«Божественна любов»

Драма

Режисер: Габріель Маскара

У ролях: Діра Паїс, Жуліу Мачаду, Тека Перейра, Еміліо Де Мелу, Таліта Караута

У Бразилії майбутнього релігійне остаточно злилося зі світським: закони Христа стали звичайною бюрократією, а моногамна молодь оспівує Бога на танцполі замість парафіяльних лавок. У цьому світі Жоана намагається зберегти згасаючу любов – їй з чоловіком ніяк не вдається зачати дитину, а лікарі після всіх обстежень і процедур пропонують сподіватися на Всевишнього. Що Жоана, власне, і робить, а у вільний час намагається завоювати любов Бога, допомагаючи іншим парам у складній ситуації: подружжя, які бажають розлучитися, вона водить у радикальну релігійну громаду, що використовує сексуальні практики задля збереження сім’ї.

Габріель Маскара – художник, фотограф, а тепер і головний соціальний поет бразильського кінематографа – в 2015-му переможно пройшовся фестивалями зі своїм «Неоновим волом», пасторальною картиною про людину, яка намагається йти в ногу з вічно мінливою країною. Вже там він тісно пов’язував особисту драму маленького героя з глобальними політичними зрушеннями, ставив абсолютний знак рівності між індивідом і суспільством. Через чотири роки Маскара повернувся до висловлення, тепер у значно більших масштабах: його «Божественна любов» – абсолютно модерністська антиутопія, яка не приховує смисли за складносурядними метафорами. Метафорика Маскара, навпаки, пряма, майже ренесансна, з мало не декамеронівськими жартами з релігії: у його світі каплиці давно перейшли в режим drive-in, замість церковних служб – кислотні рейви, замість хорових госпелів – прилипливі поп-гімни.

«Божественна любов» не цурається біблійної символіки і відкрито експлуатує її сакральність: ефектність фільму якраз у тому, що він без жодної улесливості, але і без найменшої злої усмішки заявляє про себе як про історію нової Діви Марії, яка готується дати світові другого Месію (якого, як колись і першого, мало хто чекає). Маскара іронічний, так, але його іронія меланхолійна і тому зовсім не претензійна: через християнські мотиви і гіпертрофовані соціальні біди він досліджує проблеми, важливі тут і зараз, будує актуальну карикатуру – настільки точну, що сміятися з неї не дуже й хочеться. Сцени, які інший би поставив скетчево-комічно, він поміщає у статичні кадри, в холодний неживий неон, оголює саму суть соціальної механіки, а не сміється з її зовнішніх проявів. Маскара у своїх спостереженнях взагалі дуже спокійний: у «Божественній любові» немає нічого «понад», тут навіть пристрасна еротика і шокуюча детальністю сцена пологів подані гранично відсторонено. Як, втім, і личить історії про світ, у якому секс, як і інші прояви особистого життя, став лише нудним обов’язком.

У своєму портреті Бразилії майбутнього «Божественна любов» – здається, вперше за довгий час у жанрі – спирається не так на спадщину великої трійці Оруелл-Хакслі-Замятін, як на природні процеси її рідного хронотопу. Світ Маскара не міг існувати в абстракції: це конкретне висловлювання про конкретні проблеми конкретного місця, лаконічно обгорнуті в переконливу сімейну драму. У цьому сенсі «Божественна любов» дуже близька до «Паразитів» – при всій різниці у творчих рішеннях, динаміці і жанрових елементах (або їх відсутності), інструментарій обох фільмів на диво схожий: у центрі тут та сама велика метафора, вміло зведена з «глобального» у «камерне».

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!