Знайомтеся – пермакультура!

В Івано-Франківську створять осередок пермакультури, до якого може долучитися кожен, хто цінує здоровий спосіб життя і прагне розвиватися в цьому керунку. Йдеться не лише про їжу, але й про ефективне використання відходів та створення екоферм – словом, гармонійне співіснування з довкіллям, яке вже давно практикують у Західній Європі.

Що таке пермакультура?

Пермакультура включає різні підходи до дизайну навколишнього середовища і способи ведення сільського господарства, що ґрунтуються на природних взаємозв’язках. Іншими словами, пермакультура вчить жити за правилами природи, не завдаючи їй шкоди, максимально ефективно використовувати вторинну сировину. Пермакультура виключає відходи, адже зайвих речей не буває. Вторинна сировина є величезним ресурсом. «Продукція, яка вирощується пермакультурно, а не на монокультурних господарствах, містить більше білка, каротину, фолієвої кислоти, мікро- та мікроелементів, вітамінів», – розповідає голова ГО «Берегиня роду» Марія Пахолок

Пермакультура вчить, як відходи з вбиральні можуть бути корисними для городу, як легко і без затрат змайструвати зелені дахи і створювати урбан-сади навіть на піску чи в горах, як зробити нетоксичний ремонт у помешканні й багато всього іншого. Пермакультура також дає розуміння, чому для доброго врожаю більше не потрібні півтораметрові грядки, адже в нашому регіоні це не доцільно. Марія Пахолок переконує: ефективно використовуючи саму лише вторинну сировину, можна здійснювати справді дивовижні речі. «Наприклад, у Нью-Йорку фермер, маючи лише чотири сотки землі, годує сотню ресторанів», – каже керівник ГО.

Вперше термін «пермакультура» ще в 70-х ввів австралієць Білл Моллісон. Йому вдалося створити сільськогосподарську систему, що ґрунтувалася на різноманітності наявних видів рослин і тварин, яку він згодом назвав пермакультурою. Цей підхід до проектування базується на етичних принципах турботи про довкілля, землю та людей. Біллу Моллісону спала на думку ідея – чому б не створити таке середовище, де всі рослини і тварини будуть взаємодіяти одне з одним, як у справжньому лісі, замінивши деякі елементи на більш корисні для людини: на плодові або лікарські рослини, городні культури, домашніх птахів і тварин.

Спочатку напрямок пермакультури був пов’язаний із сільським господарством і відповідав на запитання, як зробити систему таким чином, щоб вона вимагала менше людських ресурсів. Адже єдиний приклад у світі сталих систем – це природні системи, оскільки вони існують, розвиваються, еволюціонують тисячоліттями, здатні пристосовуватись до змін і не

вимагають втручання. Відтоді багато людей стали це використовувати в органічному землеробстві, де поступово сформували дизайнерські принципи, тобто конкретні рекомендації, як це можна втілити в організацію власного господарства. При цьому найбільш вражаючі результати отримали саме у відновленні або деградованих систем, або екстремальних систем – наприклад, деградованого ґрунту.

Загалом, пермакультура є принципом створення людських поселень та сільськогосподарських систем, в основі яких закладені знання екології та законів природи. Філософія пермакультури базується на трьох ідеях: турбота про Землю, турбота про людину та обмеження споживацтва.

пермакультура

Згуртувати зусилля

Усвідомлена співпраця людини і природи, разом з використанням досягнень науки і техніки, в результаті принесе людству такі багатства, про які воно навіть не мріяло. І в цьому, вважає Павло Арданов, голова Громадської спілки «Пермакультура в Україні», допоможе пермакультура, яка не так давно утворилася.

Павло Арданов каже, що хоче згуртувати зусилля тих, хто вже успішно використовує методи пермакультури в господарстві, аби дати їм змогу ділитися досвідом та підтримати новачків на цьому шляху. Планують створити школу, де навчатимуть пермакультурі на високому рівні за світовими стандартами та з урахуванням місцевих умов і потреб. Крім того, важливим є створення платформи для пермакультурних господарств та проектів, де вони зможуть представити себе: запропонувати органічну продукцію, навчально-демонстраційні екскурсії, послуги із зеленого туризму, пермакультурний дизайн тощо. Детальнішу інформацію про пермакультуру можна знайти на сайті ГС «Пермакультура в Україні».

Основні принципи

Основною відмінністю пермакультури від інших методів озеленення є те, що це не просто набір практичних методів, а спосіб мислення і адаптації до певної екології, що базується на відповідних принципах.

