в школі, де навчається її донька. І волонтери долучилися. Наразі збір фінансів і будь-якої іншої допомоги координує та контролює керівник освітньо-благодійного проекту «Янголи поруч», франківчанка Ореста Возняк.

Як розповіла соціальний працівник Тетяна Огерук, ситуацію ускладнює те, що Ірина Купка прописана в іншому місті – там, де мешкає чоловік із донькою. Тому її неможливо влаштувати ні в Івано-Франківський геріатричний пансіонат, ні в хоспіс.

Після падіння

Ціль – вижити

Іра змалку звикла до боротьби за виживання. «Мої колеги не раз мені казали: «Ти живуча, як кішка – завжди можеш сама собі витягнути кістку з горла», – сміється вона.

Батька Ірина не знала, а мама постійно була п’яна. Дівчинка сама ходила в дитсадочок і школу, їздила в село, доглядала за молодшими братом і сестрою, готувала їсти. І навіть гроші заробляла – комусь допоможе на городі, десь поприбирає – і вже є на якісь продукти.

«Коли в дитсадку питали, ким мрію стати, я поняття не мала. В мене була єдина ціль – щоб ніхто з нас не був голодним, щоб ми просто вижили, – пригадує вона. – Все самі робили. Пам’ятаю, як із братом (а ми тоді ще геть малі були) самотужки накрили різдвяний стіл – наварили картоплі з м’ясом… »

Іра дуже не любить згадувати своє важке дитинство, намагається стерти погані сторінки з пам’яті, як файли з комп’ютера.

Потім дівчина жила в школі-інтернаті. Далі скочила в доросле життя. Ціль лишалася та сама – вижити. Без даху над головою – квартиру мама пропила. Іра вчилася в училищі, десь у той час і познайомилася з товариством місцевих митців. У реставраційних проектах працювати починала з самих низів. Спершу виконувала чорнову роботу: шліфувала, фарбувала… А потім спробувала золотити. Так Іра багато років була позолотником-реставратором, працювала із сусальним золотом. Каже, що таких фахівців є дуже мало.

«Ось бачите цей храм, – жінка показує світлини в друкованому каталозі. – Тут наша бригада повністю зробила реставрацію… А ось це моя робота… У храмі в Криму. Це ще до війни було… Працювала і в Франківську, і в Крилосі…»

Тепер лише так

Тепер, коли Іра приходить до свого лікаря на огляд, він усміхається: «О! Пташка прийшла!» Друзі, ті, що ще лишилися, називають її восьмим чудом світу.

Надворі вона пересувається на візку, вдома – за допомогою ортопедичної палиці. Розігнутися на повний зріст не може, ходить зігнута буквою «Г». Рецептурні ліки, які полегшують болі, треба приймати з перервами. І в ті періоди Іра готова верещати від болю.

Під час інтерв’ю жінка часто зупиняється, аби перетерпіти біль. Їй важко багато говорити: «Перепрошую… Від шокової болі внаслідок падіння зуби порозколювались. Я страшенно терплю».

Але не менший біль від розлуки з восьмирічною донькою, яка зараз живе з татом і його батьками в іншому кінці України. З чоловіком Іра ще перед падінням перестала жити разом, але за дівчинкою дуже сумує. Наразі є можливість спілкуватися з дитиною лише по телефону. Скоріше б уже на ноги стати!

Іра дуже любить фотографувати, найдужче – природу. Колись чоловік подарував їй на Новий рік професійну камеру. «А тепер ось забула, як користуватися нею, – сумно всміхається жінка, вовтузячись із пристроєм. – На півтора року я вилетіла з життя. За цей час пам’ять моя стала геть понищена. Особливо проблемна короткочасна пам’ять. Але я знову фотографуватиму. Неодмінно буду. Все треба робити з душею, з любов’ю – тоді будь-що вдасться. Навіть мити підлогу – з натхненням. Як нема наснаги, краще перечекати».

Як Ірі вдається морально триматися? Зціпила зуби і вперед. Переконує, що кардинально змінила погляди на життя. Каже, що без алкоголю воно значно приємніше і в сто разів барвистіше, тому тепер хоче лише так. «Смертю смерть подолала, – сумно всміхається Іра. – Треба було довести аж до такої трагедії, аби нарешті зрозуміти, що жила неправильно».

Наталя МОСТОВА

P.S. Охочим допомогти Ірині Купці треба зв’язатися з координаторкою освітньо-благодійного проекту «Янголи поруч» Орестою Возняк за тел. 0666789463. Або ж можна надіслати гроші на картку Орести 4731 2191 1106 6183 (ПриватБанк).

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!