Дівчинка з очима полоненого

Дивлюся на Анюточку… Їй майже три роки. А вона ще ніколи не бачила тата. Тата, який захищав Батьківщину і тепер усіма забутий у полоні. Я вглядаюся в ці маленькі оченятка… Вони, сповнені надії, вдивляються в мої, наче намагаючись знайти у мені рідну людину, рідного тата. Тата, якого вона бачила тільки на фото. Анютка не знає і не розуміє, але дуже хоче знати, як це – бачити татка. Татка, який зможе не лише на відстані віддати всю любов і тепло рідній дитині, котрої також ніколи не бачив. Дві нещасні душі, які живуть лише надією і невідомістю. Докладніше >>

Атеїзм, що помер у Франківську

Останнім часом я все частіше звертаюся до Бога. Не йдучи в церкву, не вголос, а подумки. Проїжджаючи повз різні релігійні об’єкти, яких раніше не помічав, нерідко зупиняюся, щоб роздивитись, залюбки читаю статті про Бога. Хоча ще донедавна називав себе атеїстом, ставився агресивно до людей, які намагалися розповісти про релігію, церкву чи Бога. Тепер не насмілююся себе називати атеїстом, і не тому, що начебто буду за це горіти в пеклі. А тому, що соромно. Докладніше >>

Як я від війни сховався, або Шланг російського виробництва

Стоячи біля полиці із запчастинами до пральної машинки, я загородив місце, де висіли шланги. Привітний консультант мене ще відразу попередив, що інші шланги розібрали, залишилися тільки російські. Я чітко для себе вирішив не брати, адже тоді навіщо і за що я воював, заради чого терпів полон… Я стояв і думав, чому, коли в країні війна, в нас і далі співпрацюють з окупантом, адже ми тупо платимо агресору. Докладніше >>