  1. Спостерігайте і взаємодійте. Пермакультура опирається на розуміння вашої ділянки і місцевих умов. В ідеалі потрібно вивчати свою ділянку протягом року, спостерігаючи за закономірностями сонця, вітру, зливи, повені, граду, снігу, тварин, шуму тощо. Навіть якщо неможливо зробити ретельну оцінку внутрішніх властивостей ділянки, відвідайте довколишні сади, аби побачити, що добре росте у вашому районі.
  2. Виробництво без відходів. Одна з головних переваг пермакультури саду – це те, що немає ніяких відходів. Натомість знаходимо способи повторно використовувати залишки від садівництва. Компостування є одним із прикладів, особливо червоний черв’як, який ефективно перетворює органічні відходи, і їх можна потім покласти назад у грядки. Травний тракт черв’яків конвертує харчові відходи, збагачує харчову мережу ґрунту і є ключовим чинником для компосту. Це повний їстівний життєвий цикл рослин: від зібраного врожаю, приготування їжі, переробки хробаками відходів і, нарешті, повернення у сад як добрива.
  3. Дизайн. Пермакультура прагне зрозуміти й імітувати успішні моделі, які існують у природі. Наприклад, форма спіралі є у всьому: від галактик до структури ДНК будиночка равлика. Вона добре працює як шаблон дизайну для трав’яного килима, тому що він створює більше поверхневого простору на невеликій ділянці. Спіральні ліжка також створюють ефективний мікроклімат, тому що ви можете використовувати деякі рослини, щоб затіняти інші. Це означає, що можна вирощувати трави, які люблять сонце, наприклад, розмарин і чебрець, поруч із тими, які тягнуться до тіні, як-от м’ята і фіалка.
  4. Взаємодоповнення, а не розподіл. Розміщення рослин разом у правильній комбінації допомагає їм рости у співпраці одна з одною, а не в конкуренції. Таким чином весь сад як екосистема більший, ніж сума його частин. І коли ви, не поспішаючи, подивитеся, що відбувається в наявному ландшафті, можете знайти способи внести зміни так, щоб усі елементи працювали, взаємодоповнюючи один одного.
  5. Різноманітність. Більшість садівників люблять переглядати рослинні каталоги нових сортів овочів, оскільки вирощування такого розмаїття не просто цікаве, але й розумне. Спостерігається менша вразливість до хвороби або шкідника, коли різні овочі та сорти висаджують близько один від одного. Може налічуватися навіть кількасот видів.

Під час ірландського картопляного голоду 1845-1852 рр., коли загинув один сорт картоплі, який широко вирощувався і був сприйнятливий до картопляної гнилі, мільйон людей загинуло і стільки ж емігрувало. В Андах навпаки – картопля росла і розвивалася 5000 років, місцеві вивели тисячі сортів.

Кожен рік у пермакультурному саду повинні бути представлені деякі нові сорти разом зі старими. Це будуватиме різноманітний асортимент рослин і створюватиме збалансовану систему саду, яка може витримувати втрати без особливої шкоди для всього саду. Це допомагає забезпечити стійкість в умовах зміни клімату та інших екологічних проблем.

Досвід Куритиби

Пермакультура також має величезне значення для розвитку громадянського суспільства. Будь-які напрями і галузі, наприклад, органічне землеробство, екологічне будівництво, планування сталих міст, міст майбутнього, енергоефективних міст, чудово вписуються в концепцію пермакультури.

Бразильське місто Куритиба – приклад, як зі звичайного міста, що нагадувало сміттєзвалище, зробили екологічно зразковий осередок. У 1971 році архітектор Жайме Лернер став мером Куритиби. Міське населення на той час

перевалило за мільйон. Більшість людей проживали в фавелах – нетрях, заповнених будинками з картону та іншого підручного матеріалу. Незабаром однією з найбільших проблем для мера стало сміття. Міські сміттєвози не могли навіть проїхати в райони фавел, оскільки там не було вулиць. І, як наслідок, виростали купи сміття, в яких плодилися гризуни та поширювалися всілякі захворювання.

Оскільки не було грошей, щоб створити нормальні умови, а саме розчистити бульдозерами територію і прокласти вулиці, команда Жайме запропонувала інший вихід. По межах фавел поставили величезні металеві контейнери. На них наклеїли широкі етикетки з написами «скло», «папір», «пластик», «біовідходи» і т.д. Для тих, хто не вмів читати, їх ще й розфарбували в різні кольори. Кожному, хто приносив повний мішок відсортованого сміття, видавали талон на автобус, а за біовідходи давали пластикову картку, яку можна було обміняти на пакет свіжих фруктів і овочів. В останні роки поширенням більшої частини квитків займався приватний сектор.

По 50% квитків корпорації видавали своїм службовцям. Паралельно збільшувалася частка фруктів та овочів в обмін на сміття. У свята в обмін на «сміттєві гроші» давали святкові страви. Шкільна програма зі збору сміття дозволила забезпечити зошитами найбідніших учнів. Незабаром десятки тисяч дітей вичистили весь округ, вони швидко навчилися розпізнавати різні типи пластику. А їхні батьки стали використовувати отримані автобусні квитки, щоб діставатися до ділової частини міста, де вони працювали.

Жайме Лернер просто винайшов нові гроші. Ті автобусні квитки і картки на харчування – це різновид додаткової валюти. Його програму «Сміття, яке не сміття» цілком можна охрестити «Сміття, яке є вашими грішми». Сьогодні в цьому процесі беруть участь 70% будинків в Куритибі; 62 найбідніших райони обміняли 11 тис. тонн сміття майже на мільйон автобусних квитків та 1200 тонн їжі. Паперове сміття, що відправляється там на переробку, щодня рятує від вирубки 1200 дерев.

Наталя МОСТОВА