Автор Конституції ЗУНР

Українська революція на землях Галичини проявила себе у вигляді Західно-Української Народної Республіки. Поява цієї молодої держави значно активізувала діяльність низки українських вчених, які хотіли докластися до рідної справи. Серед них – український вчений-правник, політичний діяч та автор проекту Конституції ЗУНР Станіслав Дністрянський. Розповімо детальніше про життя і діяльність цієї непересічної постаті в нашій історії.

Серед найбільш відомих дослідників життєпису Дністрянського варто згадати проф. Миколу Мушинку із Словаччини. Станіслав народився 13 листопада 1870 р. у Тернополі в сім’ї доктора філософії. Северин Дністрянський у вересні 1871 р. став першим директором щойно відкритої чоловічої вчительської семінарії у Тернополі, а у 1886 р. очолив вищу гімназію у Тернополі, де викладав фізику і математику. Указом від 20 квітня 1889 р. звільнений з посади директора гімназії і призначений крайовим шкільним інспектором у Львові.

У 1876-80 рр. Станіслав навчається в 4-річній початковій школі при учительській семінарії в Тернополі, після чого вступає до місцевої гімназії. У 1888 р. він з відзнакою завершує у ній навчання та вступає на юридичний факультет Віденського університету, де викладали відомі тоді юристи Сієгель, Екснер, Гофманн, Демеліус, Томашек, Маєр та ін. Особливо Станіславу подобалося австрійське приватне право, яке наприкінці ХІХ ст. було в авангарді розвитку європейської юридичної науки.

У 1894 р. Станіслав Дністрянський здобуває звання доктора права. У дисертації він накреслив нову теорію про питання задавнення, яку згодом застосували в практиці найвищого австрійського суду. Для молодого юриста  була відкрита успішна правнича кар’єра адвоката або судді, проте він вибирає шлях науки та її викладання для студентів.

Як стипендіат міністерства релігії та освіти Австро-Угорської імперії у 1895 р., їде на стажування до Берлінського університету. Тут він слухає лекції видатних професорів Дарнбурга, Якобі, Перніці, Брюннера, Кауфмана. Під керівництвом політеконома Вагнера він пише наукову працю  «Полагода шкоди з огляду економічного та соціального», яку згодом переклали українською. У ній молодий науковець сформулював принципи соціологічної теорії в юридичній науці.

У 1896 р. С. Дністрянський переїжджає до університету в м. Лейпциг, де у юриспруденції був популярний історично-емпіричний метод досліджень. Після навчання в трьох університетах він розпочинає написання габілітаційної праці з цивільного та економічного права. Серцева хвороба змусила його повернутися до Відня, проте він і далі наполегливо писав дисертацію, яку було опубліковано у вигляді книги в 1898 р.

Станіслав Дністрянський (1870-1935)

У 1901–1918 рр. працював професором австрійського цивільного права у Львівському університеті. Паралельно С. Дністрянський розгортає широку наукову проукраїнську діяльність. Зокрема, очолює юридично-статистичну комісію Наукового товариства імені Т. Шевченка, а з 1901 р. редагує «Часопис правничий і економічний», водночас публікує статті і рецензії на юридичні теми не лише в українській, але і в польській та німецькій пресі.

У 1901–1913 рр. опублікував трьома мовами більше 12 передових правових праць, зокрема «Чоловік і його потреби в правовій системі», «Реформа виборчого права в Австрії», «Звичаєве право і соціальні зв’язки» та інші. У 1907 і 1911 роках обирався депутатом до Віденського парламенту. 21 листопада 1918 р., під кінець Першої світової війни, значна частина українських земель – Східна Галичина, Буковина і Закарпаття – входили до складу Австро-Угорської імперії. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та боротьби народів за самостійність Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях. Проголошується створення ЗУНР. 21 листопада 1918 р. спеціальною постановою закони і розпорядження колишньої Австро-Угорської імперії залишилися чинними, «наскільки не противляться державності Західно-Української Народної Республіки». За короткий термін С. Дністрянський редагує свій переклад кодексу «Цивільного права» та видає його за власний кошт у Відні в 1919 р. Цього ж року емігрує за кордон.

У 1920 р. для уряду ЗУНР Дністрянський підготував проект Конституції ЗУНР, що базувався на українських історичних традиціях та конституціях низки демократичних держав. Враховувалась також перехідна стадія, під час якої мали відбутися вибори законодавчих органів, які, в свою чергу, повинні були узаконити остаточну версію Конституції. Згідно з проектом, держава, поважаючи приватну власність, зобов’язувалась взяти під захист «економічно слабших перед економічно сильними».

