Як би вони не розвалили країну…

Коли дує сильний вітер, він піднімає сміття. І дурні люди дивляться на сміття і кажуть: ото вітер! А це тільки сміття… От зустріло воно стіну і тихо лягло коло її підніжжя, а вітер полетів далі.

Л.Андреєв «Іуда Іскаріот»

Йдуть місцеві вибори 2015 р. Вірніше, вони нагло вриваються у нашу свідомість усміхненими фізіономіями, що дивляться на нас з білбордів, плакатів на стінах під’їздів та газет, які несе вітер вулицями дворів.

Усі кандидати подають себе найкращими і тими, які змінять місто на краще. У 2010 р., коли я потрапив в обласну раду, то сподівався зустріти там модерних успішних людей, які здатні здійснити позитивні зміни в області та країні. Проте з часом переконався, що частина з них є аферистами та пристосуванцями.

Складається враження, що з Марсу в Україну раптово висадився десант месій, і для успіху країни лише варто вибрати команду переможців і все… Сьогодні ж більшість персонажів, які усміхаються з друкованої продукції, є мені знайомими. І страх обіймає за країну. Як каже мій добрий побратим: «Як би ці кандидати не розвалили остаточно країну…»

Працівники міськвиконкому й апарату облради з тривожними відчуттями очікують приходу нових депутатів, бо здогадуються про їх професійні та моральні якості. Спробую охарактеризувати тих, хто стане захисником інтересів громадян після жовтня 2015 р., без акцентування на конкретні партії, бо всюди є «люди і людиська».

Сподіваюся, що найбільшу групу кандидатів у депутати все-таки становлять романтики, що щиро сподіваються докластися до розбудови держави. Але вони не враховують, що партійні інтереси не завжди дозволятимуть їм робити щось на благо суспільства, а добре виконувати депутатські повноваження на громадських засадах – справа не з найлегших.

Другу групу становлять перебіжчики та пристосуванці. Вони завжди опиняються в провладних чи рейтингових партіях і вміють ефективно використати свій депутатський статус у приватних цілях.

Так, перебіжчики гостро критикують своїх попередніх господарів і роблять дурниці, але сподіваюся, що це їм не допоможе. Одна така «активістка» лила «крокодилячі сльози» на завершальній сесії облради та переймалася пільгами для вояків АТО. А те, що вона в 2010 р. піднімала рейтинг Партії регіонів на Калущині, а в 2013 р. не випускала студентів на революцію, вже якось забулося.

Уже немає потреби згадувати про вільну агітацію «Нашого краю», яка складається з недобитків-«ригів». Жаль, що українці мають здатність швидко забувати.

Натомість пристосуванці десятиліттями сидять у теплих чиновницьких кріслах та говорять правильні речі, але їх не роблять. Адже зробити щось вагоме – це завжди нажити собі ворогів, а це загрожує втратою затишного кабінету та інших «благ». Ця каста наразі невмируща. Про них кажуть в обласній раді: «Все минає, а вони залишаються».

Ну і про найогидніший для мене прошарок кандидатів. Оскільки кожна революція піднімає догори всілякі нечистоти, то вони потім рвуться до влади і, як погана китайська підробка, намагаються спекулювати на святих для українців речах. Пам’ятаю, один з таких «авторитетів» з’явився в останні дні революції в ОДА і після 20 лютого почав себе вести як герой Майдану, а далі привчився наїжджати на бізнес держслужбовців у цілях кришування й отримання грошви. Ходив у військовій формі, до якої не мав жодного відношення. Такий крикливий тупий персонаж – справжня «дитина лейтенанта Шмідта». Так воно сьогодні у тій же формі красується на агітаційних матеріалах.

Нічого не змінюється і в середовищі партій. Провладні структури не гребують здирати гроші за місця, немовби на виборчу кампанію, опозиційні – популістично обіцяють організувати рай в Україні.

За 25 років незалежності України з’явився прошарок нових партфункціонерів, які не придатні ні до чого, окрім партійної роботи. А ще поширилася тенденція – пхати в депутати всіх родичів до сьомого коліна. Ну суцільні патриціанські родини… А ще забув про незнищенне партійне вождівство. Адже, як правило, конкурентні середовища в партіях витісняються на маргінес, а навколо лідерів крутяться недалекі підлабузники.

І насамкінець. Політика – брудна справа, але для того, щоб відчути її запах, треба в неї вступити. І як би ви себе не переконували, цей запах ніколи не нагадуватиме французькі парфуми. Але я схильний вірити невтомному оптимісту Василю Іваночку, що в нас все-таки буде колись справжня модерна еліта.

 

Сергій Адамович

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!