21 січня 1978 року на Тарасовій горі у Каневі український дисидент Олекса Гірник здійснив акт самоспалення. Він був із Калуша. Не знаю, чи обговорювало наше містечко тоді, у січні 1978 року, цей вчинок, чи тихо мовчало, лиш іноді перешіптуючись по закутках. Я народилася трохи пізніше, та й у житті радянської дитини не мало бути Докладніше >>

            Мабуть, з усіх наших класиків Стефанику пощастило найбільше. Маю на увазі, що рівень нашого зацікавлення його приватним життям таки менший, аніж зацікавлення тим, що він писав. Ми не рахуємо, скільки любовей у нього було, не згадуємо про його болячки, про те, що він їв чи не їв, та навіть про прокляття його роду не Докладніше >>

– Вам би тільки у тих своїх телефонах сидіти. Тупієте і не бачите…             Як гадаєте, хто і кому це сказав?             Ця осудлива фраза була кинута мені, коли я сиділа на лавочці у парку і перевіряла на планшеті завдання студентів, які вони мені поскидали у Google class. Я так часто роблю: виходжу після домашніх Докладніше >>

            Журналісти ОТБ «Галичина» для передачі «Позиція Галичини», присвяченій Лесі Українці, провели експеримент: питали випадкових перехожих, що ті знають (пам’ятають) про цю письменницю. Картина була сумною. Так, звичайно, є страх камери, хвилювання, ефект несподіванки, люди поспішали, замислені про своє, але… Хтозна, чи у більш сприятливих умовах це все було би інакше. Можливо, згадали би «Лісову Докладніше >>

У глибокому дитинстві я, не дуже довго, але все ж мріяла стати балериною. Згодом думала про журналістику, а потім вирішила, що буду вчителькою української мови та літератури. Батьки були здивовані, бо ж якщо ти вчишся у школі з поглибленим вивченням англійської мови, то в пріоритеті мали би бути інші спеціальності. Паралельно я мріяла про створення Докладніше >>

            Перший справжній сніг, не отой, що швидше розтає, ніж падає, а справжній, такий, що впевнено виблискує під ліхтарями, у мене асоціюється з моїм татом та ковзанами. То були часи страшних дефіцитів, але моїм батькам вдалося десь роздобути ковзани – такі справжні, ну майже, як у фігуристок в телевізорі. Вони були завеликі, сірі, трішки потерті, Докладніше >>

         У 2019 році відбулася прем’єра фільму «Заборонений». Наповненість залів – то окрема історія. Але починалося усе ще до прем’єри: сцени із судовим процесом – різати їх чи не різати, показувати чи не показувати адвоката Стуса тощо. Відтак частина глядачів пішла з цікавості: подивитися, чи порізали, чи все показали, бо ж якщо не порізали, то Докладніше >>

«На вершині гори Ігор змерз. Його товаришка Ліза запропонувала зігрітися, як це інколи роблять дорослі, спробувавши глінтвейн – напій, що містить алкоголь. Як має вчинити Ігор? Змоделюйте поведінку дітей». Ні, це не початок казки чи якогось горору. Це 91-а сторінка підручника «Я досліджую світ»: підручник інтегрованого курсу для 3 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах) / О. В. Волощенко, О. П. Козак, Докладніше >>

             Якось на одній із наших пар під час мого навчання філфаці письменник Степан Процюк розповідав нам про Лесю Українку та її «Кассандру». Він звернув увагу на двох героїв цього твору: саму Кассандру та її брата Гелена. Обоє були жерцями. От тільки пророцтва Кассандри були правдивими, драматичними і тривожними, а у Гелена вони були брехливими, Докладніше >>

Ці вибори якісь дивні. Ні, не химерними змінами до законодавства, а тим, що балотується безліч моїх знайомих. Справді, легше назвати тих знайомих, що не йдуть у вибори, аніж тих, що йдуть. Більшість із них – хороші люди, частину знаю як добрих фахівців, майстрів своєї справи. Чому кажу «більшість», а не «всі»? Та бо просто не Докладніше >>

Поет та освітянин Богдан Томенчук назвав нашу дистанційну систему освіти електронною кам’яною сокирою. Те, чим ми займалися ці всі карантинні місяці в освіті, десь так і можна означити. Про карантинні часи ще напишуть не один роман, не одне дослідження, які вдало замінять оті всі численні «чим зайняти себе на карантині», «як перебути карантин та не Докладніше >>

Нещодавно мій колега перехворів на коронавірус. Ситуація начебто буденна, враховуючи кількість хворих, і не сенсаційна. Можливо, і так, але не для тих, хто перебуває кілька тижнів в інфекційній лікарні у тяжкому стані. І все б нічого, якби не те, як саме він заразився. А заразився він від іншого колеги, який, живучи під одним дахом з Докладніше >>

На не таких вже й давніх мапах ми можемо знайти спогад про Аральське море, а з новіших світлин на нас сумовито споглядатимуть покинуті кораблі, які кілька десятиліть тому лишилися без цього моря. Для українців воно більш відоме під іншою, неофіційною, назвою – Шевченкове море. Про Кос-Арал знаємо зі школи, як і про Аральську описову експедицію, Докладніше >>

            Мій син та я сприймаємо зиму абсолютно по-різному. Я сумую за кучугурами снігу з мого дитинства, за тим відчуттям, коли ти залишаєш в снігу глибокі сліди, за нашестями сніжинок, які, здається, приходять у твоє місто ледь не назавжди, за засніженими вечорами, якими тато вчив мене кататися на ковзанах. Для мого сина сніг – це Докладніше >>

            Десь ходять люди, в яких тече моя кров… Можливо, з кимось із них я перетиналася на вулицях нашого міста, можливо, комусь була випадковою попутницею в поїзді, можливо, комусь із них підписувала книжку на презентації. Від думки про це голова йде обертом… Таких людей небагато, адже я здаю кров лише з 2014 року, але все Докладніше >>

            Зізнаюся, фраза, винесена у заголовок, не моя. Випадково почута. Ні, не почута, кинута в спину, немов ніж. Якщо у тебе встромили ножа, то думаю, ти маєш право його лишити собі. Я не привласнюю цю фразу, просто не знаю авторки. То була котрась із двох пань, яких я обходила, поспішаючи на зустріч із магістранткою. Імен Докладніше >>

            У двадцятому столітті нас так мотало і шматувало вітром історії та чужих імперій, що дивно, як ми вціліли, ще й відновили свою державність. Ми виживали всупереч, а не завдяки, і робили це так довго, що почали наївно сподіватися, що нам усе минеться. Що би ми не зробили, віримо, що усе якось та й буде Докладніше >>

            Колись я попросила своїх студенток написати кілька речень на тему «Чому мені начхати на Шевченка». Хтось реально обурювався: як я можу про таке навіть думати, вони ж його люблять, хтось дивувався, а хтось написав, що Шевченко – це прекрасно, але головне не знання про нього, а те, щоб ми всі були здорові. Знаєте, я Докладніше >>

Моя мама померла, не доживши навіть до 60 років. Спочатку рак з операцією та хімією. Потім, коли здавалося, що його подолано, – один діагноз, другий, третій. Виборсувалися з одного, потопали в іншому. Так було кілька років. А потім інсульт, і за кілька тижнів зупинка дихання. Її немає з нами вже шість років… Ми не зверталися до благодійних фондів. Тягнули самі – родина і близькі. Але якби не могли, то просили би всюди, де можна. Я знаю, що таке онко. Докладніше >>