Без очікування дива

Опанування мистецтва управління державою (нагадаю, однією з найбільших в Європі) новій владній команді дається непросто. У результаті ми вже маємо урядову кризу практично на рівному місці.

Коли в середині січня Олексій Гончарук вирішив зробити політичний жест і передати заяву про свою відставку президенту (законодавство України передбачає, що долю керівника уряду має вирішувати парламент), він навряд чи припускав, що буквально за місяць Володимир Зеленський почне інтенсивні консультації на тему ротації та оптимізації складу Кабінету Міністрів. Гончаруку помітно бракує політичного та управлінського досвіду, тому подібні кульбіти – не для нього.

Кадрова сверблячка, яка охопила Володимира Зеленського, має цілком логічне пояснення: рейтинги влади як такої стрімко падають, росте недовіра і особисто до президента. Як виявилося, «нові обличчя» – політичний товар з обмеженим терміном придатності, і вони чомусь набагато краще знаходять спільну мову з олігархами, ніж з власними виборцями.

Наприкінці лютого у ролі першого політичного проліска відчув себе Сергій Тігіпко – звично перспективний менеджер державного масштабу, колишній член команди Віктора Януковича. Інтенсивність заочного обговорення його кандидатури (публічно Тігіпко на тему можливого прем’єрства ані пари з вуст не випустив) наче підкреслювала технологічність цього процесу. Власне, ще один метросексуальний кандидат – Валерій Хорошковський – не вийшов навіть на орбіту припущень, хіба що голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко визнав, що виключно нових облич для реальних змін недостатньо. До речі, серед аргументів на користь Тігіпка не прозвучали наявність реформаторських планів чи програм.

На початку березня Україна має не лише позачергове засідання парламенту, порядок денний якого, попри вимоги законодавства, залишається примарним. У пасиві держави деморалізований прем’єр, якого останнім часом вистачає лише на загальні слова, сутичка впливових лобістів у кабінетах на Банковій та відсутність чіткого плану дій на випадок стрімкого розгортання кризи світової економіки, яка може влупити по вітчизняній економіці так, що охочих відвідувати за гроші концерти «95 кварталу» може не залишитися. Нікуди не зникло і гібридне протистояння з Росією, керманичі якої добре відчувають запах страху, який виходить від їх українських візаві.

Варто зрозуміти: Україна перебуває у ситуації, яка потребує не кадрових кроків у режимі пропасниці, а консолідації суспільства навколо національних інтересів. Завдання критично важливе для виживання держави в умовах зростаючої турбулентності світу.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!