Законодавчим органом ЗУНР мала бути народна палата, обрана на чотири роки загальним, безпосереднім і прямим голосуванням. Послів народної палати поділено на три національні курії: українську, польську та курію інших національностей. Президента мали обирати терміном також на чотири роки. Уряд отримував назву Рада Держави. Місцева влада здійснювалася окружними та повітовими органами, обраними на такий самий термін. Також встановлювалися норми самовизначення народів ЗУНР. Прописувалися гарантії прав для кожної національності (культура, автономія, преса, школи) та присутність в органах влади за формулою 4:1:1 (4 українці, 1 поляк та 1 представник іншої національності).

Ідея соборності українських земель не зникла на той момент (попри істотне протистояння з Петлюрою після його союзу з Пілсудським), і тому передбачалось об’єднання Західно-Української Народної Республіки з Великою Україною, базуючись на праві народу на самовизначення.

Проте через політичні події поч. 1920-х рр. ЗУНР зійшла з міжнародної політичної арени, і тому проект Конституції С. Дністрянського так і не опублікували. Петрушевич як голова уряду надсилав українські місії на міжнародні переговори в Ригу та Женеву. У лютому 1921 р. Ліга Націй офіційно визнала окремішність Східної Галичини й визначила Польщу тимчасовим окупантом, рекомендувавши Раді амбасадорів країн Антанти розглянути українське питання. Уряд Є. Петрушевича представив союзним державам проект Конституції Української Галицької Республіки С. Дністрянського, що була орієнтована на західні демократії й надавала широкі права і свободи усім національностям краю.

Варшава в українському питанні мала підтримку Франції і теж розгорнула активну дипломатичну роботу, щоб зберегти владу над Східною Галичиною. У вересні 1922 р., щоб справити гарне враження на світ, поляки проголосили закон про воєводську автономію Східної Галичини та намір заснувати український університет у Львові. Також поширили заяву польського уряду з пропозицією Є. Петрушевичу провести переговори. Внаслідок цього Рада амбасадорів Антанти в Парижі 14 березня 1923 р. ухвалила рішення, за яким Східна Галичина відійшла до Польщі з умовою надання їй автономії. Проголошені попередні закони так і не були втілені. 15 березня 1923 р. уряд ЗУНР припинив існування.

Через такий стан справ С. Дністрянський разом з О. Колессою, І. Горбачевським та Д. Антоновичем розпочали роботу над створенням Українського університету в еміграції. Урочисте відкриття УВУ у Відні відбулося 17 січня 1921 р. Після відмови М. Грушевського від посади ректора УВУ, бо він не погоджувався з навчальною програмою, наполягаючи на тому, щоб університет став «вільним» у буквальному розумінні цього слова, тобто щоб від студентів не вимагали обов’язкових іспитів, а від викладачів – наявності наукових іспитів, цю посаду зайняв О. Колесса. У Відні не було умов для університету, тому С. Дністрянський та О. Колесса у Празі зустрічаються з президентом Масариком та прем’єр-міністром Бенешем і отримують дозвіл та сприяння у переведенні університету з Відня до Праги, де було багато української молоді. В урочистому відкритті Університету 23 жовтня 1921 р. брав участь і сам президент ЧСР Т. Г. Масарик.

Будинок Дністрянських у Тернополі.Тепер приміщення Тернопільського обласного туристично-краєзнавчого центру

С. Дністрянський став першим деканом факультету права і політичних наук (1921), згодом ректором (1921–1922) і проректором (1923, 1933–1935) цього навчального закладу. Водночас підпрацьовував у Німецькому університеті у Празі (1929–1933), співпрацював з Українською господарчою академією в Подєбрадах та Українським науковим інститутом у Берліні. Під час «українізації» у 1927 р. заочно був обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук по кафедрі цивільного права і політики, але не потрапив у Київ через труднощі з відповідним дозволом від польської влади, під юрисдикцією якої перебували в той час західні українці. У 1932 році, після позбавлення польського громадянства, отримав громадянство ЧСР, проте тепер переїзду перешкодила репресивна політика радянської влади щодо української інтелігенції. У 1933 р. через перенесені два інфаркти відмовляється від викладацької праці та активної публічної діяльності і переселяється до Ужгорода. Тут збирався зайнятися адвокатською практикою та дослідженням звичаєвого права Закарпаття. 5 травня 1935 р. Станіслав Дністрянський після однієї з публічних лекцій в Ужгороді помирає від серцевого нападу.

Дністрянський є автором понад 50 ґрунтовних монографічних досліджень та безлічі наукових статей українською, польською, чеською і французькою мовами з теорії держави і права, філософії права, конституційного, сімейного та цивільного права. Величезним його здобутком є проект Конституції для ЗУНР. Його вважають одним із засновників української політології.

 

Петро ГАВРИЛИШИН, Роман ЧОРНЕНЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!