Реабілітація учасників АТО: ставка на якість, а не на кількість.

Війна в Україні привела до багатьох змін: розбудови армії, масштабного  волонтерського руху і створення різних структур: державних , напівдержавних, які займаються питаннями війни. У свій час на території України з ініціативи Президента України створено Центри допомоги учасників АТО, як дорадчий орган при ОДА. Фактично це структура, яка має малоефективні інструменти: моніторинг, рекомендації, запити, звернення. Та коли мова йде про війну, то дуже багато державних установ та керівників, які їх очолюють, готові слухати. Також будь-яка структура, в тому числі Центри АТО, якісна, якщо туди входять ефективні люди.

Кожен рік війни – це нові проблеми та нові виклики.

У перший рік війни найбільшою проблемою було отримання посвідчення УБД. Сьогодні це вже не актуально, навіть добровольці отримали відповідний статут і мають визнання.

Наступний етап у цій неоголошеній війні – це пільги для учасників АТО. Як результат, в Україні прийнято  десятки різних пільг для військовослужбовців, написані і реалізовані різні програми як державного, так і місцевого значення. Левова частка пільг виконується, але є і ті, які залишаються на папері. Проте варто зазначити, що чимало учасників АТО через фінансові виплати, різні допомоги не хочуть працевлаштовуватися і ця «пільгова годівниця» є далеко не ефективним соціальним інструментом.

Зараз ми перебуваємо на етапі активного обговорення теми щодо повернення бійців у мирне життя: реабілітація, відновлення організму, стабільний психічний стан, підтримка родини, запобігання алкоголізму та суїциду.

Різні ідеї – різні бачення

Цього тижня у Львові відбулася зустріч з керівниками та координаторами Центрів АТО з цілої України. Україна різна і люди різні. Оскільки Прикарпаття знаходиться далеко від Луганська, то тут, так би мовити, відсутність війни і відсутність проблем, але саме Франківськ є найсприятливішим середовищем для роздумів над реформами.

Отож, пропозицій і бачень у волонтерів та ветеранів дуже багато. Та коли ми ведемо мову про державний ресурс, то слід пам’ятати про процедури. Часто саме нормативно правові норми «з’їдають» навіть найкращі ідеї, бо поки ідея проходить обробку через положення, розпорядження, реєстрації, то в результаті залишається висушений цинічною бюрократією певний захід, на жаль, вже без ідеї. Тому реалізувати ефективну реабілітацію учасників АТО за бюджетні кошти справа непроста.

До сьогоднішнього дня реабілітацією учасників АТО в Україні займалася Державна служба в справах ветеранів та учасників АТО, а також частково Департамент соціальної політики. Волонтери, ветерани працювали окремо. Якщо проаналізувати, які результати досягнуті в рамках реалізації державних реабілітаційних програм, то насамперед варто уточнити, що держава займалася не реабілітацією, а відпочинком. Якщо держава ставила за ціль сприяти фізичному та психологічному відновленню організму учасника АТО, то із завданням не справилася. Крім того, ця «добра справа» увінчалася скандальним розкраданням коштів, непрозорим проведенням тендерів.

А волонтери роблять своє… В Івано-Франківську діють 5 реабілітаційних проектів, завдяки яким відбувається відновлення учасників АТО та їх родин. Більшість проектів уже мають свої бази. Деякі проекти отримали фінансову підтримку від органів місцевого самоврядування, інші розробляють механізми та шукають спільну мову з владою.

Що ж робити з державою, гроші на реабілітацію є, а результату немає?

Волонтери та ветерани різних областей України мають і різне бачення вирішення проблем реабілітації бійців. Більшість концентрують увагу на локальних проблемах. Дехто акцентує увагу на психологах, деякі області створили бригади, які виїжджають до проблемних бійців, дехто апелює до міністерств (затвердження чіткої процедури проведення реабілітації), не забувають і про підготовку фахових реабілітологів. Попри великий мікс різних пропозиції були справді цінні думки.

Насамперед дуже важливо зрозуміти, реабілітація це комплексний процес. Не можна розглядати реабілітацію людини, в тому числі і бійця, в окремих процесах. Відповідно цим повинні займатися спеціальні реабілітаційні центри. Таких в Україні на разі три (державних). Важливим кроком, що передує самій реабілітації, є якісна діагностика, яку повинні проводити ті структури, які реалізовуватимуть курс реабілітації.

Хто і як за це буде платити?

До цього часу вартість реабілітації держава вимірювала фіксованою сумою. Тобто під час проведення тендерів Державна служба у справах ветеранів виділяла фіксовану суму, в яку закладала певну кількість путівок. Повна утопія! Якщо людина потребує реабілітації, то тільки після діагности можна приблизно визначити суму реабілітації і то не завжди. Адже, один учасник АТО потребує кількох процедур, а інший може проходити довготривалу реабілітацію. Тому фіксована сума і тендери тут ні до чого.

Що варто зробити!

Якісним кроком у напрямку реабілітації учасників АТО була б передача коштів з державного бюджету в місцеві. Визначити виконавців: або це департамент соціальної політики, або департамент охорони здоров’я. Оплата реабілітації повинна здійснюватись  від «а до я». Тобто якщо учасник пройшов діагностику і розроблена реабілітаційна програма, то по факту виконаних процедур департамент мав би оплачувати послуги. Тому сума коштів не може бути фіксованою. Акцент варто ставити на досягнутому результаті.

Важливою проблемою реабілітаційного процесу є визначення учасників, а особливо коли йдеться про бійців з сільської місцевості. Важливим є стеження за бійцем після реабілітації. Враховуючи, що в Україні майже в кожній галузі запущені реформи, то над цим питанням потрібно працювати окремо.

Попри всі труднощі, варто виходити з того, що маємо. Враховуючи, що реабілітаційних центрів в Україні не багато, то варто хоча б на місцевому рівні втілювати програми, які б давали можливість якісно проводити реабілітацію. Якщо в сукупності певна кількість бійців пройде реабілітацію через державні реабілітаційні центри, а інша скористається волонтерськими реабілітаційними проектами, то це вже перемога (не кількісна, а якісна).

Як держава реалізує процес реабілітації на четвертий рік війни – побачимо, але кожен втрачений рік – це новий пласт проблем, з якими можемо й не впоратися.